«Доктор Хаус» продовжує збирати своїх шанувальників біля екранів. Тепер о 22:20

Телеканал СТБ

З 9 березня серіал «Доктор Хаус» почав виходити в новий, більш ранній і зручний час. Перенесення часу з 00:00 на 22:20 зберіг високі цифри серіалу. Крім того, «Доктор Хаус» став лідером слоту (вт-чт) серед усіх телеканалів (14-49, 50+).

Уже третій сезон поспіль серіал збирає біля екранів мільйони своїх українських шанувальників, інтерес до нього не слабшає, а увага залишається прикутою до виконавця головної ролі – дивовижного британського актора Х’ю Лорі.

Не заради складання списку, але все ж таки: які твої найулюбленіші серії?

У багатьох з них багато доброго, але як ціла серія, я думаю, «Три історії» – найкраща. Вона ставить високу планку і в цілому успішно завдання виконує. Це та, де Хаус дає три лекції, кожна з яких розповідає історію людського страждання, зокрема болів у нозі – його власної недуги. Це історія того, що трапилося з ногою Хауса, і її розказано з жалем і майстерно. Чудові сценаристи знайшли спосіб пов’язати всі три історії разом, зайняти всіх акторів і вставити уявну сцену з Кармен Електрою, яка грає в гольф. Більшого й бажати не можна для однієї-єдиної серії.

Інша серія, яка згадується, – це одна з перших, «Аутопсія», написана Ларрі Каплоу. Дуже витончена й закінчена. Вона про дівчинку, яка страждає від пухлини мозку, і всі в шпиталі постійно захоплюються нею як маленьким мужнім янголятком. Але Хаус богохулить, сумніваючись у її мужності. Це недозволено, особливо на ТБ і стосовно дітей. Люди, які страждають від раку, – майже святі. Але Хаус, будучи Хаусом, висуває шокуючий, але незаперечний аргумент, що не всі можуть бути однаково сміливими. Якщо всі – герої, то це слово втрачає зміст. Я люблю Хауса за те, що він здатен казати такі речі. Це приємно – іти проти умовностей, хоча б як акторові, який грає роль. Хаус іде далі й починає підозрювати, що її мужність – це симптом, що пухлина, можливо, впливає на її особистість. Але найпрекрасніше, що він виявляється неправий!

Але Хаус завжди має рацію.

Точно. Але він помилився. І це змушує його визнати, що є неминущі чесноти й незаперечні достоїнства, такі як мужність. Саме такі моменти роблять персонаж дійсно живим. Хоча, якщо чесно, я бачив десь 10 епізодів із 100, які ми зняли, тому я, напевно, не найкращий суддя.

Ти не дивишся серіал?

Я б дивився, якби сам у ньому не знімався. Настрій та ідея цілком мені до смаку, але мені занадто важко дивитися на себе самого, коли я граю роль.

Тебе дратує твій американський акцент?

Звісно, від цього важко відволіктися. Я досі англієць до самих кісток. І коли я вже такий, я з більшим сумнівом ставлюся до своїх земляків, які грають американців. Я думаю, саме тому Хаус не дуже успішний в Англії. Серіал шалено успішний в інших європейських країнах. Можливо, він навіть найпопулярніший в Іспанії та Німеччині. Але англійці мене розкусили. Будь-яка мовна неприродність зводить англійця з розуму. Ми – нація професорів Хиггінсів, і ми завжди готові виявити фальш або штучність в англійській мові.

Є якісь слова, на яких ти частіше спіткаєшся?

Слова з «r» являють найбільшу проблему. «Коронарна артерія» (coronary artery) – невдалий день, якщо вона зустрічається. «Постанова суду» (court order) – теж погано. «Нью-Йорк», хоч як це дивно, – це жах. Найскладніше, коли слова повторюються. Неможливо підтримувати флексію. Якщо ви подивитеся шоу, і я говорю про рак, дослухайтеся, як слово «рак» (cancer) змінюється щораз, коли я його вимовляю. Тоді ви зрозумієте, чому я не можу дивитися серіал.

Чи багато чого ти навчився завдяки серіалу? Знаєш, як лікувати остеохондроз?

Однозначно ні.

Ліки від фіброміалгії?

Не впевнений, що взагалі знаю, що це таке.

Ти дійсно добрий актор.

Можливо, я знав відповіді тиждень або два місяці тому. Або у 2002 році. Але я зовсім не втримую в голові медичну інформацію. Це лякає, правда. Вимоги до моєї короткочасної пам’яті дуже високі. Це страшенно вдале тренування для мозку, щоб він залишався свіжим і активним, але це все вивітрюється з моєї голови через 20 хвилин після закінчення зйомок сцени.

Стільки страшних захворювань у серіалі… Ти не став іпохондриком?

