Скворчевський Владислав: «Ніколи не пізно вчитися, навіть якщо ти впевнений, що в тебе достатньо знань»

Телеканал СТБ

Сьогодні ми відправилися в гості до головного оператора телеканала СТБ, і за сумісництвом, цікавої й талановитої людини, Владислава Скворчевського.

– Владислав, розкажіть, як Ви потрапили у «світ телебачення»?

– У «світ телебачення» я потрапив у дуже цікавий спосіб, можна навіть сказати, що спонтанно. В 1989 році, я закінчував своє навчання в інституті ім. Карпенка-Карого, на курсі Федорова і Куща. Як і більшість хлопців збирався йти працювати у кіно, але перспективи в цьому напрямку майже не було, тому що кіно, на той момент, практично "вмерло". При цьому, під час розподілу, у нас на курсі, було всього лише, два оператори кіно, я й Олег Саган. Олег був старший за нас усіх, і для себе одразу вирішив, що йде працювати тільки в кіно. А всі інші перебували на стадії "визначення" подальшого шляху. У той час, завідувачем кафедри режисури, був Кісін. Коли він довідався про наше рішення, то влаштував "істерику": "Ми вас навчили, а ви тікаєте в кіно, а на Хрещатику, 26(Держкомітет телерадіомовлення СРСР), не вистачає дипломованих фахівців", – тоді я сказав,- "Раз ми так потрібні, то чому б не спробувати". Так я потрапив на телебачення, і от у жовтні 2009 року, буде вже 20 років, як я працюю на ТВ!

– 20 років це серйозна дата, а от свою першу зйомку Ви пам’ятаєте?

– Звичайно пам'ятаю. Як я вже говорив, в 1989 році я закінчував останній курс інституту, і дипломну роботу(це був фільм з 5-х частин) на кіностудії «Київнаучфільму». Як зараз пам'ятаю, у мене був один з останніх днів зйомок дипломної, і в цей же день, мені призначають зйомку на ПТС, концерту в Жовтневому Палаці. Я розумію, що можу елементарно не встигнути приїхати, і раптово мені на допомогу прийшов зам.директор картини. Йому було цікаво подивитися, як проходять зйомки, і він запропонував підвезти мене, і, в той же час, бути присутнім під час зйомок.

І уяви собі: Перший робочий день. Він – весь такий серйозний, на шикарній машині. Я, такий, весь із себе грамотний, з вищою освітою – тож ми приїжджаємо й отут мене головний оператор, Веніамін Соковський запитує: "Дитино, а ти знаєш, що є найголовнішим у багатокамерному телебаченні? Загальний план, от ним ти і займатимешся сьогодні". І мене це так образило, я відчув себе дуже приниженим. Я відразу розлютився на Кисіна, мовляв, відправив мене на ТВ, я потрапив на багатокамерну зйомку, і мене відправили просто стояти й чергувати на загальному плані!

А потім, через якийсь час, я зрозумів, наскільки "правильну річ" мені сказав тоді Соковський! Якщо виникає ситуація, яку не може вирішити режисер, одразу вдаються до загального плану й картинка знову стає правильною й гарною. Це перший порятунок. А от якщо загальний план зняти погано, тоді все пропало.

– Коли ви зрозуміли, що операторська майстерність, це те, чим ви хочете займатися?

– Коли я ще був школярем. У сьомому класі, я вчився в художній школі й міг би стати художником, от тільки я був дуже непосидющим хлопцем, мені дуже швидко набридало малювати одне й те саме протягом місяця. Саме у цей час, моя тітка( яка була асистентом режисера) розповіла мені про захоплюючий світ кінематографа. Про те, що там можна знімати різні жанри, змінювати теми, і т.д. Мені все це так сподобалося, особливо з огляду на те, що картина малюють місяць, а то й більше, а тут можна постійно все змінювати. І я твердо для себе вирішив, що буду працювати із зображенням в кіно, а це і є робота кінооператора.

