«Вікна» починалися з ідеї створити альтернативу державним новинам», – Ольга Кисла

Телеканал СТБ

Програма «Вікна-новини» відсвяткувала
своє повноліття. Саме 18 років тому в ефір вийшов перший випуск новин.
Та пригадати той день сьогодні може лише виконавчий продюсер програми
Ольга Цезарівна Кисла. Вона єдина серед співробітників телепроекту, хто
працює над програмою з першого її виходу донині. Спеціально для сайту
СТБ Ольга Цезарівна розповіла з чого починалися «Вікна», яким був перший
прямий ефір та як програма змінилася за цей час.

Ольго Цезарівно, розкажіть, будь ласка, з чого починалася програма «Вікна-новини»? Як вони змінилися з початку їх виходу?

«Вікна»
починалися з ідеї створити альтернативу державним новинам. Хотілося,
щоб у країні були новини, які б показували не те, що хочуть чиновники,
а  те, що цікавить пересічного глядача. Щоб це була не пропаганда, а
просто новини. На той час весь досвід роботи новинарів базувався на
радянській школі. Ми хотіли зробити такі новини, які б обговорювали
наступного дня на роботі, у транспорті тощо.

Звісно, за 18 років
змінилося багато що. За такий термін людина може вирости від немовляти
до дорослого. І телебачення за цей час також зробило величезний крок
вперед. Про це можна цілу книжку написати, адже двома словами й не
розкажеш. Не змінилося за цей час хіба що наше місце знаходження
(посміхається). 
 
Найперше –  за цей час у нас з’явилося багато конкурентів. По-друге, відбувся величезний стрибок у телевізійних технологіях.

Вікна

Одна з перших річниць програми «Вікна-новини»

Яким тоді було технічне забезпечення програми?

Тоді
ми навіть уявити не могли наскільки вперед піде розвиток технічного
оснащення. Коли починали, знімали на касети з плівкою. І оскільки  кожен
сюжет мав бути на окремій касеті, щоб мати змогу «переверстатися»  під
час ефіру, то асистенти ходили на випуск з величезними валізами, в яких
було більше десятка касет. Зараз ми маємо цифрові картки, нелінійний
монтаж, сюжет нікуди не треба нести – змонтував, поклав у відповідне
місце на сервері, і він за кілька секунд в ефірі.

Cпочатку, на
всю редакцію  було всього кілька комп’ютерів. Але і це був технічний
«прорив»,  бо, наприклад,  на державному телебаченні на той час їх не
було взагалі! Правда, тоді комп’ютер використовувався більше для
написання і редагування текстів. (Про Інтернет в Україні тоді мало що
знали). Так от, на державному телебаченні тексти набирали друкарки на
електричних друкарських машинках «Україна». А у нас це робили оператори
комп’ютерного набору. Адже більшість журналістів  взагалі на той час не
вміли працювати з комп’ютерами. До речі, першими операторами набору у
нас працювали люди, які за фахом були фізиками-ядерниками. Тому, що 
вони дуже добре зналися на комп’ютерних технологіях, а за фахом роботу
було знайти важко. Зараз, звісно, у журналістів в розпорядженні є
персональні комп’ютери, ноутбуки, планшети, інші  всілякі  гаджети. А
тоді навіть слова такого не було в нашому лексиконі.
Та й мислення, менталітет, сприйняття, швидкість теж значно змінилися.

вікна

вікна

Що змінилося у сюжетах?

Коли
переглянути наші перші новини, то можна побачити, що сюжети вдвічі
довші, ніж сьогодні, начитки повільні, навіть ведучі розмовляють значно
повільніше. Зараз сюжети скоротилися, а інформативність розширилась.
Теми піднімаються інші. Менше політики, більше  висвітлюється соціальних
тем. Немає абстрактних сюжетів «про щось», зараз ми завжди шукаємо
героя. Намагаємось доносити інформацію через долі конкретних людей аби
викликати емоції.

Як ви потрапили на цю роботу?