Змушує зупинитися й замислитися, як близько ми ходимо до безлічі огидних згубних зараз. Але – постукаймо по дереву – мені надзвичайно таланило в цьому сенсі. Щоправда, ми нечасто займаємося звичайними захворюваннями в серіалі, тому це сприймається більше як фантазія, ніж як жорстока реальність. Це драма, зрештою. Крім того, якщо ти подивишся на наші медичні рішення, вони далекі від реальності. Ми робимо мільйони помилок. Ми виліковуємо за 42 хвилини хвороби, які в реальності лікуються за вісім місяців, і лікарі ніколи не змогли б проробити стільки процедур, скільки роблять наші. У житті це був би технік МРТ, радіологіст, який проаналізує знімок, і ще один лікар, щоб донести результати до пацієнта. Але ми не можемо найняти 85 акторів. Цікавіше, коли ці декілька персонажів роблять все, ніж показувати пацієнта, який сидить в офісі, чекаючи на результати. Дивитися на це було б набагато нудніше.

Приблизно так само весело дивитися на людей, які намагаються вийти за межі мінімуму, що не страхується?

От про це, до речі, я теж думаю. Я сам з Великобританії, де зовсім інша система охорони здоров’я, і я думаю про Америку в контексті цього серіалу. Страховка в серіалі – це як слон у кімнаті, якого старанно ігнорують. Щось, про що ми зрідка згадуємо, але питання залишається: хто платить за всі ці дослідження й процедури? Чи дійсно в цих людей є страховка, яка все покриє?

Саме так. Тому що візит до доктора Хауса може бути доволі недешевий.

Зовсім недешевий. Ви подивіться на наші декорації – коридори, які були б палатами в Британії, і на марнотратство й, здавалося б, нескінченний добробут пацієнтів у серіалі. Але, звичайно, у житті в них цього немає. Тільки на телебаченні. Ми дістаємо з кишені МРТ і можемо провести будь-яку експериментальну процедуру або аналіз у світі. У реальності для мільйонів американців ситуація зовсім інша. Не наше завдання змінювати систему, звісно, але я замислююся про це.

Чи є в тебе якісь ускладнення через постійну кульгавість?

Так, у мене трохи поболює плече, або, як я люблю це називати, «назріває величезний судовий позов до «Фокс». З іншого боку, винагорода за мою роботу компенсує будь-які фізичні проблеми, які можуть виникнути.

Оскільки ти торкнувся цієї теми: є іронія в тому, що ти отримуєш більше за реальних лікарів?

Це дивний момент у моїй діяльності, так. Я часто думаю про свого батька, який був терапевтом, і про те, що мені, хоч як це дивно, більше платять за те, що я прикидаюся лікарем, ніж йому за те, що він дійсно ним був. Спробуй зрозумій. Це не здається правильним. Він точно лікував більше пацієнтів на тиждень, ніж я.

Ти коли-небудь ходив з ним в обхід?

Я ходив з ним на виклики по домівках. Зазвичай я сидів у машині, поки він розкривав нариви чи щось на кшталт цього. Я головно пам’ятаю, як сидів вдома і відповідав для нього на дзвінки. Це було до винаходу автовідповідачів. Як у його сина, у мене був схожий голос, і перш ніж я встигав сказати «Це не лікар», вони починали говорити: «Лікарю, дякувати богу. Почалося раптово, і я не можу зупинити…» І якщо тільки не траплявся привід вивести їх з омани, я, ну…

Ставив діагноз?

Ну, скажімо, я заспокоював їх. Уяви, що ти підліток. Тобі потрібно підбадьорення. «Ну, схоже, ви все робите правильно», – казав я. – «Думаю, все буде гаразд. Зателефонуйте знову, якщо опухне сильніше». Як я пам’ятаю, я не втратив жодного пацієнта.

Твій батько не дожив, щоб побачити тебе в «Хаусі». Як би він сприйняв такого лікаря?

Я гадаю, він був би страшенно вражений. Мій батько був дуже ввічливою людиною, дуже м’яким, чемним. Він не любив зарозумілості, і він був би шокований тим, як Хаус іноді поводиться. Дуже англієць він був, мій батько. Стриманий у цьому сенсі. Пам’ятаю, коли я написав свій роман, я присвятив його йому, думав, йому сподобається. Але зненацька до мене дійшло: він був скоріше збентежений тим фактом, що йому було присвячено книгу, яка містить лайки, не кажучи вже про секс і насильство. Він не цілком зумів із цим вжитися. Але я не знаю. Я відмовляюся вірити, що він не був би радий бачити мене в серіалі. Я думаю, він би пишався. Принаймні, йому сподобалося б все це медичне устаткування.

Дивує тебе, що люди вважають Хауса – і тебе – секс-символом?

Дуже. Це абсолютний абсурд. Дикість. Божевілля. Я не можу цього пояснити.

А якщо все-таки треба пояснити?

Хаус – сексуальний персонаж у своєму власному стилі. Розумієш, такий геній у стражданні. Тут є елементи «Красуні й Чудовиська» і «Привида опери». Хаус – людина в шрамах, яка ховається під дахом в опері. Я можу зрозуміти, що в цьому є щось привабливе. Жінки хочуть допомогти йому, виправити його. Чомусь жінкам це здається страшенно сексуальним.

Тобі незабаром стукне 50.

