Детективний серіал «Кулагін і партнери. Ворожка»

Телеканал СТБ

У центрі подій реальні люди… з реальними іменами… Саме ці обставини перетворюють детективний серіал «Кулагін і партнери», що увібрав дух актуального жанру «reality», на принципово новий телевізійний продукт. «Кулагін і партнери» – це різкий крок убік від «правильних» детективів з їхніми бездоганними героями й запеклими негідниками. Життєві сюжети, що лежать в основі серіалу, набагато складніші, цікавіші, заплутаніші!

Сьогодні в агентство до Кулагіна звертається бізнесмен Дмитро Лаврентьєв. Він розповідає, що три дні тому за нез'ясованих обставин зник його компаньйон по бізнесу й давній друг Валентин Ануфрієв. Дмитро не хоче надавати справі розголосу й подавати заяву до міліції, тому звертається до Кулагіна. Бізнесмен упевнений, що до справи причетна жінка!

Дивіться детективний серіал «Кулагін і партнери. Ворожка» у середу, 30 січня, о 21:30 на СТБ.


Леонід Кулагін: «На край світу…»

– Коли я поступив у театральну студію при драмтеатрі в рідному місті, то знову повернувся за лаштунки, такі дорогі моєму серцеві, бо я провів там усе дитинство. Після закінчення театральної студії мене залишили там таки, у театрі Драми. Але я тоді був не за роками мудрим і розумів, що я так назавжди й залишуся Льонею, тим студентом, що три роки тинявся на очах у всіх акторів. До речі, з іншими моїми однокурсниками так і вийшло. І тут у мою долю втрутилася жінка… У пориві шаленої закоханості я рвонув за молодою красунею на край світу, у Читу. Вона народилася й виросла в Ярославлі, в акторській сім'ї, там таки закінчила театральну школу, а потім утекла від батьків, улаштувавшись у читинський театр. І от цей театр приїхав до нас у місто на гастролі. Наші почуття спалахнули відразу, здається, я вперше не замислювався над тим, що доведеться розставатися, можливо, я вже тоді вирішив, що поїду за цією жінкою на край світу. Однак гастролі закінчилися – їдучи, моя кохана пообіцяла організувати мені виклик з її театру. І потягнулися довгі дні очікування… Приймати кардинальні рішення, зриватися з насидженого місця, пробивати стіну чолом – це не в моєму характері, зазвичай усе це за мене робили жінки. Мене навіть у Москву витягла жінка, директор моєї знімальної групи Тетяна Нікітіна, вона організувала весь знімальний процес і просто викликала мене із Брянська, де я багато років керував театром. Тож я й нині такий самий, а тоді, 20-річний хлопчисько й поготів – я смиренно чекав телеграми із Чити. У мене був досить суворий і стриманий батько, він бачив, що я томлюся в очікуванні й переживав – він не хотів, щоб я їхав, ба більше, він взагалі був не задоволений, що я пішов в актори, за роки роботи в театрі він надивився на вільну поведінку богеми й уважав цю професію негідною. Батько дуже хотів, щоб я працював на землі… Якось батько прийшов трошки похмурий. Я, як завжди, поцікавився, чи не прийшла телеграма, батько насупився ще більше й каже: "Сину, ну а якщо телеграми не буде взагалі, що ти робитимеш?". "Залишуся вдома, працюватиму в Драмтеатрі", – якось дуже легко відповів я. "Візьми в піджаці", – махнув рукою батько. Мене просто підкинуло від радості, це була перша в моєму житті телеграма: "Запрошуємо на роботу артистом у Читинський драматичний обласний театр із окладом 75 карбованців". У той момент я не бачив, як було батькові, уже на платформі, коли він мене проводжав, я зауважив, що з-під низько насунутої кепочки текли сльози. Минуло сорок років, а ця картина дотепер стоїть у мене перед очами, у мене самого вже син і онук, і я розумію, як це буває, коли від тебе їдуть, можливо, назавжди.

http://www.peoples.ru/

Повторення у четвер, 31 січня, о 14:20 на СТБ.