«У пошуках пригод. Нова Зеландія»

Телеканал СТБ

Побувати в Новій Зеландії й не відвідати плем'я маорі, що прославилося неприборканою пристрастю до людожерства, Михайло Кожухов, певна річ, не міг.
Пікантність ситуації згладжується запевненнями мауріанців, що вже понад 100 років вони стримують свої природні пориви. Михайло проходить повний курс навчання зі знімання скальпів, із застрашливих танців, користування черепашкою як ЗМІ, приготування їжі на гейзері й багато чому ще.
Дивіться «У пошуках пригод. Нова Зеландія» у середу, 20 лютого, о 17:00 на СТБ.


Нова Зеландія. Маорі
Першим європейцем, що ступив на землю Нової Зеландії 1642 року, став Абель Тасман. Вочевидь, він натрапив на неї абсолютно випадково після відплиття з виявленої ним землі Ван Дімена – сучасної австралійської Тасманії. Саме завдяки Тасманові Нова Зеландія так тепер і називається. Голландець назвав її на честь своєї рідної європейської Зеландії. Вони виявилися на диво схожими. Ті самі горбкуваті луки, поля й не надто привітна природа. Докладно досліджувати ці землі голландець не став. Це, власне, не входило в його завдання, та й необхідних сил він не мав. Річ у тім, що корінне полінезійське населення острова – маорі поставилося до європейських прибульців відверто вороже. Вони вбили чотирьох членів команди Тасмана. Як згодом з'ясувалося, маорі мали за мірками тих часів досить розвинуту цивілізацію, і це було лише перше з багатьох подальших зіткнень із колонізаторами. Вони на відміну від австралійських аборигенів зуміли вчинити їм цілком гідний опір, бо давно вважали цю землю своєю. Є думка, що заселення новозеландських островів полінезійцями почалося 1350 року, коли до Північного острова причалив цілий флот із семи пірог. Завдяки численним вулканам нова батьківщина полінезійців одержала назву "Аотеароа", що в перекладі означає "Земля довгої білої хмари".
Другою людиною, що випробувала на собі непростий характер маорі, став капітан Джеймс Кук. У пошуках нового південного континенту він з'явився в цих водах 1769 року. Так само як і з голландським дослідником, реакція корінного населення маорі виявилася надзвичайно ворожою. Та оскільки англійці були готові до такої зустрічі, все обійшлося без втрат серед прибульців, хоча кількох остров'ян у сутичці й убили. Кук вирішив детально дослідити берегову лінію Нової Зеландії. Після чотиримісячного плавання навколо Північного острова й семитижневого навколо Південного з'явилася на диво точна мапа цієї землі. Дорога для колонізації Нової Зеландії була відкрита. На цю благодатну землю потягнувся спочатку тоненький, а потім дедалі більший струмочок китобоїв, місіонерів або просто авантюристів із усього світу, передовсім із Англії. Нові мешканці двох великих островів геть не переймалися тим, що вони були, власне, густо заселені, щоправда, як виявилося згодом, кровожерливими канібалами. Це попервах остудило запал нових переселенців.

На відкрите зіткнення із численними маорі англійці не наважилися, тим паче що французи також виявили велику цікавість до Північного острова. З корінним населенням вирішили домовитися. 1840 року 46 вождів маорі підписали договір, за яким погодилися приєднатися до британського суверенітету. Через рік, щоправда, було оголошено, що землі, які не використовуються маорі, відходять у володіння британського уряду. Це спричинило хвилю невдоволення, а згодом і запеклого опору. На найближчі чверть століття Нова Зеландія поринула в безодню воєн. Однак, як не важко здогадатися, шансів на перемогу в маорі не було жодних, хоча вони й домоглися для себе повної рівноправності. 1907 року Нова Зеландія стала британським домініоном.
Слід сказати, що поява тут білої людини не найкращим чином позначилася на місцевій флорі й фауні. Коти й собаки, завезені колонізаторами, а також численні опосуми створили цілком реальну загрозу для національного символу Нової Зеландії – птаха ківі, статуетки якої залишаються найпопулярнішим сувеніром серед туристів. Виявляється, що Нова Зеландія була єдиним місцем на землі, де виявилася можливою поява безкрилого птаха. У нього просто не було природних ворогів: змій, павуків, великих або дрібних хижаків. Тепер усе змінилося.
Чи не найсприятливішим місцем у Новій Зеландії серед маорі завжди вважався район озера Роторуа. На думку деяких дослідників, саме тут оселилися перші полінезійці, коли в XIV столітті приплили на ці острови. Для життя це місце, скажемо прямо, дійсно підходить ідеально. Маорі оселилися тут, навіть попри застрашливу назву, що вони самі ж і дали цій частини країни. Ці краї здавна одержали ім'я "Діри до пекла". Через вулкани, гейзери й запах сірководню, що постійно витає в повітрі. Позбутися його немає ніякої можливості, бо він у величезних кількостях виривається з-під землі назовні. Білі струмки диму можуть з'явитися в найнепередбачуваніших місцях і так само раптово зникнути. Жителі міста, а також усі, хто працює в національному парку Вакареварева, чудово усвідомлюють, що в будь-який момент їх може накрити найсильніше виверження вулкана, однак іти звідси ніхто не має наміру.
Здавна маорі користувалися теплом, що дарувала їм земля. У гарячих джерелах вони готували їжу, а гарячий ґрунт ліпше за багаття дозволяв зігрітися в холодних на перший погляд хатинах. І сьогодні нащадки тих маорі, які зуміли відстояти свої права перед англійцями в XIX столітті, не мають наміру залишати свої споконвічні землі тільки через загрозу виверження вулкана. Тут розміщується найбільший у країні інститут із вивчення культурної спадщини цього полінезійського народу, і, можливо, саме постійна атмосфера незримої загрози приваблює сюди щороку сотні тисяч туристів. Запах небезпеки буквально можна відчути в повітрі. Хоча медики вважають, що вдихання сірки дуже корисне для лікування легеневих захворювань. Можливо, це й так, однак постійний ядушливий запах дещо дратує. Хоча, за великим рахунком, заради знайомства із давньою культурою маорі або заради споглядання чудових тридцятиметрових гейзерів можна трошки й потерпіти.
http://www.vokrugsveta.ru/