Чим нас захоплює «Доктор Хаус»?

Телеканал СТБ

Медичний детектив «Доктор Хаус» стартував на СТБ 7 грудня 2008 року і відразу отримав широкий резонанс. Проте ставлення до цього серіалу в суспільстві різко розділилось. Якщо одні глядачі з нетерпінням очікували кожної нової серії і жваво обговорювали всі перипетії, то інші вважали його висмоктаним із пальця і не вартим уваги. Популярний серіал про лікаря Хауса викликає не лише глядацький інтерес, а й чимало суперечок. Корисний він чи шкідливий? Фантастичний чи правдивий? Чи трапляється таке в реальній лікарській практиці? До якого жанру можна його зарахувати: до фантастики, комедії, драми чи трагедії? «Газету» зацікавило, а як ставляться до «Доктора Хауса» працівники медичної галузі? Що про нього думають лікарі? Що корисного чи шкідливого вони вбачають у перегляді серіалу? Пропонуємо вашій увазі підсумки нашого опитування. Забагато фантазій? Ігор Вітвіцький, завідувач проктологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні, головний позаштатний хірург-проктолог ГУОЗ ЛОДА: На серіал про лікаря Хауса дивлюся радше як на художню вигадку. З професійного погляду, як на мене, там забагато фантазій. На мій погляд, інший серіал про лікарів – «Чиказька надія» – реалістичніший, життєвий. У цьому випадку трохи медицини, трохи людських стосунків, ситуацій, амбіцій – і блискуча гра акторів. Добре, що роботу лікаря в «Докторі Хаусі» показано у всій її складності. Однак методи їхньої роботи, а особливо діагностики захворювань, майже неприйнятні. Лікар у серіалі – і хірург, й інфекціоніст, і невропатолог тощо. У житті так не буває. Молоді, напевне, подобається головний герой фільму – екстравагантна, непересічна людина. Ніби в бойовику – сам собі випускає сечу катетором. Хоча для фахівців, які добре знають анатомію людського тіла, в цьому немає нічого незвичного: коли свого часу йшов на операцію, то сам промивав собі шлунок за допомогою зонда. Щодо жанру, то це не драма, не комедія, радше із серії «очевидне- неймовірне». Ну, хіба лікар має час ходити по будинках своїх пацієнтів і оглядати, як вони живуть?! З іншого боку, до плюсів зарахував би те, що фільм піднімає авторитет лікаря в суспільстві, чого в Україні бракує. Натомість глядачам також нагадують про необхідність серйозніше ставитися до свого здоров'я. Загалом, гадаю, це непорожній фільм. Він розповідає багато цікавого, в тому числі про те, які ми ще слабкі в цьому світі. Значна частина людей мало розуміє, про що йдеться у фільмі Василь Новак, директор Інституту патології крові та трансфузіонної медицини АМН України, завідувач кафедри гематології та трансфузіології, професор: Мій п'ятирічний онук часто каже: «Давай дивитися «Доктора Хауса»!». Майстерно побудований сценарій захоплює і дітей, і дорослих. Серіал порушує проблему медицини взагалі, однак показує систему дещо хаотично й нереалістично. З іншого боку, там порушують питання діагностики окремих проблемних захворювань. У серіалі можна побачити порядок і рівень діагностики, високий клас апаратури, за допомогою якої її виконують. Колись у нас таким був кіномеханік широкого профілю – оце можна сказати й про доктора Гауса. В усьому він розбирається, все вирішує… У серіалі показують, що одна людина здатна зробити все. Але не можна бути універсальним лікарем. Натомість Хаус робить і комп'ютерну томографію, він же йде на операцію, він же терапевт, ревматолог тощо. Такого нині немає і не може бути, оскільки існують десятки тисяч різних захворювань. Узагальнений образ може бути в кіномистецтві, однак у медицині такого всебічного професіонала не буває. Всезнайок у медицині немає. Зате людям, які не мають стосунку до медицини, може здатися, що за кордоном медики здатні лікувати будь-яке захворювання. Четверо людей вирішують питання урології, невропатології, гастроентерології, онкології тощо. Не все в серіалі відображено правдиво. Зокрема, те, що стосується нашої служби крові. Бо після перегляду однієї серії у глядача виникає враження, що в американських фільмах або дуже непрофесійні переклади, або артисти узагальнюють деякі терміни. Бо ні в Україні, ні за кордоном уже давно немає переливання крові, а є переливання її компонентів і плазми. А це збиває з пантелику нефахівців. Деякі моменти дуже привабливі, як наприклад, апарат, який дає змогу вловити тромб – прекрасно! Але це моделювання, комп'ютерна графіка. Щодо шкоди серіалу. Значна частина людей мало розуміє, про що йдеться. Адже там багато суто медичної термінології. Важливо ще, щоб сприймали його критично, без самонавіювання, щоб не почали самі хворіти на всі показані хвороби. Тобто, щоб серіал не призвів до такого, як це буває в деяких студентів, які, провчившись до шостого курсу, перехворіють на всі недуги, про які їм розповідали на лекціях. У серіалі є й деякі речі, що їх в Україні не