Лілія Ребрик: «Я дуже романтична людина, інколи навіть сварю себе за це»

Було б, напевно, не правильно напередодні Дня закоханих не
оминути теми кохання. А тим більше залишити без уваги такий чудовий
проект як «Неймовірні
історії кохання», і його чарівну ведучу Лілію
Ребрик. Як Ви вже здогадалися, розмовляли ми з Лілей про кохання:
перше, неймовірне, з першого погляду… Вперше наша прекрасна ведуча
відкрила нам таємницю про те, чому вона плакала у День Св.
Валентина. Ліля, по-перше, поздоровляю тебе з
дебютом ведучої у програмі «Неймовірні
історії кохання». А, по-друге, хотілось б дізнатися, яка історія
кохання, у першій програмі, справила на тебе найбільше
враження? Мене вразила історія Наталії Андрійченко (актриса,
яка відома за роллю Мері Поппінс), напевно, тому що це була перша
історія, яку я записала. Та й ця актриса мені дуже подобатися. Коли я в
проекті «Танцюють всі!» танцювала
Мері Поппінс, учасники мені навіть говорили, що я чимось на неї схожа.
Я вірю в якісь знаки долі, які не просто так трапляються і навіть цю
неймовірність збігу я сприйняла, як хороший знак. А чи
пам’ятаєш ти своє перше кохання? Так, я дуже добре його
пам’ятаю. Мені тоді було 13 років. Я займалася художньою гімнастикою, і
ми щороку відпочивали у спортивному таборі, в який з’їжджалися багато
спортсменів. Того року ми відпочивали в Карпатах. Увечері на дискотеці
до мене підійшов хлопчик, який займався бальними танцями і запросив на
танець. Після цього у нас зав’язалися романтичні стосунки, які
переросли в теплу дружбу і перше кохання. Можу з впевненістю сказати,
що не було якогось вибуху відчуттів, тому я і не відразу закохалася в
цього хлопця. Та й зараз я дуже серйозно ставлюсь до всього цього, і
довго звикаю до людини. Після табору ми продовжували спілкуватися, але
час і відстань розвели нас. І ось через роки ми з ним абсолютно
випадково зустрілися в Києві. І то, завдяки моїй сестричці, вона
займається у нього в клубі бальними танцями. Зараз у нас дуже хороші
стосунки, ми можемо потелефонувати у будь-який момент, зустрітися і
поспілкуватися. Виходить, що твої перші глибокі почуття – це не
кохання з першого погляду. Тому запитаю, чи віриш ти в таке
кохання? Так, вірю. Я вважаю, що є поняття закоханості та
поняття кохання з першого погляду. Мені здається, що ці два почуття
дуже близькі. Хоча я не знаю, чи може кохання з першого погляду бути
тим справжнім, яке на все життя. Безумовно, коли з’являється та людина,
яка саме «твоя», між вами щось виникає відразу. Чомусь ти можеш
озирнутися на неї, почати думати про неї. Ось саме це «чомусь»,
напевно, і є з першого погляду. Але зізнаюсь, у мене такого не було в
житті. Існує така думка, що актори дуже влюбливі, що можеш
сказати про себе? Абсолютно впевнено можу сказати, що я дуже
постійна людина. Для мене стан влюбливості не характерний. І я вважаю,
що закохуватися у всіх своїх партнерів у театрі або в кіно, це не
правильно. Зіграти такі глибокі почуття дуже складно, але в той же час
їх простіше втілити, коли з твоїм партнером тебе не пов’язує нічого
особистого. Безумовно, має бути якась симпатія, втім, як і в реальному
житті нам легко спілкуватися з тими, хто нам симпатизує. Проте я дуже
чітко розділяю професію і особисте життя. І багато акторів знають, що
до мене не так просто підійти за лаштунками. На сцені може бути все: і
поцілунки, і обійми, і зізнання у коханні зі сльозами. Ліля, чи
є роль, саме на тему кохання, яку б ти хотіла зіграти? Коли я
поступала в театральний інститут, мені тоді було 16 років, я читала
монолог Катаріни з «Приборкання норовливого» Шекспіра. Зараз, 12 років
потому, я розумію, що я була не готова до цього монологу. Тому що
Катаріна – це жінка, яка знає про чоловіків все, і у неї є
аргументація, щоб розповісти як повинна поводитися жінка з чоловіком. Я
і зараз не доросла до цього монологу, хоча на той момент мені
здавалося, що я стільки вкладаю в нього. Прийшовши до театру, я мріяла
зіграти роль Соні у «Дяді Вані». Це дівчина, яка вміє кохати, чути,
розуміти і прощати. В той же час вона ззовні була непривабливою, але
шалено прекрасною зсередини, справжньою і послідовною. Я ніколи не
забуду своє відчуття, коли я отримала цю роль в театрі, я неначе
літала. Мені здається, коли ти торкаєшся до такого матеріалу, ти стаєш
мудрішим і дорослішаєш. Саме це зі мною і сталося.
