Танцям не підвладні роки!

Танцям, як і коханню, не підвладні роки. І найочевидніший доказ цьому,
дивовижна пара танцюристів: Юрченко Надія Миколаївна і Петро
Степанович.Для цієї зворушливої сімейної пари, танець – це
життя. У своїх постановках вони передають все: щастя, горе, любов,
час…

Петру Степановичу, цього року виповнилося 87 років, а Надії Миколаївні
58. Вона з самого дитинства була дзиґою та пустункою. Коли мами не було
поруч, Надя надівала хустку та спідницю, й для сусідів танцювала
циганочку. Надія все життя мріяла стати танцівницею, але життя
розпорядилося інакше – їй довелося працювати бухгалтером, потім
економістом.

Петро завжди був відважним та мужнім. Коли прийшла війна, він відразу
ринувся в бій, повернувшись з кулею в хребті, яка ще й досі нагадує про
ті страшні дні. Після повернення з війни, Петро Степанович пішов
працювати в міліцію, де йому було присвоєно звання полковника.

Але весь тягар війни та життєвих труднощів не вбив в цій парі любов до
танцю. Чотири роки тому, він запросив її на танець, після чого віддав
своє серце.

“Побачивши, як вона танцює, я вгледів спалах в ній та не
стримавшись – запросив на танець. Я бачив, що вона любить всі танці,
так само як і я”, – ділиться своїми спогадами Петро
Степанович.

“А я бачила, що він весь час танцює з молодими, але все таки
чекала, коли він запросить танцювати мене, і Петя запросив” –
грайливо,- розповідає Надія.

Ось так полковник міліції став її чоловіком, а економіст знайшла опору
не лише в танцях, але і в житті. І не дивлячись на те, що вони
танцюристи-любителі, а свій танець підготували в ніч до кастингу, вони
повні сил, оптимізму та радості, і вірять, що у них все вийде. Адже хто
як не вони, відчувають кожну нотку і крок танго, і хто як не вони
знають, що означає – відчувати, любити і танцювати…

Поки Надія і Петро підкорюють своїм танцем журі, удома, за них
схрестивши пальці, вболівають брати, сестри, діти та онуки.
А нам залишається спостерігати за цими сміливими людьми та чекати на
рішення журі…