Наталя Франчук: «У якийсь момент я по-іншому оцінила роботу ведучого. Виявляється, це дуже складно»

Телеканал СТБ

Команду, яка працює над передачею «За Вікнами», важко звинуватити в недостовірності сюжетів – адже всю інформацію журналісти перевіряють на собі. Їхні розслідування завжди стосуються наболілих тем і відрізняються жвавістю подання й своєчасністю. Ведуча передачі Наталка Франчук у розмові із мною проливає світло на багато питань, які цікавлять глядачів, й оцінює розвиток програми за час її існування.
Наталко, ти стала ведучою передачі влітку минулого року. Якими були твої обов'язки в проекті до цього?
Весь минулий сезон я пропрацювала в цьому проекті журналістом. Більше того: саме з журналістів обирали ведучого програми. Тому що людина має бути всередині процесу, інакше вона просто не зможе адекватно розповісти про все.
Яких навичок тобі довелося набути, щоб ужитися в роль ведучої?
У якийсь момент я по-іншому оцінила роботу ведучого. Виявляється, це дуже складно. Як стати, куди подіти руки, як говорити? Звісно, із мною займався викладач зі сценічної мови. Того, що я досить довго працювала на радіо, виявилося недостатньо. Тепер намагаюся переглядати свої підводки, щоб виправляти помилки.
Передача існує з 2007-го року. Ти можеш оцінити її прогрес із перших випусків до сьогодні?
Торік усі видання, які друкують критику на програму «За Вікнами», називали нас «проектом безбашених молодих журналістів». У нас дійсно тоді була молода команда: від 21-го до 25-ти років. Тому ми могли влазити в те, куди доросла сімейна людина просто побоїться полізти. Наші розслідування були більш екстремальними, але не такими глибокими. І студія була в такому ж стилі. Підвал, а ми – ніби підпільні агенти. За рік у нас з'явився якийсь досвід, ми стали дорослішими: піднімаємо серйозніші теми, і матеріали стали більш глибокими.
Глядачі часто думають, що ведучий – це і є автор передачі «За Вікнами»?
Відразу кажу, що це не моя програма. Коли люди пишуть: «Вітаю, Наталко! Нам так подобається ваша програма», – мене це сильно дратує.
Ведучий асоціюється із творцем передачі.
Це зрозуміло. Коли торік люди дякували за сюжет ведучому, а насправді його готував не він, а ти, це було дуже образливо. Тому зараз я намагаюся на кожному кроці казати про те, хто саме працював над тим чи іншим матеріалом.
Але ж ти працюєш над сюжетами?
Авжеж. От і наступного понеділка у програмі буде мій сюжет. Я дуже щаслива, що готую їх, я для цього в програму й прийшла. А взагалі спочатку я вважала, що ведучий у цій передачі не потрібний. Є яскраві розслідування, люди повинні їх побачити – і не варто витрачати час на перегляд ведучого. З іншого боку, глядачі повинні асоціювати цю програму з якоюсь конкретною людиною, щоб розуміти: є хтось, хто може допомогти. Судячи з листів, які нам приходять, напевно, це роль останньої інстанції. Люди телефонують і кажуть: «Я вже зверталася куди завгодно, і тепер я звертаюся до вас, Наталю».

Тобто ти відчуваєш, що ведучий – людина публічна, а журналіст – боєць невидимого фронту?
Так, є таке. Про що я й кажу: тепер, коли ти відпрацював і журналістом, і ведучим, тобі постійно хочеться говорити людям: «Друзі, зрозумійте: є люди, які роблять набагато більше за ведучого».
Коли глядачі пропонують теми для сюжетів, ви часто це розглядаєте?
Ми розглядаємо це завжди. На форумі іноді пишуть: «Що мені потрібно зробити для того, щоб мені хоча б відповіли – підходить моя тема чи ні?» Але найчастіше люди пишуть: «Зробіть щось, тому що мені не подобається наш президент». А що я можу зробити? Пишуть такі речі, які ми або апріорі не можемо змінити, або це просто особиста образа. При цьому немає нічого, за що можна було б зачепитися й розслідувати цей факт. Але якщо ми бачимо там конкретне порушення законодавства, ми беремося за це. Дуже часто глядачі стають героями наших сюжетів. Останній яскравий приклад – це сюжет про луганських бездомних собак, яких відстрілюють просто на вулиці. Нам про це жінка написала й надіслала три фотографії. Коли ми побачили їх, наша журналістка через два дні вже була в Луганську, а через тиждень сюжет вийшов у ефір.
Як ти реагуєш на критику, яка з'являється на форумі?
Насправді будь-яка критика – це реакція на сюжет. Якщо людина не згодна з тією позицією, яку озвучує автор сюжету – отже, вона подивилася, подумала, усвідомила і знайшла час, щоб написати про це… Нам дуже важлива реакція чиновників, але не менш важлива реакція простих глядачів, які напишуть: «Я подивився ваш сюжет, він мене зворушив, дайте телефон, я допомагатиму героєві сюжету». Так було із сюжетом Дмитра Литвиненка про інвалідів. Я намагаюся відповідати на форумі на всі повідомлення. Була в нас тільки одна суперечка – розкритикували наш сюжет про супермаркети. От там мені дійсно довелося докладно пояснити, чому ми саме так зняли сюжет. Але я намагаюся захищати наших журналістів, не втрачаючи об'єктивності.
Наталко, якщо не «За Вікнами», то що? У чому б ти ще змогла працювати?
Я працюю журналістом з першого курсу інституту. Спочатку на радіо, потім у газеті, і тільки потім – на телебаченні. І скрізь у новинах. Тепер, після програми «За Вікнами», я в новині повертатися не хочу. Спочатку, коли я щойно прийшла на СТБ, мені дуже подобався проект «Правила життя». І якби тоді не стартувала передача «За Вікнами», то я, мабуть, пробувалася б туди, тому що мені подобаються проекти, де показують всі таємниці нашої соціальної сфери. Я не люблю гонитву за оперативністю в новинах, відсутність можливості усвідомити все, записати таку кількість коментарів, як ти хочеш, тому що в тебе ефір, ефір, ефір… Швидко зробив, швидко видав в ефір – люди подивилися й швидко забули. Сюжети ж «За Вікнами» пам'ятають і обговорюють не один місяць. І це дуже приємно.
Розмовляла Олена Колесник