А чи є у тебе улюблений фільм про кохання? Так є, коли
я проглянула багатосерійний фільм Говорухіна «Благословіть жінку», я
вперше подумала про те, що я хотіла б зіграти у такого режисера про
таке кохання. Зіграти про цю величезну жіночу силу, увага, вміння
терпіти, відчувати, робити так в ім’я кохання, в ім’я людини, яка
знаходитися з тобою поруч. Адже любов – це колосальна праця. Ось цей
фільм мене вразиав. Нещодавно я ще переглянула один серіал «І все-таки
я кохаю» з Тетянкою Арнтгольц, ми з нею потоваришували, коли працювали
разом над картиною «Кактус і Олена». Я знала, як вона працювала над цим
серіалом, і мені було дуже цікаво поглянути кінцевий результат. Вона
дуже професійно втілила лінію життя свого персонажа, починаючи від
наївності і закінчуючи зрілим віком. Її гра, та і сама картина просто
чудові. Оскільки ми сьогодні з тобою говоримо про кохання, не
можу обійти питання про те, як ти ставишся до свята «Всіх закоханих»,
можливо у тебе є якісь асоціації з цим днем? Якщо є таке
свято, отже, його потрібно святкувати. Хоча, я вважаю, що можна
проявляти свої почуття в будь-який інший день. Що ж до асоціацій,
розповім одну цікаву історію. Коли я тільки прийшла до театру, я
працювала над виставою «Біла комедія», режисер – Олександр Дзекун.
Працюючи у нього, має бути колосальна віддача. У спектаклі була така
сцена з моєю участю, де я повинна була стояти як ікона і плакати в той
момент, коли мене мій партнер закидав 25-ма трояндами. Це було
надзвичайно красиво. Прем’єра вистави у нас повинна була відбутися 18
лютого, а 14 лютого – якраз репетиційний період здачі вистави. Тому про
День Св. Валентина я забула. І ось після репетиції я повертаюсь додому,
спускаюся в метро, було вже близько 24:00, і помічаю довкола парочки,
які цілуються, і що найцікавіше всі з трояндочками. Ну, я не надала
цьому значення, і продовжила прокручувати в голові свою роль – монолог,
в якому я плачу. І я навіть сама не помітила, як я стою в метро і
плачу. Раптом помічаю на собі розуміючі погляди оточуючих, мовляв, всі
по парах, а вона одна, тому і плаче. В той момент мені стало так
соромно… Тому коли мені підносять дарунки на День Валентина, я з
посмішкою згадую ту історію 🙂 . Чи вважаєш ти себе романтичною
особою? Так, я дуже романтична людина, інколи навіть сварю
себе за це. Добре, коли люди тобі можуть піднести якісь сюрпризи або
влаштувати романтичний вечір. Це, напевно, те, звідки можна черпати
добру енергію. Який романтичний подарунок або вчинок тобі
запам’ятався… У мене було багато проявів таких почуттів:
були і салюти з моїм ім’ям, і анонімні кільця з діамантами. Але як не
парадоксально, це дивує набагато менше, ніж кинута в мою сумку
записочка під час гастролей. Може, процитуєш одну?
Одна з останніх, це від моєї мами. Після того, як у мене вкрали сумку,
я довгий час не визнавала гаманців. А нещодавно мама мені зробила
дарунок – гаманець і вклала туди записку: «Хай з’явиться і парасолька в
житті, і в дощову погоду». Ось такі загадкові слова. Ця записка завжди
зі мною, ти можеш просто прочитати і відразу «ком у горлі». Мамуся у
мене любить робити такі речі, та і я сама люблю дивувати. Ліля,
а на що ти здатна заради неймовірного кохання? Я знаю, що
заради кохання я здатна поставити на перше місце сім’ю, дитину і
чоловіка. Але в той же час я не збираюся відмовлятися від всього
іншого. У цьому, напевно, і полягає моя жіноча хитрість, на яку я маю
повне право. Я шалено люблю свою роботу, і навіть не уявляю, як від неї
можна відмовитися. Напевно, тому я зараз так ненаситно і максимально
віддаюсь їй. Тому що знаю, коли з’явитися сім’я, вона буде у мене в
пріоритеті. І я дуже хочу, щоб так і було. Яким повинен бути
той чоловік, що зміг би підкорить серце Лілії Ребрик? Як би це
не звучало банально, але він повинен мене любити. Я не переношу зради,
саме цю рису я не пробачу. Для мене дуже важливо, щоб людина вміла
розмовляти, оскільки вважаю, що всі проблеми у нас від недомовленості.
Ще дуже хочеться, щоб людина завжди розуміла тебе з напівпогляду, щоб
не потрібно було нічого пояснювати, щоб було зручно мовчати поруч. Має
бути інтерес один до одного, але не копання в особистому житті, адже
кожен має право на особистий простір. Але не потрібно залишатися
байдужим до того, чим людина займається, тому що на цьому і будується
загальний світогляд. Лише у такому разі може народитися родинна
атмосфера. Наталя Єрмакова