– И звичайно, відразу після школи, ви пішли на кінооператора й закінчили інститут із червоним дипломом?

– Якби ж все було так просто, то не було б настільки цікаво. Одразу після школи я намагався вступити, але марно. Тоді я пішов працювати кіномеханіком, мені було цікаво дізнатися якомога більше про камери: із чого вони складаються, як їх ремонтувати й т.д. Потім працював у кінотеатрі ім. Гагаріна, показував фільми(сміється), і тільки потім пішов працювати асистентом оператора, усе на ту ж кіностудію ім. Довженка. Я вважаю, що мені дуже пощастило, адже як під час навчання, я вже працював за спеціальністю, а головне, у мене була можливість навчатися й набиратися знань у великих майстрів.

– А як батьки поставилися до Вашого вибору? Не вмовляли стати інженером або медиком?

– Моя мама за професією – журналіст, а тато – авіаційний конструктор. Обидві професії дуже романтичні. Тому, спочатку, я мріяв стати льотчиком, але для цього потрібно було мати дуже міцне здоров'я. Так що з авіацією в мене не склалося. Проте, зараз можу похвалитися своєю фізичною формою, після того як потаскаєш багато років камери, загартовуєшся дуже сильно.

– Увага, складне запитання, що є найскладнішим у Вашій роботі?

– Найскладніше – це коли змінюється склад знімальної групи: режисери, автори програм і інші. На їхнє місце приходять нові люди, в основному молодь, яка багато чого не знає. І тоді немало часу йде на те, щоб порозумітися, об'єднатися, щоб вийшла гарна командна робота, у багатьох випадках доводиться вчити хлопців, багатьом з них, саме оператори допомагають "стати на ноги". От у цьому і вся складність.

– Владислав, у художників є спеціальні закриті суспільства, так би мовити для обраних, а чи існує, якась "каста операторів"?

– Є Гільдія кінооператорів України (з гордістю говорить співрозмовник). Там збираються й ТВ-оператори й кінооператори, більшість із них, починали свій професійний шлях в об’єднаній ТВ компанії України. Ці люди мають величенний досвід роботи й працюють над тим, щоб покращити зображення, а також, намагаються всіляко допомагати операторам початківцям. І мені здається, у них, це добре виходить.

– Збираєтеся ви всі разом і починаєте досвідом ділитися і, тим часом, "байки труїти", а от який у вас найбільший казус траплявся?

– Я був десь в Умані, нашу знімальну групу відправили знімати програму, а точніше кліп для цієї програми. Задум був наступний: гарна природа, листопад, осінь, все прекрасне й живе… Починаємо ми всю цю красу знімати, уже й день минув, і тут у мене вимикається видошукач. Підіймається паніка. Що робити, як знімати далі? А вертатися назад за новим видошукачем – дуже велика розкіш. У той же час, щоб виїхати на зйомку, потрібно було не тільки зібрати знімальну групу, але ще й дістати десь бензин( його тоді дуже важко було дістати), і всі ми це розуміли. І якщо з бензином питання можна було якось вирішити, то з природою домовитися неможливо. Адже не факт, що коли ми повернемося, на деревах ще буде листя, а не сніг. От так, набрали повні груди повітря… і продовжили знімати наосліп. Найсмішніше те, що коли приїхали назад і ледве дихаючи, вирішили переглянути усе, що назнімали, виявилося, що в навіть нічого вийшло! А це ще раз доводить, що практика в будь-якій професії важлива!

– Владислав, яку б Ви дали пораду починаючим операторам?

– Насправді, ніколи не пізно вчитися, навіть якщо ти впевнений, що в тебе достатньо знань, не обмежуйся ними. Іди вперед. Попрацюй з усією технікою, постійно вдосконалюйся, і шукай нові рішення, і тоді все вийде.

На цій славній ноті, ми з Владиславом завершили нашу розмову і домовилися незабаром зустрітися знову, щоб поставити ще море запитань :)