«Городок нашого дитинства»

Телеканал СТБ

Якби інопланетяни запитали «які ви?», можна було б їм дати касету із програмою «Городка», і вони побачили б, що ми дуже різні – розумні й не дуже, тверезі й не зовсім, добрі та злі, смішні та веселі.
Уперше мешканці «Городка» зустрілися із глядачами навесні 1993 року. Беззмінними авторами, а також виконавцями ролей усіх персонажів, що населяють «Городок», є Ілля Олейников і Юрій Стоянов. Творці програми обрали для себе жанр «маленького кіно» на телевізійному екрані.
У «Городку» перетворюються на фарс найвиродливіші явища нашого життя. Доводячи їх до абсурду, ведучі змушують телеглядача глузувати з себе. «Що стало смішним, не може бути небезпечним»!
Дивіться народну передачу «Городок нашого дитинства» у п'ятницю, 22 лютого, о 19:15 на СТБ.


Юрій Стоянов і Ілля Олейников
Стоянов Юрій Миколайович. Просто не міг не народитися в Одесі. І зробив це 10 липня 1957 року в сім'ї лікаря й учительки. Він не міг не народитися 10 липня, бо саме цього дня за 180 км від Одеси (у Кишиневі) відзначали 10-й день народження маленького Іллі.
Будучи сином гінеколога, Юрко прославився в школі тим, що у творі на тему «Місце роботи мого батька» перемалював ілюстрацію з підручника з гінекології. Ще в школі він почав колотися. І доколовся до звання майстра спорту з фехтування. З дитинства мріяв вирости великим артистом, та доріс лише до 183 сантиметрів.
Після школи Юрій пішов у Державний інститут театрального мистецтва (ДІТМ). І пройшов в інститут легко, з першого разу, бо важив тоді лише 70 кг, а двері там були досить широкі. Закінчивши ДІТМ 1978 року, він відразу поїхав далеко на Північ – у Ленінград. Там він 17 років прослужив у «Большому драматичному театрі» (БДТ) і пішов у відставку з посади Моцарта з вистави «Амадеус».
1990 року Юра з'явився на телеекрані й не злазить із його донині. 1993 року разом із Іллею Олейниковим заснував програму «Городок» і є її режисером-постановником, актором, автором сценарію, монтажером, водієм, а також одночасно є ангелом і жахіттям усієї знімальної групи.
2001 року здобув звання народного артиста Російської Федерації. І неабияк здивувався, бо його попереднім званням було «єфрейтор».
Родинний стан: одружений, одружений, одружений. З невеличкими перервами. Сини живуть у Москві, дочки – у Петербурзі, Стоянов – у літаку Москва-Петербург. Захоплення: дружина Олена, робота, дружина Олена, робота, дружина Олена. Улітку – водний мотоцикл. Любить: смачненько попоїсти. Не любить: несмачненько попоїсти.

Олейников (Клявер) Ілля Львович. Народився в Кишиневі (це місто за 180 км від Одеси) 10 липня 1947 року в сім'ї службовця й домогосподарки.
І зробив це як завжди із розрахунком і завчасно, тобто рівно на 10 років раніше за Юру.
Батьки з перших пелюшок зауважили в дитині велику органіку й яскравий талант виконавця. Вони найняли маляті вчителів музики, і оскільки вчителі займалися з ним скрипкою й акордеоном, в Іллі відразу ж зародилася любов до рояля. Цю любов до рояля він проніс через все життя. Бо любов носити набагато легше за рояль. Свій перший іспит у мистецтві молоде дарування складало перед гостями на новій табуретці. Обоє іспит витримали успішно. Надто табуретка.
Потім була пересічна молдавська школа, після якої в Іллі, певна річ, була лише одна дорога – на відділення клоунади до циркового училища. Там чудові педагоги за довгі роки навчання змогли навчити Іллю багато чому, та головне тому, що повністю це відділення називалося так: «відділення клоунади, мовних і музично-ексцентричних жанрів Московського державного училища циркового й естрадного мистецтва».
Потім пішли роки концертів – спочатку Москонцерту, потім Ленконцерту. На концертах він був таким переконливим і органічним, що після одного з них йому довелося одружитися. Дружина Ірина оточила його турботою й увагою, тобто, мовою військових, Ілля опинився в облозі. Потім була перемога на Всеросійському конкурсі артистів естради, яка довела, що хлопчика в дитинстві ставили на правильну табуретку. Потім з'явився син Денис, якому, здається, щойно варили кашку, і раптом він уже сам заварив із другом «Чай удвох». Потім з'явилися Юра, «Городок» і через 8 років Ілля майже водночас здобув відразу два почесних звання: народного артиста Російської Федерації й діда.
Та хоч куди доля заносила Іллю: у купе чи в літаку, у каюті чи в автомобілі, у гвинтокрилі чи в оленячій запряжці, скрізь він дістає рояль і починає складати музику. А складає він її цілими мюзиклами.
Словом, ця людина може з гордістю сказати: «Я пройшов великий шлях від табуретки до телевізора».
http://gorodok.tv/