За
кілька років до виходу  програми «Вікна-новини» я працювала в студії
«ГАРТ» молодіжної редакції державного телебачення. В той час там також
працювали Олександр Ткаченко, Ганна Безлюдна, Ігор Слісаренко, Анна
Безулик. З нами також тоді працював і наш приятель – Микола Княжицький,
який був журналістом інформаційної редакції. І коли почали з’являтися
недержавні структури, то багато хто пішов з державного телебачення. Я
спочатку разом з Ганною Безлюдною пішла працювати на УТ-3, що було на
половину державною структурою. Потім Олександр Ткаченко, попрацювавши
кілька років в агентстві «Рейтер»  вирішив створити власний продакшн
який називався «Нова мова» і запропонував мені стати там головним
режисером. А через певний час у Миколи з’явилася можливість
започаткувати  Міжнародний Медіа Центр. І він запросив мене працювати
режисером ток-шоу «Процес» з Ігорем Сторожуком. Це була структура,
співзасновником якої був також Інтерньюз. Крім підготовки програм вони
ще мали дуже потужну навчальну базу, організовували різноманітні
тренінги і семінари для телевізійників. В «ММЦ» було кілька редакцій,
які виготовляли різні програми для мережі «Уніка» та інших каналів. І,
відповідно, було значно більше можливостей. У цей час «Вікна» виходили
як тижневик на УТ-3, але це ще були не новини. 
 
Згодом до
Миколи приїхали його земляки зі Львова – дуже популярні на той час
журналісти, які започаткували газету «Пост-Поступ» – Олександр Кривенко,
Володимир Павлів і Андрій Квятковський. Вони разом і вирішили, що треба
випускати щоденні новини, які будуть іншими, ніж державні. Я стала
головним продюсером цього проекту. Щоправда спочатку я навіть трішки
злякалася, тому що до того я була режисером. Причому дуже мало
розумілася в політиці, бо спеціалізувалась на музичних відео кліпах і
музичних трансляціях, рекламних роликах і документальних фільмах. З
інформаційного жанру за плечима був тільки досвід аналітичного тижневика
Олександра Ткаченка «Післямова». Тому  коли мене призначили, відчула
певне напруження (посміхається).

вікна

Студія програми


Як тривала підготовка до виходу першої щоденної програми новин?

Спочатку
ми  відібрали талановиту молодь із студентів Києво-Могилянської 
Академіїї (до речі саме там знайшли і ведучу Ірину Ванникову). Запросили
і більш досвідчених журналістів і режисерів з держаного телебачення,
ті, які бажали змін у цій сфері. До того ж, на ММЦ була потужна
навчальна база. До нас приїздили тренери з США, Великобританії, з Москви
та проводили нам тренінги. Також ми їздили на НТВ, де дивилися як вони
роблять новини і набиралися у них досвіду. У нас, звичайно, умови були
значно скромнішими, ніж на НТВ чи ВВС, але ми бачили до чого треба
рухатись і чого прагнути. 4 вересня 1995 року у нас відбувся перший
прямий ефір.
 
З якими проблемами новини стикалися раніше і які є сьогодні?

В
новинах завжди не вистачає часу (всміхається)! Класика жанру: як
студентові  перед заліком не вистачає ще одної ночі. Так і тим, хто 
готує  новини, завжди не вистачає  «кількох хвилин». Це проблема і
минулого, і теперішнього часу. Також  новинам часто не вистачає
високоякісного, новітнього обладнання. Новинки у техніці з’являються
настільки часто, що за ними просто не встигаєш. Якщо ввімкнути
телевізор, то одразу видно на якому каналі більше коштів витрачають на
технічне забезпечення. Крани, екрани, оптика, декорації, «електронні
нюзруми» – все це дуже дорогі штучки. Звісно, що  вони самі по собі не
працюють, коли немає ідей. Цим можна тільки привернути увагу глядача. А
потім все одно все залежить від змісту.

vlcsnap-2013-06-20-20h26m03s130.jpg

Кореспондент програми «Вікна-новини»


Якими здобутками можуть гордитися «Вікна-новини» сьогодні?

Чотири
роки поспіль ми перемагали в конкурсі «Телетріумф». І ми далі
намагаємося рухатися вперед, з’являються нові ідеї, шукаємо ексклюзивні
теми. У нас значно оновився редакційний склад. Ми входимо в трійку
лідерів за виробництвом новин в Україні. Наші редактори мізкують над
урізноманітненням тем, працюють над змістом програми аби ще більше
зацікавити телеглядачів.

Чому у програмі довелося відмовитися від Скрипниківського правопису?

Я
б не сказала, що ми взагалі від нього відмовилися. Наші редактори
намагаються дотримуватися української мови. Ми просто перестали
використовувати деякі слова, котрі не відомі широкому загалу. Адже ми
розуміємо, що нас дивиться і російськомовне населення.

