«Я маю певну філософію перекладу», – Сергій Саржевський

Телеканал СТБ

Сергію, як вам перебування у Ялті цього
літа?

Цього літа перебування таке, як і минулого літа – важко працюємо.
Взагалі-то я не бачу великої ріжниці між тим, що я робив торік і два
роки тому. Може, це когось засмутить, але я намагаюся не втручатися в
процес і більше уваги приділяю своїй роботі.

Можливо, вам усе ж таки хтось із цьогорічних учасників
запам’ятався?

Ви знаєте, в мене другий сезон був як перша любов. Я тоді вже
зрозумів, що не треба перейматися. Але все ж таки мимоволі вболівав за
танцівників другого сезону. У них надзвичайно важка праця, великі
нерви. Є кому перемивати їм кісточки, нехай це буду не я. Наступного
сезону я переймався менше, а цього сезону ще менше. І так воно й має
бути, тому що вони виступають для людей. Комусь вони полюбляться,
когось дратуватимуть, хтось їх зненавидить. Але для себе я на цьому
святі не бачу місця. Як-то кажуть, кожному своє. Маю бути безстороннім.
Я переймаюся ними лише через Циска, бачу їх його очима. Йому любиться –
і я маю це віддати уповні.

У чому специфіка вашої роботи?

Моя робота складається з двох частин. Перша частина – це я втручаю
Циска в процес, для того щоб він розумів, що діється. Я передбачаю
певні відрухи й намагаюся його підготувати. Дотримуюся якоїсь емоційної
точности. Тим більше, що ми вже працюємо не перший рік. Я його вже
добре знаю, а він мене. Вже маємо зв’язок. По-друге, я сам силкуюся
працювати над словом. Форма висловлення, мова, словá – це найважливіше.
Я намагаюся, щоб переклад був досконалий, влучний, цікавий. І я навіть
можу сказати, що ми разом з Циском саме таким побитом виробляємо
психозаготовини для перекладу. Він мені також допомагає, бо знайшов уже
певний манір висловлювання і ритм, що дає мені й час, і розуміння того,
як мені треба Циска показувати.

Тобто поза межами проекту ви також з ним
спілкуєтеся?

Поза межами ми спілкуємося дуже мало. Я намагаюся йому не заважати.
Ми тут усі дуже заклопотані, тяжко працюємо. Але коли ми на зв’язку, в
нас спілкування не припиняється. Часом є відчуття емпатії. Ми робимось
на час єдиним цілим. Я не знаю, чи він сам із цим погодиться, але я
намагаюся так робити, щоб тривав цей зв’язок.

Цієї весни ви також співпрацювали з суддею іншого
танцювального шоу каналу СТБ «Танці з зірками» Яакко Тойвоненом. Як вам
працювалося з ним?

Мені одразу поставили завдання, щоби Яакко був не такий, як Циско. І
я отримав певні записи попередніх Яаккових програм і переглянув їх.
Потім ми працювали з ним, психологом і всім гуртом журі. Тобто, на
відміну від мого чину із Циском, я мав час на те, щоби запізнатися з
героєм. І вже на перший вечір утвердився в певному уявленні про те, як
мені треба Яакко виставляти.

До яких засобів ви вдалися задля того, щоби зробити Циско та
Яакко відмінними одне від одного?

Вперше у своєму перекладацькому житті я вдався до певних акторських
засобів. Аж тут виявилося, що дуже багато наших зірок – російськомовні.
І вже на першому етері багато хто з них нічого не розумів. На другий
вечір мені загадали перекладати російською. Мовляв, щоби не було
двомовности, і як наслідок – какофонії в слуховому сприйнятті.

Як ви сприйняли те, що вам доведеться перекладати не звичною
вам українською мовою, а російською?

