Ведучий «Вікон» Сергій Попов упевнений: у традиційності Нового року немає нічого поганого

Телеканал СТБ

Щороку дедалі більше людей намагаються зустріти Новий рік якомога оригінальніше. Заради цього вони їдуть у заморські країни, готують екзотичні страви або вигадують неймовірну святкову програму. А ведучий передачі «Вікна-Новини» Сергій Попов уважає: цінність цього душевного свята – саме в його традиційності.

Поділіться, будь ласка, вашими планами святкування наступаючого 2009-го року. Де ви його будете зустрічати, з ким, як?

Цьогоріч до свята мені вдалося підготуватися напрочуд рано. 23 грудня – а в мене вже була ялинка! Зазвичай у будинку вона з'являється 30-го ввечері, це в найкращому разі. Я дуже люблю Новий рік зустрічати вдома. З рідними – дружина, наші батьки. І друзі, які зазвичай з'їжджаються над ранок.

Чим цей Новий рік відрізнятиметься від попередніх?

Чим відрізнятиметься? Нічим. Це свято не має чимсь відрізнятися. Його цінність у традиційності. У його дитячості, у казковості, у несправжності. Ялинка, іграшки, подарунки у великих і маленьких коробках, шампанське, безглузде олів'є… Я от не розумію людей, які так по-снобськи фиркають на це нещасне новорічне олів'є або, наприклад, холодець. А чом би й ні? Що, молюсків під ялинкою розколупувати? Чому ми так благоговійно ставимося до чехів, які рік у рік їдять свого різдвяного коропа, або до американців, які раз на рік шпигують гусака апельсинами, або чим там вони його шпигують? Це традиції. Наші традиції. Вони не погані й не добрі. Вони просто традиції.

Розкажіть про те, який Новий рік для вас запам'ятався найбільше і чому?

Я не надто полюбляю «планові» свята. Один виняток є – Новий рік. Дні народження, День Радянської Армії, День солідарності трудящих та інша червонокалендарна маячня мене страшенно обтяжують. Без спонтанності веселощі майже неможливі, принаймні для мене. Інколи, щоправда, спонтанність має непередбачувані наслідки. Днями, наприклад, до мене приїхали приятелі з Польщі. Зустріч перетворилася на проводи старого року. Прощалися з таким розмахом, що сусіди викликали дільничного. Він у нас став таким собі «Дідом Морозом». Але під час виконання службових обов’язків. Тому цей Новий рік мені запам'ятався, умовно, достроково. А якщо казати за великим рахунком… Мені запам'яталися дитячі Нові роки. Знаєте, це коли ялинки були ще великими. Коли на них дивишся, задираючи голову. Нові роки з їхнім запаморочливим запахом мандаринів, із відвідуванням ялинки, яка чекає свого часу на балконі, а потім з лампочками, які на ній блимають, з очікуванням цукерок під подушкою 1-го числа… Все це – час, коли ще не існувало слів «зобов'язаний», «робота», «треба»… А одного разу на Новий рік сталося диво. Пішов сніг. Тільки не смійтеся, адже це було в Африці – ми там кілька років жили. Тому навіть сніг буває дивом. Я це вже давно й точно знаю.

Що б ви хотіли побажати відвідувачам нашого сайту?

Щирих людей. Щирих емоцій. Щирих почуттів. Щирих…