Операція «И» та інші прикрощі Гайдая…

Телеканал СТБ

«Бамбарбія. Кергуду!» – неперекладна гра слів… Світлотехніки, немов зачаровані, почали повторювати це вже під час кінознімань. Гайдай зрозумів, що влучив у яблучко: «Робітники сміються, сміятиметься вся країна». Гайдай – майстер меткого слова, але насамперед композитор ексцентричної, «звучної» пластики. Він кожний епізод прагнув завершити логічним емоційним акцентом, вигадав навіть спеціальний термін «сміхокрапка».

Фільми Гайдая дотепер дивляться й дорослі, й діти. Його шанувальником є й шеф-редактор документального проекту «Мосфільм». Невідома версія» – Олексій Гладушевський. До нього ми й вирушили, щоб дізнатися всі таємниці шедеврів великого майстра.

– Олексію, а як народилися Боягуз, Бувалий і Бельбас?

– Як народжується все геніальне? Здебільшого абсолютно випадково. Гайдай не був винятком. У той час, коли він був звичайною людиною, чиє обличчя не вивішують на всіх плакатах міста, а ім'я не вигукують під вікнами шанувальники, він поїхав провідати своїх батьків у село. І от серед безлічі речей йому на очі потрапляє купа старих газет 1946 року, в яких він прочитав фейлетон про трьох браконьєрів. Щось у цій історії було таке, що не могло не зачепити, і тут Гайдай розуміє, що він просто зобов'язаний зняти про них короткометражку. Спочатку всі, до кого він підходив зі своєю ідеєю, були категорично проти, мовляв, навіщо ж марнувати плівку на таке. І тут з'являється Пир'єв (великий режисер СРСР і директор «Мосфільму») з вирішальними словами: «А що, нехай знімає, якихось десять хвилин, що нам, шкода?» От так із його подачі й народилася легендарна трійця, а світ почув прізвище Гайдай.

– На роль головних героїв завжди брали спортивних і показних, а тут такий собі студент?

– Це можна назвати неординарним і абсолютно непередбачуваним ходом авторів. Адже всі очікували побачити справжнього героя СРСР: міцного, сильного й мускулистого трудівника із серпом і молотом, який усі питання розв’яже цим таки молотом. І раптом перед вами на екрані геть інший образ. Молодий парубійко, що схожий на вашого брата або сусіда по сходах, низенький, потішний, але дотепний хлопець. Саме Шурик показав, що все можна вирішити не грубою силою, а проявляючи спритність і кмітливість. Саме він довів, що подвиг може здійснити кожен із вас, і необов'язково для цього бути Шварценегером.

– За сценарієм Шурика звали Владиком, чому автор вирішив перейменувати героя?

– О, це окрема історія. За сценарієм героя дійсно звали Володимиром, а скорочено Владиком. Та незадовго до затвердження сценарію режисера викликали «нагору» й дали розпорядження терміново замінити ім'я. На обурені спроби відстояти «своє дітище», культурно пояснили: Владик – це Владлен, а не мені вам казати, що Владлен – це Володимир Ленін. Як це ви можете героя-недотепу називати ім'ям великого вождя? З такими аргументами марно було сперечатися, і Владик перетворився на Шурика. До речі, із цим пов’язана одна потішна й цікава історія, але про неї я не розповідатиму, бо ви довідаєтеся все про фільм до його виходу (сміється).

– А розкажи, як проходив кастинг? Кого пробували на ролі?

– Найлегше було Віцину – його відразу затвердили, а от з іншими довелося неабияк повозитися, хоч кого пробували: Бориса Новикова, Сергія Філіппова, Жарова, Любезнова, Лінського, але зупинилися на Моргунові й Нікуліні. До речі, під час проб Гайдай попросив гримерів наростити Юркові вії, і коли Нікулін ними поплескав, Гайдай радісно вигукнув: «Край, Бельбаса ми знайшли!». Євгена Моргунова Гайдаю запропонував Пир'єв, але це було певною мірою помилкою. У фільмі всі в захваті від такого яскравого персонажа, а от за екранами Моргунова не любили ні кіношники, ні критики. Причину пояснити ніхто не зміг, але факт залишався фактом. У Гайдая теж не складалися стосунки з Євгеном. Я вважаю, що саме конфлікти з Моргуновим викликали бажання режисера відмовитися від цієї трійці. А от вище начальство було проти такого рішення, розуміючи, скільки грошей вони втратять. Але це моя особиста думка, звісно, є офіційна версія: Гайдай уважав, що ця трійця себе віджила. Втім, не мені судити

– Олексію, правда, що із самого початку знімань Гайдая переслідували прикрощі?

– Прикрощі – це коли цегла падає на голову, а з рук усе валиться. У цьому випадку – це називається «Ставили ціпки в колеса». Усі пам'ятають сцену на будівництві, коли Смирнов пробігав через сажу. Отож, це епізод ледве відстояли, там нагорі вирішили, що режисер насміхається з дружніх народів Африки! Така сама історія з міліціонером і компотом. Тут вирішили, що кіношники висміюють дурість міліції. У нашому фільмі докладно розповідається про всі казуси та прикрощі, з якими зіткнувся Гайдай під час знімань, про них слід не говорити, а дивитися.

– Короткометражки Гайдая «підпільно» називають дипломатами, як ти можеш це пояснити?

– Це політична змова (жарт). Раніше майже в кожному посольстві була схована касета з короткометражкою Гайдая, і перед перемовинами її ставили подивитися партнерам. Зрештою в усіх так піднімався настрій, що вони підписували всі договори, і всі сторони залишалися задоволеними.

– «Надо, Федя, надо!» цю фразу цитують всі, кому не лінь, чому вона викликала таке обурення цензорів?

– Усе та сама цензура. Знімальна група й гадки не мала, що Федею називали у вищих колах ні кого іншого, як Фіделя Кастро, тобто виходить, що у фільмі наші відшльопали Кастро. І сміх і гріх.

– «Операцію «И» дивляться вже понад 40 років, у чому ж секрет довголіття?

– Можливо, завдяки героям. Завжди приємно дивитися на тих, хто чистий душею й серцем, на хоробрих і невтомних романтиків. Світ змінився, однак люди залишилися такими самими, так само мріють, глибоко в душі, здійснити свій подвиг, пережити незабутню пригоду, зануритися в казку… Це все є у фільмах Гайдая. Можливо, в цьому й секрет їхнього довголіття.

Дивіться історію створення улюбленого кінофільму в документальному проекті телеканалу СТБ «Операція «И». Невідома версія» у суботу, 2 лютого, о 21:00 одразу після х/ф «Операція "И" та інші пригоди Шурика».

Повторення програми дивіться 3 лютого о 10:50