Олексій Мустафін: «Багато проблем, які ми зараз переживаємо, можна було передбачати вже тоді»

Телеканал СТБ

З 2 по 5 березня телеканал СТБ показав 4-серійний документальний фільм про події 2004-го року – «2004». Автор фільму Олексій Мустафін – заступник голови правління СТБ з інформаційного мовлення – коротко розповів про свій фільм у нашому інтерв’ю.

На яку аудиторію розрахований ваш фільм? Для кого він буде цікавий у першу чергу?



2004 (2 DVD)

70 грн.


Купити DVD

Ми адресуємо наш фільм насамперед тим людям, які самі брали активну участь у подіях 2004-го року – з того або іншого боку барикад, тим, для кого «помаранчева революція» – не просто розділ в історії України, але ще й частина особистої історії. Ми хочемо не тільки нагадати про те, що відбувалося тоді, але й спробувати подивитися на події 2004-го іншим поглядом – поглядом людей, за плечима яких уже є досвід наступних років. Ми хочемо розповісти про те, про що тоді вони, можливо, не знали й не здогадувалися. А може, і не хотіли знати, оскільки багато речей насправді лежали на поверхні…

Ви вважаєте, що до таких подій як «помаранчева революція» інтерес із роками не слабшає?

Можливо. Інтерес слабшає до всіх подій. Але наше завдання – не просто нагадати… Навіть під час роботи з фільмом ми побачили, що багато проблем, які ми зараз переживаємо, можна було передбачати вже тоді. У всякому разі, тим людям, які бачили, що відбувається насправді – не тільки на сцені, але й за лаштунками.

Чим ваш фільм відрізняється від інших проектів на цю тематику?

По-перше, це досить масштабний проект, по-друге, ми все-таки хотіли відійти від тієї трохи міфологізованої версії подій 2004-го. Незважаючи на те, що це зовсім недавня історія, «помаранчева революція» сприймається як щось легендарне – навіть не з погляду масштабу й безпрецедентності, а в сенсі домислювання й конструювання реальності, якої насправді не існувало. Тому ми хотіли відійти від міфотворчості, показати не «помаранчеву» і не « біло-синю» версію подій, а те, як усе відбувалося насправді. Ми не намагалися якимсь чином переконати людей, від початку переконаних у правоті того або іншого боку. Ми просто намагалися робити проект, який дозволив би подивитися на події неупередженим поглядом. І водночас очима людей, які були навіть більше залучені до процесу, ніж люди, які стояли п’ять років тому на площах. Сам я ще не бачив спроб поглянути на події 2004-го року саме в такий спосіб. Мені здається, що це було непросто, але зі своїм завданням ми впоралися. І саме тому ми розраховуємо, що фільм буде цікавий глядачеві.

Важко зняти фільм про політику так, щоб потім не звинуватили в заангажованості?

А ми не боїмося, що нас звинуватять у заангажованості. Це єдиний рецепт. Тому що, безумовно, усім сподобатися важко. Але ми намагалися бути чесними із самими собою. Не перебріхувати, навіть якщо ті або інші слова героїв нам особисто були неприємні. Навіть якщо нам здавалося, що все відбувалося інакше, ми давали учасникам подій висловитися. І невипадково роль автора в проекті зводиться до функції модератора. У фільмі ми не переказуємо події, ми не розповідаємо, як правильно їх сприймати. Ми ставимо запитання й показуємо, як це сприймалося або сприймається зараз людьми, які брали участь у подіях 2004-го. Ми не хочемо повчати – ми показуємо, як воно було насправді. Саме тому, з мого погляду, нас важко звинуватити в заангажованості. Хоча якщо є бажання, то це завжди можна зробити. Але ми просто не вплутуємося в цю дискусію. Це проект для глядачів, і нехай глядачі самі роблять висновки.

Ваш задум фільму сильно відрізнявся від того, що ви отримали в результаті?

Безумовно. У таких проектах дуже багато чого залежить від героїв. І на нас чекало кілька сюрпризів. Але головне – я вважаю, що нам удалося в інтерв’ю вивести людей на досить відверту розмову, і я дуже ціную це. Ми припускали, що учасники можуть «закритися», зрештою, для них це теж частина особистої історії, про яку далеко не кожен згодний розповідати усьому світові. Але в цьому сенсі для нас було приємною несподіванкою, що люди були досить відвертими у своїх оцінках. І ми їм за це дуже вдячні.

Олена Колесник