PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Наталя Франчук: «Як це так: мій партнер танцює з іншою дівчинкою?!» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Наталя Франчук: «Як це так: мій партнер танцює з іншою дівчинкою?!»

Телеканал СТБ

Настала золота осінь, і вже встигла розстелити свій жовто-багряний килим на території нашого «другого будинку», тобто – СТБ. Стою, дивлюся на всю цю красу, і помічаю, як мініатюрна дівчина з золотим волоссям прогулюється вздовж алеї, придивилася – Наталя Франчук. І отут я згадую, що з ми вас з нею ще не знайомили. От і вирішили, поки в нас видалася вільна хвилинка, швидко все це виправити:

Наташа, якось, ти згадала, що сама не з Києва, розкажи, де народжуються журналісти з «перчинкою»?

Народилася я в чудовому місті – Південноукраїнську. Це місто енергетиків. Його не любить вся Миколаївська область…

Чим же все місто заслужило до себе таке відношення?

Всі дуже просто. Південноукраїнськ – це місто обласного рівня, там проживає велика кількість енергетиків, які мають можливість добре заробляти. Незважаючи на те, що містечко невелике, інфраструктура в нас шикарна. Я ніколи не зіштовхувалася з такими проблемами, як: «Куди піти навчатися? Що одягти? Або чим себе зайняти?»

«Наш ансамбль спонсорувала атомна електростанція»

А чим ти займалася?

Скільки себе пам'ятаю – займаюся танцями. Років з п'яти. Це був чудовий колектив «Квіти України», у якому я займалася 10 років. До речі, саме із цим ансамблем, я об'їздила півсвіту.

На танці мама відвела?

Ну як сказати… Одного чудового дня в дитячий садок прийшла людина, прослухала і переглянула всіх діток, відібрала 3-4 перспективних дівчинок і хлопчиків і сказала: «Я хочу, щоб вони в нас займалися!». От так я й потрапила в ансамбль. Сьогодні, я дуже вдячна батькам, які водили мене щовечора на заняття (які тривали по три години!), незважаючи на погану погоду й особисту зайнятість.

«Як це так без танців? Як це так: мій партнер танцює з іншою дівчинкою?!»

Наташа, напевно, є якісь спогади з дитинства, які залишили помітний відбиток у пам’яті?

Я в купальнику, балетних тапочках, біля станку. Для мене танці мали дуже велике значення, і досі мають. Якщо я занедужувала й не могла відвідати репетицію – це була свого роду трагедія.

Багато хто говорить, що танці допомагають підтримувати відмінну форму й зміцнити здоров'я, що корисного отримала від занять?

Дисципліну. Ансамбль – це великий колектив, у якому потрібно мати своїх друзів і ворогів, там є правила життя (прямо як у нас на СТБ), якісь моменти, яких потрібно дотримуватись. Ансамбль – це не тільки вміння володіти своїм тілом, не тільки вивчення історії танцю, нові друзі й подорожі навколо світу, це в першу чергу дисципліна.

«Я закінчила музичну школу, по класу баяну, і із цього часу терпіти не можу все, що пов'язано з музичними інструментами»

Ти напевно хотіла стати хореографом?

Я завжди мріяла стати музичним педагогом, тому що в мене в дитячому садку була чудова викладачка музики. Вона настільки гарно грала своїми ніжними пальчиками на фортепіано, що мені теж хотілося так. Але пізніше, я закінчила музичну школу, по класу баяна, і з цього часу терпіти не можу все, що пов'язано з музичними інструментами. Я звичайно закінчила музичну школу з відзнакою (сміється), мені це давалося складніше, набагато складніше, ніж танці.

«Оскільки за знаком зодіаку я лев, з переходом на діву в мене є дві фішки: лідерство й комплекс відмінниці»

От так плавно й ненав'язливо ми перейшли до школи, ти була зразковою ученицею або зірвиголовою?

