Канал «СТБ» у пошуках історичної телеістини

Телеканал СТБ

«У пошуках істини» на каналі «СТБ» – одна з небагатьох програм, що розповідає про українську історію і популяризує її. Навіть якщо і виникає багато запитань щодо історичної обґрунтованості фактів і явищ, про які згадують автори, то ліпше взяти і перевірити це самому – за допомогою книжки. «У пошуках істини» не вчить, ця програма, врешті-решт, і не повинна цього робити. Вона стимулює процес навчання. Про «закулісні» моменти створення програми ми говорили з її ведучим В’ячеславом Гармашем.

– Наскільки в Україні сьогодні є потреба і можливість робити історичні проекти на телебаченні?

-Я думаю, що історія є завжди актуальною. Історія – це така криниця, з якої можна черпати будь-що. І натхнення в тому числі. Я думаю, що в подібні проекти потрібно вкладати гроші. Хоча, якщо реально, це вдається рідко. Загалом українським каналам вигідніше серіали штампувати. Всеодно канал зацікавлений перш за все в рейтингах. А людям потрібна розвага.

– Розкажіть, будь ласка, про процес створення програми. Хто вирішує остаточно вибір теми? (Ви, керівник проекту Аліна Семерякова чи сценаріст?)

– Теми у нас може пропонувати будь-хто. В основному, цим займається керівник проекту. Можу запропонувати я, або режисер, або сценарист. Потім теми узгоджуються із вищим керівництвом каналу, і тоді складається план. У нас уже план складений надовго.

– За яким принципом обираєте фахівців?

– Журналіст, який пише сценарій, розписує тему. Загалом основні джерела інформації під час створення програми у нас — це інтернет і фахівці. Через iнтернет знаходимо істориків, дослідників, фахівців, людей, хто досліджував цю тему. Зараз ми вже знаємо, що є такі історики, які хочуть з нами співпрацювати, а є ті, які не хочуть. Деякі з нами не хочуть співпрацювати тому, що вважають нашу програму нехорошою. Наприклад, ми намагалися з «Кам’яною Могилою» домовитись, проте директор сказав нам, що усе, що можна заборонити, він нам забороняє: знімати всередині, брати коментарі. Інші, зазвичай, розуміють, що телебачення — це популяризація, а не виховання.

– Хто відповідає за достовірність фактів у передачі?

– Усі відповідають. Спочатку журналіст-сценарист пише ці факти, потім їх вичитує керівник проекту, якщо виникають суперечливі думки, ми їх з’ясовуємо з дослідником, із яким робимо синхрон. Все ж таки найбільшу відповідальність несе журналіст, автор сценарію.

– Містика, ворожіння, перевертні – ці елементи присутні майже в кожній програмі. Як ви позиціонуєте програму – як розважально-пізнавальну чи все ж історично-просвітницьку?

– Я б усі чотири слова використав. Не знаю, складно сказати… Це ж теж цікаво: усі ці історії, легенди. Якщо сухо говорити про історію, то ми втратимо велику кількість аудиторії.

– До речі, на яку аудиторію розрахована програма?

– Це не суперінтелектуали, які все знають. Тут не про навчання говориться, а про розголошення. Я не вірю, що телебачення може чомусь навчити. Навіть «Діскавері». Все одно, щоб дізнатися про історичного персонажа, потрібно взяти книжку і прочитати. Тому ми розраховуємо на якомога ширшу аудиторію.

– Чи правду говорять, що формат програми «У пошуках істини» скопійований з російського «Приключения»?

– А наскільки можливо вважати правдою, що російські «Искатели» скопійовано з американських програм? Коли ми запускали проект, то передивилися й «Искателей», й американські, й англійські програми, для того, щоб зрозуміти, що хочемо робити. Ми розвиваємось весь час, при цьому видно, що є загальна тенденція. Останнім часом ми більше відійшли від документального та реального до історичного. Тепер нас цікавить не камінчик, на якомусь щось там трапилось, а відтворення історичного тла. Робимо багато постановок.

ДЕНЬ