практикують. Зокрема, в нас ніколи не скажуть хворому на онкологічну недугу, що йому залишилося жити тиждень чи місяць. А там скажуть. Це різні підходи, філософія. Одні фахівці вважають: якщо людині сказати про це, то вона зосередиться і зробить усе, щоб побороти захворювання. Інші вважають, що це може лише погіршити ситуацію. Тому, підбиваючи підсумки, зауважу: не можу сказати однозначно, хороший це серіал чи поганий. Що б не відбувалось упродовж серії, її закінчення завжди виконано у стилі «хепі-енд» – це оцінюю позитивно. Людина, яка дивиться фільм, також може думати, що в неї все буде гаразд. Наприклад, іще до 2000 року лейкемію в Україні вважали невиліковною, тепер з'явилися препарати, які допомагають виліковувати близько 80 відсотків хворих. Описані в серіалі ситуації трапляються в житті, але дуже рідко Мар'яна Франко, психолог Львівського міського психотерапевтичного центру: Мені не зовсім зручно судити з медичного погляду, оскільки я – психолог. Але навіть те, що знаю, вибивається з медичної практики. У серіалі зображено крайнощі, які показують ситуацію у гротескному вигляді. Про достовірність ситуацій можна запитувати хіба що профільних лікарів. Наскільки знаю, деякі описані в серіалі ситуації бувають у житті, але дуже рідко. Наприклад, коли людина абсолютно не має відчуття болю. Це виняток, але й так буває. І можна лише поспівчувати тому, хто не відчуває болю. І тоді починаєш задумуватися, що означає для тебе біль, який виконує певну функцію, що краще жити з болем, аніж його не відчувати. На мій погляд, те, що зображають такі речі, – непогано. Судячи з того, що доволі багато моїх знайомих дивилися цей серіал, він переважно розрахований на глядачів із вищою освітою, особливо на молодь. Там дуже багато термінології, різних міжособистісних стосунків, над якими задумуються люди, які займаються саморозвитком. На мою думку, серіал захоплює глядачів емоційністю, показом нестандартних для життя, часто страшних ситуацій. І коли глядач порівнює їх із власними проблемами, то вони вже не здаються йому такими складними і страшними. І глядач говорить: добре, що в мене такого немає. І цим «Доктор Хаус» приваблює. Окрім того, серіал інтригує, бо в кожній серії йдеться про щось нове. Одна із сюжетних ліній починається з того, що лікар Хаус – великий гуру медицини і медичної пластики, а потім виявляється, що він також людина зі своїми проблемами. У підсумку він стає твоїм сусідом, якого глядач інколи намагається зрозуміти, інколи – сперечатися з ним. Глядач починає жити його життям, цікавитися ним, як близькою людиною. Це схоже на своєрідне ріаліті- шоу, коли глядач бачить на екрані якийсь образ, а потім виявляється, що цей образ є реальною людиною з проблемами, симпатіями. За жанром стрічку радше за все можна зарахувати до жанру трагікомедії. Розвиток подій відбувається на межі фолу: людина може померти чи вижити. Крім того, в ньому порушують сімейні й подружні стосунки між колегами та друзями. На перший погляд, події зображають у доволі комедійному світлі. А насправді мова про серйозні речі. І люди, які дивляться цей серіал, мимоволі задумуються над питаннями вагомості життя і стосунків між людьми. Коли людина споглядає такі складні ситуації, де постійно йдеться про питання життя і смерті, вона починає значно простіше ставитися до своїх буденних ситуацій. Це може бути відповіддю на запитання, чому люди все-таки дивляться цей серіал. По-друге, в ньому зображено дуже хороший професіоналізм, до якого нині прагне все західне суспільство, амбіційність, успіх, популярність. Однак, з іншого боку, тут показано, як людина розплачується за все це. Інколи власним здоров'ям, дуже часто – стосунками з близькими їй людьми. Мене інколи запитують, чи шкодить цей серіал людям? Скажу: ні. Принаймні глядачам, у яких абсолютно здорова психіка, які вміють відрізнити реальність від фантастики. І навпаки, шкідливим для людей, які не здатні відрізнити реальність від надуманості ситуацій. Людям старшого віку, які хвилюються за своє здоров'я, краще перемикнути телевізор на якусь мелодраму. Навіщо підсилювати власні страхи? Тому, якщо людина погано спить після серіалу або їй сняться погані сни, краще його не переглядати. Проте навіть здоровим потрібно набратися певною мірою іронічності, щоб після перегляду спокійно заснути. Адже будь-які емоції – хороші чи погані – не сприяють здоровому сну. Перехід до сну має бути спокійним. Розповім анекдот. Приходить пацієнт до лікаря та розповідає, що його турбує. Лікар дивиться на нього й лише повторює: добре, добре, добре… Лікарю, то в мене все так добре? Добре, що в мене такого немає. Коли людина бачить, що в когось можуть бути серйозніші проблеми, тоді вона починає розуміти: її стабільне життя вартує більшого, ніж чужі переживання. Підготував Василь Худицький Львівська Газета Мова оригіналу