Скільки сьогодні співробітників працює у штаті програми?

Близько 90 осіб. Чесно кажучи, схожа кількість людей працювала і 18 років тому. Не знаю, чим це пояснити…

vlcsnap-2013-06-20-20h17m49s47.jpg

А хто очолював першу редакцію новин?

Першим
головним редактором новин тоді був нині покійний Олександр Кривенко,
про якого я говорила раніше. Потім посаду головного редактора обіймав
Андрій Куликов, який зараз працює на ICTV, Віталій Лук’яненко, який нині
очолює прес-службу Миколи Азарова, також Юрій Горбань, Олексій
Мустафін. Якщо зараз зайти в редакцію новин будь-якого каналу, то там
обов’язково побачите хоч одного вихідця з нашої програми. Бо «Вікна» без
перебільшення можна назвати «Аlma mater» українських новин.

Згадайте, будь ласка, якийсь курйозний момент, котрий трапився на роботі

Колись
в ефірній апаратній кнопка напруги була розміщена просто на стіні. І
один з наших редакторів прийшов на ефір, обперся об стіночку і
знеструмив усю апаратну, і ми «злетіли» з ефіру. Це зараз ми той випадок
згадуємо з гумором, а тоді нам було далеко не до сміху. Але то такі
умови роботи були. Зараз це просто неможливо.

vlcsnap-2013-06-20-20h07m00s210.jpg

Яким був перший вихід в ефір програми «Вікна-новини»?

Тоді,
до речі, у нас теж трапився невеличкий курйоз. Раніше була трохи інша
система підкажчика, з якого читають новини ведучі. Щоб прокрутити нижче
текст ведучому окремій людині потрібно було натискати спеціальну
кнопочку. І за хвилину до ефіру суфлер, який мав це робити, злякався і
сказав, що не може цього робити. Його просто заціпило. Перенервувався,
бо раніше ніколи не працював на телебаченні, а тим більше в прямому
ефірі. Йому навіть стало погано. Під рукою в цей час не було жодної
людини, хто б це міг зробити. І  мені нічого не залишалось, як особисто
крутити суфлер ведучому – заступнику головного редактора – Миколі
Канішевському, який вів перший в історії українського телебачення випуск
недержавних новин в прямому ефірі. Тому за цим явищем я спостерігала не
з ефірної апаратної, як зазвичай, а зі студіі. Хоча в навушник чула, що
відбувається за режисерським пультом. Все було спокійно і ніяких збоїв
не було. Як  у нас кажуть: «все чисто» (посміхається).

А у вашій родині є ще окрім вас люди телевізійних професій?

Мій
син працює на телебаченні режисером монтажу. Колишній чоловік працював і
досі працює, але в Америці, журналістом на радіо. Мій вітчим був
журналістом. До речі, саме він залучив мене у цю сферу.

Як це трапилося?

Коли
я закінчила школу, то переді мною постав вибір – або йти вчитися до
театрального вишу, або здобувати фах журналіста. Друге мені сподобалося
більше. Оскільки вітчим був журналістом, то він поговорив зі своїми
колегами і дізнався, що є на телеканалі вільна вакансія помічника
режисера. Мене одразу попередили, що працювати треба буде багато, і
ніяких пільг за віком, а мені  було тільки сімнадцять, не буде. Але мені
було настільки цікаво, що я погодилася на всі умови. Хочу сказати, що
мені і досі цікаво працювати на телебаченні. Вважаю, що це така сфера,
де ніколи не буде нудно.

vlcsnap-2013-06-20-20h11m53s73.jpg

Сьогодні, коли на роботу приходять молоді фахівці, чи даєте їм якісь настанови?

Для
нас дуже важливо, щоб наші спеціалісти, крім того, що повинні
досконально володіти фахом, завжди мають зберігати нормальні стосунки з
колегами. Атмосфера в команді новин дуже важлива. Вона реально впливає
на результат. Також треба бути дуже зібраним, енергійним,
дисциплінованим. Треба вміти вчасно підставити плече, вчасно відійти в
тінь, вчасно прийняти «вогонь на себе», взяти відповідальність.

Завжди
раджу не піддаватися емоціям у виробничому процесі, сама з  цим борюсь
все життя (сміється). Емоціям піддаватись треба тільки  в текстах і в
сюжетах. Для того, щоб донести відповідну емоцію до глядача. 

Юлія Жовнір