У мене сталася розмова з моєю дуже давньою колеґою та наставницею.
Відбринів перший вечір, і вона мені каже: «Сергію, треба перекладати
нашим російським зіркам російською мовою». Я зчинив велику бучу. Бо
гадаю, що на вкраїнському телебаченні і так замало вкраїнської мови. Як
сказав Юрій Мушкетик: «Україна дедалі меншає». Україна маліє у нашому
медіяпросторі, й мені дуже прикро і дошкульно було, що вскочить ще одна
поступка. Та колеґа мені сказала буквально так: «Це комплекс хохлізму.
До тебе звертаються російською мовою, а ти відповідаєш українською».
Ми, напевно, єдиний народ на плянеті, що на рідній землі завжди
поступається і завжди готовий говорити мовою прибульців і гостей. І ми
– єдиний народ на землі, що внаслідок цього не знає рідної мови, не
знає жодної мови. Тому балакають суржиком, а я суржик ненавиджу. Я
вважаю, що це рак з метастазами. Українською говоримо недобре,
російською – набагато ліпше. Такий парадокс українського буття за
сьогодення. Я вже пояснював багато кому, що для мене всяка мова має
свою душу. Українська та російська мови мають різні душі. І до тої
мовної душі я намагаюся свою душу прикласти й знайти свою з мовою
невеличку спільну душу. Це таємниця перекладацької майстерности. Треба
бути всередині мови. І ось коли я занурився до російської мови, то мені
легко було знайти інтонації, цілком відмінні від того, що я робив на
«Танцюють всі!». Я не знаю, кому як сподобалося, чув різні думки, але
сталося те, що сталося.

Дуже довго на форумі телеканалу СТБ користувачі сперечалися
з приводу того, чи то ви озвучуєте Яакко, чи то не ви. Це означає, що
все ж таки вам вдалося зробити так, що Яакко відрізнявся від
Циско…

Цікаве явище було у тім, що мій переклад українською викликає так
само багато різних порухів і почуттів, як ось редактор Кабак, програма
«Вікна». І я так само викликав. Гадаю, що можна засмучуватися з приводу
того, що тебе не зрозуміли й часом коментують нахабно, не по-доброму.
Але я заспокоївся на тому, що це викликає цікавість та відрух у людей.
А відтак, добре для телебачення – добре для мене. Я змирився з тим, що
є якісь нарікання на мою особу. Але маю певне надзавдання – боронити
вкраїнську мову, просувати її. Це завдання таким чином виконується,
навіть якщо хтось починає казитися. Це небайдужість. Байдужість – це
смерть. Коли починається сказ – це певною мірою життя, і життя доволі
бурхливе.

Кожного ефіру – як і україномовного вашого перекладу, так і
російськомовного – були вислови-перлини, які завжди запам’ятовувалися
глядачеві. Звідки ви їх берете?

Я маю певну філософію перекладу. Я мав її завжди. І вона полягає в
тому, що треба більше читати. От за Рильським: «Як парость виноградної
лози, плекайте мову…». Ось цей вірш – то і є моя філософія. Кожна мова
має свою парость. Безперечно, тут треба просто трудитися і завжди
пам’ятати, як ти говориш, думаєш, читаєш, тямиш. Намагайся звертати
увагу на добірне, намагайся промовляти добірними виразами. І тоді це
відіб’ється на перекладі. Це та частина моєї кухні, де я ще можу вітати
гостей, частувати кавою. Але є ж і потаємне, що вже нехай залишиться
моїм. До речі, хай люди не думають, що, коли я перекладаю Яакка чи
Циска, то я там щось імпровізую в сенсі того, що ліплю так, як мені ото
забандюриться. Я дуже уважно дослухаюся до того, як вони говорять, що
вони хочуть висловити, яку оцінку дати. Це для мене найголовніше. Не
«витребеньки», не «марципани», а саме те, що вони хочуть сказати. Я
намагаюся бути вірним перекладачем у повному сенсі цих слів. Особливо
Яакко дуже полюбляє термінологію, і мені чуприна пріє, коли намагаюся
знайти якогось відповідника.

Один з медіатаблоїдів назвав ваш голос сексуальним. Як ви
ставитеся до цього?

