PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Т/с «Секретні матеріали. Червоне й чорне» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Т/с «Секретні матеріали. Червоне й чорне»

Телеканал СТБ

Сьогодні ввечері Скаллі проходить сеанс гіпнозу, сподіваючись довідатися, що ж трапилося під час масового спалення на мосту…

Рятувальники прибувають до дамби, де по всій довжині мосту лежать обвуглені тіла. В одному з наметів медики займаються Скаллі. Неподалік знайдено тіло Дмитра, російського хлопчика. У тих місцях, де одяг не прикривав тіло, його шкіра почорніла від вогню. Коли ж Скаллі опритомнює то виявляється, що вона нічого не пам'ятає…

Дивіться т/с «Секретні матеріали. Червоне й чорне» у понеділок, 7 квітня, о 23:20 на СТБ.


Джилліан Лі Андерсон (Gillian Leigh Anderson)

Дата народження: 9 серпня 1968 р.
Місце народження: шпиталь св. Марії, Чикаго, штат Іллінойс, США
Волосся: від природи світле (попелясте або русяве), але зазвичай пофарбоване в рудий колір
Очі: сіро-блакитні
Зріст: 158 см
Батьки: Едвард і Розмарі Андерсон
Брати/сестри: Зоя й Ейрон Андерсон
Родинний стан: була одружена із Клайдом Клотцем, нині розлучена
Діти: Пайпер Мару Андерсон

Хоча Андерсон і народилася в Чикаго, більша частина її дитинства пройшла в Англії – там батько Джилліан, Едвард, навчався в кіношколі Ковент-Гардена. Тільки через вісім років родина знову перебралася до Штатів – у штат Мічиган, де Едвард став начальником поствиробничого відділу на кіностудії. Ну а Джил на новому місці було непереливки: вона «не вписувалася» у компанію місцевих дітлахів. Почасти провиною тому був англійський акцент дівчинки: американська англійська дійсно далека пішла від своїх джерел, тож «класичну» англійську Андерсон частенько не розуміли навіть її шкільні вчителі. Найобразливіше, що коли Джилліан училася в Лондоні, ситуація була зворотною: її дражнили за американський акцент. Тож шкільне життя, можна сказати, не склалося. Зрештою Джилліан прославилася на всю школу як відчайдушна бешкетниця, котра частенько зчиняла бійки й шокувала громадськість ексцентричним вбранням і ненормативною лексикою. Якось – винятково з почуття протесту – вона спорудила собі на голові барвистий «ірокез» і навісила в ніздрю сергу. Кілька разів її ледь не виганяли зі школи за вічні «фокуси». Успішність у неї була ще та (Джил потім із гордістю згадувала, що завжди була «трієчницею»); а якось її навіть запроторили до відділку (за те, що залила клеєм замкову щілину шкільних дверей напередодні випускного балу).

Однокласники й учителі вважали Джилліан «проблемним підлітком» і трохи побоювалися, однак Джил саме це й подобалося, і мінятися вона не мала наміру. З дитинства вона була незалежною й властолюбною, не вміла й не хотіла стримувати свої емоції, тож злість або образа відразу виливалися з неї, немов водоспад. Та якось вона виявила, що акторська гра дає їй можливість «цілком виразити себе».

Уперше Джилліан вийшла на сцену в 12 років – тоді їй дісталася роль Аліси в шкільній виставі. Але на той час гра була їй ще, власне, байдужа. Потім учителька літератури з педагогічних міркувань дала їй роль Джульєтти, й її гра мала на диво шалений успіх. Після школи Андерсон почала навчатися в Національному театрі Великої Британії в Університеті Корнелл і в Театральній школі Гудмана при Чиказькому університеті DePaul. Спочатку навчання не надто її захоплювало, потім вона «втягнулася в процес і почала одержувати від цього задоволення». У віці 22 років, одержавши диплом акторки, вона вирішила, що настав час заявити про себе світові, і присвятила себе театру, присягнувши, що нізащо не зніматиметься в кіно, надто – у серіалах, які є ні чим іншим, як наркотиком для домогосподарок.

http://xfiles.cdom.ru/