Звучить зловісно.

Що є такого, про що ти хотів би знати, коли був молодший?

Відверто кажучи, що старшим я стаю, то менше знаю. Я продовжую зустрічати людей, старших і молодших, які накопичили набагато більше знань і досвіду або впевненості в тому, хто вони і яка їхня робота. Просто дивуюся цьому. Я не знаю, як вони змогли стати такими впевненими в тому, чим займаються. Мені це точно не властиво. Я озираюся назад на все, що ми зробили в «Хаусі», і думаю: «Оце так, немов пройшли мінним полем». Один неправильний рух, один невдалий вибір актора, одна історія, яка не спрацювала, – і все б здулося. Люди почали б шепотітися: «А, цей серіал? Не дуже-то й гарний». І зненацька нас би закрили. Я не знаю, як все працює, якщо чесно. Я добре усвідомлюю, що ніяких таємниць мені з віком не розкрилося.

Але це не означає, що немає речей, яких я б хотів навчитися і які я б хотів зробити в майбутньому. Наприклад, недавно я пережив свій перший землетрус. Ми знімали, камера працювала, і тут все почало тремтіти і розгойдуватися. Лампи почали рухатися. Мені сподобалося. Мені дуже сподобалося. Все швидко скінчилося, і ми знову взялися до роботи. Але уявіть, якби це був великий землетрус, якби це був кінець. Я не можу навіть сказати, про яку безліч незроблених речей я б шкодував. У цьому списку були б мільярди рядків, мільярди. Мені здається, що це частина моєї інфантильної натури. Я не відчуваю, що вже почав жити по-справжньому. Як і багато інших вічних підлітків, я досі думаю, що буду жити тисячу років, і попереду ще багато часу.

Але тут земля починає тремтіти – і…

Точно. І от тебе витрусили з твого сну. Я марю, це очевидно, оскільки, як ти сказав, мені незабаром 50. Але частина мене досі боїться, наприклад, що я ще не визначився із професією. Я точно не визначився з тим, хто я є. Я не вирішив, що робити зі своїм життям. Я не прийняв і половини рішень, які я хотів би прийняти. Це божевілля, я знаю, але це те, що я відчуваю. Гадаю, це те, що мені подобається в боксі: ти змушений жити на повну силу.

Бокс? І як твої успіхи?

Я безнадійний, але мені дуже подобається. Я дуже люблю цю справу. Ну, в певному сенсі. Це любов, змішана зі страхом. Не зі страхом каліцтв, оскільки якщо не надто захоплюватися й не отримувати часто по голові, то ти виживеш. Це скоріше страх приниження, що ніби вступає в конфлікт із твоєю мужністю. Брати під сумнів свою мужність – це емоційно дуже непросто. Але є й дещо ще. Коли я знімаюся в серіалі, вісім місяців пролітають тільки так. Це чудово – мати можливість пережити зовсім протилежне, вийти на ринг на три хвилини й побачити, як час майже зупиняється. Ти не повіриш, як довго тривають три хвилини, поки ти спробуєш провести їх на боксерському ринзі. Якби ми могли проживати життя так інтенсивно, як у ці три хвилини, це було б однаково, що прожити 10000 років. Я люблю це відчуття.

Чи замислюєшся ти, де б ти був, якби не Хаус?

Так, трапляється. Тобто я усвідомлюю, що це був мій шанс. Не шанс взагалі, але шанс зробити американське телешоу – зіграти головного героя. Тому що я вже був підстаркуватий для цього. Я думаю, якби мрії «Фокс» здійснилися, вони знайшли б якогось слушного хлопця років 28-ми, який міг би зніматися ще років 20, що вже добре. Це б підійшло їхній аудиторії. Тому це був мій шанс. Я подумав: якщо нічого не вийде, добре. Гратиму сусідів або добрих дядечків, але головним героєм мені не бути. На щастя, усе вийшло інакше.

Яким ти бачиш кінець для Хауса? Яким ти його собі уявляєш в останній серії?

Щасливим. У нього відносини, і він у доброму гуморі. Зрозумілим. Але якщо цього не трапиться, теж нічого. Розумієш, у мене є теорія щодо телебачення – про те, що телегерої не ростуть і не змінюються. Вони не можуть, адже інакше не буде серіалу. Коломбо не ріс і не мінявся, він просто розкривав дедалі більше справ. Моя теорія щодо Хауса полягає в тому, що він так і залишиться ізольованим від радостей до самого кінця. Така вже він людина.

А як щодо тебе?

Ні, ні. Радість – абсолютно необхідна річ для мене. Пошук її й утримання стали для мене нав’язливою ідеєю. Один із найбільших моїх страхів – щастя. Страх – це, напевно, єдине, що мене відокремлює від нього в цей момент. У мене чудове життя. Мені пощастило в багатьох відношеннях. Тепер таємниця в тім, щоб насолоджуватися кожним подихом і кожним кроком. О боже мій, це ж пісня Стінга! Не можу повірити, що я закінчив усе піснею Стінга.

За матеріалами Playboy Україна