PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
«Ах, Одесса, жемчужина у моря!» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

«Ах, Одесса, жемчужина у моря!»

Телеканал СТБ

Моє знайомство з цим прекрасним містом почалося з поїздки до Одеського російського драматичного театру. Тут, впродовж ста тридцяти років, здійснювалися таїнства драматургії. На його сцені воскресала містична панна з «Вія», запалювала сміхом Пеппі Довга Панчоха, кидалася під поїзд Ганна Кареніна. На цій сцені прожили свій вік такі відомі народні артисти України, як: Людмила Сатосова, Семен Крупник та багато інших. І ось, через декілька хвилин, двері театру відчиняться, назустріч новим молодим талантам, назустріч тим, хто гадає, що вміє танцювати…
А доки двері театру закриті, і на сцені йдуть останні приготування, вулиця світиться від очей, що горять, від яскравих костюмів. Годинник ще не пробив 9, а кінця черги вже не було видно. Дивлячись на танцюристів, можна сказати, що вся молодь Одеси, прийшла взяти участь в нашому шоу і поборотися за звання кращого танцюриста України.

«Одеса, відкривай! Ми починаємо наше шоу!»
Двері відчинилися і перша десятка танцюристів, попрямувала робити свої упевнені кроки на шляху до Ялти. Стіл реєстрації, роздягальня, розминка і ось вона – сцена. Яскраве світло прожекторів та строгий повчальний голос Литвинова: «Доброго ранку, танцюристи! Ви готові?! Якщо ви дивитесь на підлогу у вас взагалі немає шансів, це ж шоу!»

«Мотор. Камера. Музика. Почали!»
Сьогоднішній день вразив величезною різноманітністю стилів та постановок. Кожен другий учасник, не просто намагався продемонструвати «вигострену» техніку, а розповідав невелику історію, або правильніше сказати, показував міні – спектакль.
Де ми лише не бували з танцюристами: у індійському храмі на поклонінні, в серці Іспанії на захоплюючій та небезпечній кориді, потім побачили гарлемських хлопчиськ відбиваючих степ, а після відправилися прямо до табору, де рокова циганка передбачала майбутнє.
А тоді як ми подорожували по країнах, біля одеського театру була спека, як в прямому, так і в переносному значенні слова. Втомившись чекати свого виходу на сцену, танцюристи влаштували шоу відразу ж на вулиці: вставши в загальне коло, і увімкнувши музику, вони по черзі демонстрували свою майстерність, а заразом дарували людям, які проходили повз них відчуття свята.

День наближався до кінця, а разом з сонцем, що заходило з'являлися сльози радості та печалі. Хтось, зібравши речі, повертався додому, щоб готуватися до Ялти. А хтось, повіз із собою корисні поради, щоб повернутися наступного року. Але були і ті, хто не збиралися задаватися. З Дмитром Медведєвим, або як звикли його називати в танцювальному крузі – Ведмедем, ми познайомилися в Донецьку, саме там він зміг звернути на себе увагу журі та дістати квиток на екзамен з хореографії.
Але під час перерви, Ведмідь пошкодив собі коліно, про що вирішив нікому не казати. Такий героїзм зіграв з ним небезпечний жарт, він виявився в числі тих, хто не показав потрібного результату та не отримав путівку в третій тур. Ця відмова не сильно його засмутила, зібравшись з силами та підлікувавши ногу, Ведмідь приїхав знову, до Одеси. Дмитру хочеться побажати величезного успіху! А попереду нас чекає інтригуючий розвиток подій …