У школі я вчилася добре. Четвірок у мене не. Батьки говорили: п’ятірка з мінусом – це не оцінка. У тебе повинна бути тверда п’ятірка!. Взагалі, в нашому класі, крім мене, було ще 4 відмінниці. Ми були такою-собі «бандою», що могла «вчинити» що завгодно, і при цьому «не втратити репутацію». Не буду говорити, що я витрачала величезну кількість часу на домашні завдання, скоріше навпаки. Я не зубрила, а просто перед уроком: відкривала підручник, читала, і мені цього вистачало, щоб добре відповісти. Один час сиділа за останньою партою, давала всім списувати й отримала негласне звання «нестандартної відмінниці».

«Мама – це мозок, тато – реалізація всього, що мама придумає»

Закінчивши із відмінністю школу, відкриваються гарні перспективи, чому ти зупинила свій вибір на журналістиці?

Насправді я мала стати юристом. Мама в мене – суддя, брат – адвокат, і все що мені світило – нотаріус. Тато, слава Богу, займається будівництвом. Його сила – це його руки. От я й вступила одночасно на юридичний факультет, і на журналістику.

Ти пішла навчатися одразу у два інститути, і вибрала журналістику?

Ні, все вирішила доля. Як би це звучало, але я вірю у ворожок. Перед моїм народженням, мамі ворожка пророчила, що юристом я не буду. Я не така людина, не моя це доля, і вчитися я там не повинна. Так і трапилося. На першому іспиті мені дістався найпростіший квиток, я якимось дивом його "завалила". Зате, на журналістику пройшла абсолютно без проблем.

«Батьки не були проти журналістики, вони віддавали перевагу юриспруденції».

Щось я все про навчання, зайнятість, а як щодо твого дозвілля?

У мене неординарне дозвілля. Коли я переїхала в Київ – не змогла відмовитися від танців. Я зайнялася ірландським степом, крім того, почала працювати з 2го курсу інституту (вела практичні заняття на своїй кафедрі радіожурналістики). Зараз, я не скажу, що посилено займаюся танцями, та, якщо з'являється можливість – використовую її. Ще займаюся бодіфлексом, один час викладала в спортклубі. А ще намагаюся їздити й бачити. Менше часу витрачаю на їжу, більше – на поїздки. З кожної країни привожу національне взуття, у колекції вже з 50!

Наташа, як ти потрапила на СТБ, зокрема в проект «За Вікнами»?

Майже випадково. Справа в тому, що я дивилася програму «Правила життя», і розуміла – це, приблизно, той формат, який мене цікавить, про набір на програму «За Вікнами», я не знала. У той час, я працювала на ТРК «Ера». І от, одного дня до мене підійшла одна дівчинка, і сказала: «Я ходила на якусь дивну програму. Мені не сподобалося. Але я думаю, що це твій формат: такі, божевільні там потрібні!». Я вирішила спробувати. Прийшла, запропонувала трохи тем для програми, вони (зважаючи на все) сподобалися. І вже через тиждень, я почала працювати.

«Якщо щось трапиться, мама повинна знати, де мене шукати»

Твоя професія не з легких, а до того ж, ще й небезпечна, як рідні ставляться до твого вибору?

Я їм не даю можливості якось ставитись до цієї професії. Це мій вибір. От, наприклад, мама із задоволенням дивиться програму й говорить: «Гарно!», при цьому нічого не розуміючи в тому, наскільки складно було все це зняти й скільки зусиль довелося докласти. Іноді, просить бути обережніше.

Розповідаєш рідним про подробиці зйомок? Ну, на приклад: «І поїхали ми на це занедбане будівництво, а там…»

Тема однієї із програм присвячена сектам. Для цього я була в одній з них півтора тижня. Прийшла й сказала «Добрий день! Мені подобається, те що ви робите!». От, вони на мені психологічні тренінги свої проводили. Тож, мама знала, що я в цій секті. Я від неї такі речі не приховую, зрештою, вона повинна знати, де мене шукати».

На цьому моменті в Наталки задзвонив телефон, і їй довелося терміново бігти назустріч новим сюжетам, новим розслідуванням, але ми домовилися, що на наступному тижні обов'язково продовжимо нашу бесіду.

А поки що – «Ласкаво просимо до нас, Наталко!»