Я з дуже великою пересторогою ставлюся до поняття «сексуальний» і до
того, коли щось чи, боронь Боже, когось називають найсексуальнішим. У
мене колись був такий цікавий досвід. Я православний, і в нас саме був
під той час черговий Великий піст. Тоді я працював в університеті
Шевченка викладачем. У нас завжди День філолога припадав саме на
Великий піст. Я того свята особливо уникав, тому що ніяк мені
веселитися на Страсну седмицю. І ось мені телефонують з університету і
кажуть: «Сергію Володимировичу, ви маєте конче до нас прийти. Це вимога
деканату та ректорату». Я приходжу весь такий пісний. І виявляється, що
студентки мене обрали на «найсексуальнішого викладача». І мені було
дуже ніяково та прикро, тому що я тримаюся у понятті «секс» античної
мудрости. Античні людомудри вважали, що взагалі перейматися цими речами
– то не гідно зрілого мужа. Зрілий муж має перейматися зрілими речами.
Тобто поки ти юнак, молодий чоловік до тридцяти років (це вік для того,
щоб узяти шлюб), ти переймаєшся тим, чи ти скромний, вишколений,
чемний. Усі цивілізації в своєму розмаї того трималися. А потім ти
виконуєш свій обов’язок перед суспільством. Усе, що пов’язане з
поняттям «сексуальний», я перекладаю для себе як «статевий». Якщо
скажеш «статевий», то відразу зрозуміло, про що йдеться.

Де ще можна почути ваш голос, ваш переклад?

Я здебільшого працюю на телеканалі СТБ, також з’являвся на инших
каналах як просто непомітний закадровий перекладач. Я не намагаюся там
нічого оксамитового, солов’їного, калинового показувати. Натомість
пробую давати порядний переклад. І я, як і колись, реґулярно працюю як
перекладач-синхроніст на різних темах.

На телебаченні, як оце й казав, я замкнувся у своїй лушпині. Я мало
вже дослухаюся до сторонніх порад. Є якась межа. Коли ти розвиваєшся як
телевізійний перекладач, є час для стану дозрівання. Мені здається, що
я вже дозрів. Тепер мені треба триматися своїх здобутків, боронитися на
кресах, коли треба. Може, це когось образить, але мені здається, що
громаду на форумі це не засмутить. Маю здогад, що форумчани самі собою
наповнюються. Один з них написав «поста». Инший, такий самий, як і
перший, прочитав його. Отак постують. Це – автотрофна спільнота. Я не
думаю, що моя неуважність до їхніх коментарів когось тепер зневажить чи
образить, тому що вони живуть для себе. Не думаю, що коли я влізу зі
своїми «постами» туди і почну боронитися та пояснювати, це буде добре.

Сергію, а чи були у вашому житті ситуації, коли абсолютно
незнайомі люди впізнавали вас за голосом?

Голос несподівано пізнають на поважних заходах поважні люде, що про
них і не подумаєш такого… Здебільшого дивом дивуються, що я не викидаю
коники і не сиджу в буді догори дриґом. Доводиться, бачте, запевняти,
що я й по-людськи вмію.

А знаєте, і в лице після першої осени мене декілька разів
пізнавали. Другий сезон – якимось дивом менше. На «Танцях з зірками» я
був геть нікому невідомий і нецікавий. Там був Сосєдов, якісь инші
люде. Так і має бути. Я не можу сказати, що я страшенно засмучений
через те, що не маю такого життя. Хоча я не боюся публічного життя. Я
не боюся камер, не боюся мікрофону, але не прагну бути на екрані. Я не
прагну, щоби люди мене впізнавали, вітали, віншували.

У вільний від перекладу та ефірів час що полюбляєте
робити?

Я дуже багато беру роботи. Я маю такий період чоловічого життя, коли
дуже багато праці. Я людина вільної професії. Пропозиції все надходять,
і мені дуже важко відмовитися. Дуже мало маю гулящого часу. Поза
роботою ще маю чималу родину, четверо дітей. Діти й дружина потребують
моєї уваги повсякчас. Крім того – можливо, це також когось роздратує, –
але не приховаю: я православний християнин і прагну жити християнським
життям. А це також потребує часу, уваги, зусиль. Просто так начепити
хрестика не досить. Треба щось робити.

Діти також, як і ви, обрали собі стежку
перекладача?

Діти ще малі. Зараз я просто не хочу про це думати.

Чи ви читали відгуки про ваш переклад на форумі
телеканалу?

