Надія та Інтернаціонал

Телеканал СТБ

Через два з половиною роки після того, як пішла зі сцени, Надія повернулася на неї, однак вже виконуючи оперу. Їй хочеться викликати усмішку на обличчях і закохувати в себе з новою силою. На запитання, хто така Надія Мейхер, вона впевнено відповідає: «Все».
– Життя кожної людини ділиться на періоди. Скільки їх було у вас? Які події стали для них визначальними?
– (Замислившись.) Цих періодів було не так і багато, однак і не мало. Перший значущий, імовірно, – коли закінчила дев'ятий клас і вирішила поступати до ВНЗ. Плюс мене запросили до народного колективу при педагогічному коледжі в Хмельницькому. Мама бачила мене перекладачем, а я мріяла танцювати, навіть якщо при цьому мені доводилося вчитися на педагога. Другий період був пов'язаний із значними проблемами зі спиною. Готувалася програма, був щільний графік, а я злягла на місяць: через травми відмовляли ноги. Так цілком і не одужавши, дізналася про кастинг у «ВІА Гру», пройшла його та стала учасницею гурту. Так почався третій період. Четвертий – народження сина. Коли пішла із гурту й період певного застою – п'ятий. Мені було байдуже, забудуть мене чи ні, я хотіла відпочивати, веселитися, відчувати життя. Незабаром з'явилася робота на ТБ і сольне повернення на сцену – це стало шостим періодом.

– Не секрет, що в багатьох ви дотепер асоціюєтеся з «ВІА Грою». Зізнайтеся: шкодували, що пішли з гурту?
– Ні, не шкодувала. Протягом року думки про сцену викликали в мене блювотний рефлекс. А потім частенько думала: «Що, якби я повернулася?» Однак розуміла, що ні. Це було б помилкою. «Проти» повернення було більше, ніж «за».
– Хто вам ближче: Надія Грановська чи Надія Мейхер?
– Нині, звісно, Надія Мейхер. Тоді – Грановська. Я аж ніяк не протестувала проти свого псевдоніму, мабуть, він був мені близьким. Як пішла, то вирішила повернутися до джерел. (Усміхається.) Це прийшло саме собою.
– Що змінилося у вашому житті після «ВІА Гри»?
– Нічого особливого. За винятком того, що в моєму житті практично немає цього гурту. Ритм життя залишився таким самим. Змінився підхід до будь-якої справи – зйомок, фотосесій, творчості. Нині я сама собі хазяйка, не заганяю себе, як раніше.
– Які життєві «допінги» діють на вас найсильніше?
– Зібратися й діяти мене може змусити тільки неабияка цікавість до справи. Нічого більше. У цьому я як дитина. Якщо ж немає особливої цікавості, то має бути вигода.
– Ви не раз успішно знімалися в новорічних мюзиклах. Думали розвивати акторську кар'єру?
– Мені дуже подобається кіно. Були пропозиції зніматися в серіалах, але я не можу грати «не свої» ролі. Якщо в житті я не є людиною, що йде по трупах заради досягнення мети, то й зіграти таке не вийде. Я не знаю, яким за суттю є такий персонаж, що для нього характерно. Зізнатися, у мене поки немає чіткої кінематографічної мети, гадаю, тому ніде ще не знялася. Хоча, дуже хочу. Особливо мені подобаються казки.
– Як часто ви співаєте зараз?
– Часто. Нарешті я досягла того, чого прагнула. Мені хотілося освоїти оперу, і певною мірою я це зробила. У мене достойний рівень, і я можу виконувати арії вживу.
– Удома співаєте?
– Ні, не люблю. Коли мама просить, можу заспівати, однак через велике «не хочу». Нещодавно копалася в Інтернеті й знайшла кілька колискових – якщо знайду час їх вивчити, співатиму дитині на сон прийдешній.
– В якому стилі розвиватимете свою творчість далі?
– Це буде класична опера плюс пісні. Фольклорні. Мене тягне на щось прикольне. Виконуватиму їх російською, українською, німецькою, португальською, іспанською мовами. Щоправда, португальську ще слід підучити. У німецький фолк я закохалася в Мюнхені, де купила диск із народними піснями: нічого не розумієш, але звучить так, що смієшся. Власне, мій альбом буде інтернаціональним. Навіть, гадаю, це буде два альбоми: адже якось потрібно поєднати народне та класику. Сподіваюся, восени вони побачать світ.
Лілія ПРИЛЬ, журнал «З тобою»