PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
«Усі вчителі були, як зараз уже немодно казати, педагоги за покликанням» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

«Усі вчителі були, як зараз уже немодно казати, педагоги за покликанням»

Телеканал СТБ

У першу неділю жовтня країна відсвяткувала День учителя. У зв’язку з цим ми вирішили запитати в наших ведучих, який учитель запам’ятався їм найбільше й зіграв найбільшу роль у їхньому житті.
Лілія Ребрик, ведуча «Неймовірних історій кохання»:
Найголовнішим учителем у моєму житті я вважаю свою Маму… Вона дійсно за професією вчитель і все життя пропрацювала в школі. І щороку, безумовно, я вітаю маму з її професійним святом. Хоч я й не вчилася в тій школі, де працювала мама, але вважаю, що саме таким повинен бути Справжній учитель. Мама завжди для мене була подругою й у той же час дуже вибагливо ставилася до моїх учинків. Починаючи років так з десяти, вона завжди іншим казала: «Ліля вже доросла й сама знає, як їй чинити…» Цим вона змушувала мене відповідально виправдовувати цю «дорослість» і почуватися самостійною людиною. Я їй вдячна за те, що моє дитинство було насиченим і цікавим. Я з п’яти років займалася художньою гімнастикою, з шести років ходила до музичної школи, вчила іноземні мови, читала книжки, в’язала, готувала – і в усьому цьому мене підтримували батьки. Мама ніколи не змушувала – вона скеровувала… А взагалі в мене в житті були значущі й гарні вчителі. Терпіння Вам, сил і вдячних учнів!

Павло Костіцин, ведучий «Битви екстрасенсів»:
Я хочу розповісти про своїх шкільних учителів, оскільки вони запам’яталися мені найбільше. Мені пощастило вчитися в середній радянській школі, яка за збігом обставин була розташована в будинку колишньої гімназії Євпаторії. Там зберігся дух високої дореволюційної школи. Це стосувалося й інтер’єрів: класи, де підлога була встелена дубовим паркетом, мармурові сходи, високі гарні вікна… Але безумовно, найголовніше – це вчителі. Усі вони були, як зараз уже немодно казати, педагоги за покликанням. Важко виділити когось окремо, але навіть затяті двієчники залюбки ходили на захоплюючі уроки біології, хімії, російської мови, алгебри, геометрії – та майже всіх предметів. Підручники ми відкривали тільки для виконання вправ, тому що головні теми наші вчителі вже тоді давали нам у формі конспектів! Я дотепер зберігаю їх у себе вдома. Словом, середня радянська школа в мене була – як нині вища :). З тремтінням і водночас зі здриганням згадую історію одного уроку російської мови. Я завжди робив дурні помилки через неуважність. Галина Георгіївна Суригіна, яка дотепер викладає в гімназії російську мову, викликавши мене до дошки, змусила уважно перевірити щойно написане. Але я не помітив елементарної помилки: «не было» я написав разом, хоча чудово знав, що «не» з дієсловами пишеться окремо! Вона відправила мене за парту й ще раз із місця попросила подивитися на дошку. Але я й звідти нічого не побачив. Це була моя перша й остання двійка з російської. Відтоді я ідеально редагую чужі тексти, але у своїх – помилок не бачу :).

В’ячеслав Гармаш, ведучий «У пошуках істини»:
Я закінчив Театральний університет імені Карпенка-Карого. Найбільше вплинув на мене мій університетський майстер, тому що саме завдяки йому я обрав свою спеціальність – став ведучим, хоча раніше хотів бути режисером. Усе змінилося, коли я познайомився з цим викладачем. В 11-му класі я потрапив до його театральної школи і зрозумів, що хочу вступати тільки до нього. А він викладав на курсі телеведучих. Так завдяки цій людині я опинився у своїй професії, яку я дуже люблю.

Тетяна Висоцька, ведуча «Вікна-Новини»:
Я можу розповісти про вчительку, чий образ був для мене негативним. Але вона деякою мірою вплинула на моє становлення як особистості. Це була моя класна керівниця – учителька математики. Оскільки я гуманітарій, у мене з нею складалися дуже напружені стосунки. Думаю, ще тут вплинуло те, що моє навчання припало на розпад Радянського Союзу, і багатьом учителям було не зрозуміти, що не всі хочуть іти дружно і в ногу. Безсумнівно, такі труднощі сильно вплинули на розвиток особистості, і не в найгіршому сенсі. З великою вдячністю я згадую університетських учителів – увесь склад. У кожному з них були свої яскраві, індивідуальні риси. Я думаю, вони саме зіграли велику роль у моєму житті. Однак найголовнішими вчителями я вважаю своїх батьків. Мама – це щиросердність, а батько – це становлення в професії. Він журналіст, і це саме він привів мене в професію, на телебачення. Досі батько і є моїм головним цінителем, оглядачем і критиком.

Читайте також: Що подарувати вчителю на День вчителя 2016?
Підготувала Олена Колесник