Коли я почав перекладати Яакка, я вже менше стежив за тими форумами,
за тими всіма речами, бо це для мене вже не було новиною, і я вже
зрозумів, що можна сховатися спокійно в свою лушпину. Все ж таки,
скільки мені відомо, переклад російською мовою не викликав якоїсь
бурхливої реакції. Він промайнув майже без сліду. Добрий перекладач –
це перекладач, якого не видко. Переклад досконалий, впевнений,
мелодійний і милозвучний ніхто не помічає. Ось так саме, маю надію, і
сталося з Яакком. Але тут іще один момент. Коли я перекладав
українською мовою, це була така театральна обставина. Коли почав
перекладати двома мовами, це вже притлумило моє яскраве існування на
телебаченні. Коли ми маємо російськомовних учасників на нашому
проєктові цього сезону, я вже маю думати, до кого якою мовою
звертатися. Це для мене, з одного боку, ніби виклик, і це мене
зацікавлює, захоплює певною мірою, бо це таке технічно якісніше
завдання, завдання нового типу і нового рівня. Але все ж таки це певною
мірою часами притирає вкраїнський переклад і російський, тому що багато
мов – це вже Вавилонська вежа в голові й у душі, і в цьому сенсі можна
сказати, що я розчарований у своїм телебутті.

Сергію, а взагалі, як часто користуєтеся
Інтернетом?

Знаєте, я велику вдячність хочу висловити каналу СТБ, тому що я
через нього почав користуватися Інтернетом. Через мої переклади
зчинилося обговорення, і я почав оте все читати. А потім просто
призвичаївся до Інтернету. Від нього також чимала користь в праці. Я
покинув читати дурню про себе та й почав читати те, що треба. На
перекладі я маю час для того, щоб знайти в Інтернеті деякі речі.

Минулого сезону на телевізійних кастингах я дуже часто вас
бачив із книжкою. Цього сезону з книжкою не бачив. Це пов’язано з тим,
що у вашому житті з’явився Інтернет?

Я читаю книжки на дозвіллі. Раніше книжку мав для того, щоби
настроїтися на потрібний лад. Тепер уже якось утвердився у своїх
перекладацьких звичках на телебаченні й маю своє підґрунтя. Я думаю над
книжками, але це поза телевізійним часом. Натомість на телебаченні я
вже час заощаджую, і вже точніше знаю, що мені треба і де це треба
шукати.

Книжки читаєте справжні, паперові? Не
електронні?

Гадаю, що паперова зміниться, так чи інакше, на електронну, тому що,
так чи инакше, це – життя. Просто важко тягати за собою цю торбу.
Гадаю, що це перехідний період. Може, коли матиму пляншету.

Та все ж я дуже тужу за книжками. Це така звичка. Зникають певні
реалії, що на них ти виріс.

А які саме книжки ви полюбляєте читати?

Я читач-фахівець. Я сприймаю у книжці мову. Читаю для мови. Вірю в
таку річ як правда красного письменства. Вірю в те, що добра мистецька
література, хоч би й несамохіть, мусить нести в собі правду. Я можу
читати книжку з якихось давніх часів. Наприклад, читаю ґотичні
американські романи кінця 18 століття і забуваю, що то мова, яка
потребує від мене зусиль. Бо ж мене це захоплює. Вабить органіка цієї
мови, надить те, як висловлювалися люди, і просто сюжет зваблює. Я
колись любив і живопис, і музику (хоч на них і не тямився). Зараз
змушений жити без музики – вуха мають відпочити. Я дуже багато чого чую
в навушники. Маю добре думати про те, на що мені варто зараз витрачати
час, а на що ні. Але в мене залишилася література, тому що я без книжки
не можу.

А чи не пишете книжки?

На жаль, не пишу. Мушу відверто сказати, що я дуже багато у своєму
житті змарнував часу. Я, може, зміг би щось і писати. Був певний час,
коли я писав. В Інтернеті навіки повисли всі мої твори. Я працював у
часописі «Кіноколо». Писав там загальнокритичні статті з приводу кіна.
І доволі вдало. Але перекладацтво – це більшою мірою моя стихія. І,
знов таки, з одного боку, лінощі, а з иншого – брак часу… Мені дуже
хотілося б повернутися до цього. Визнаю, що писати власні неповторні
тексти – це, як на мене, найтяжча праця в світі. Нічого тяжчого та
виснажливішого для душі, для психіки я не знаю. Коли писав, це було
дуже важко. Не десь там в Інтернеті щось витинати, а взяти кіно,
подивитися й витиснути з себе текст. А потім вже цитати додаєш.

Мені би хотілося щось писати. Здається, для цього вже настав час.
Як-то кажуть, далі буде. Все ж таки по собі треба залишати якісь
тексти.