PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Т/с «Пуаро Агати Крісті. Таємниця блакитного потяга» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Т/с «Пуаро Агати Крісті. Таємниця блакитного потяга»

Телеканал СТБ

У поїзді знайшли труп молодої жінки, дочки американського мільйонера. Викрадені коштовні камені, які колись носила Катерина Велика. Неординарний характер героїні й непрості обставини її життя дають змогу поліції запідозрити в убивстві її чоловіка. Однак Еркюль Пуаро розплутує клубок, у якому переплелися велике зло й таке саме велике кохання…

Дивіться т/с «Пуаро Агати Крісті. Таємниця блакитного потяга» у середу, 9 січня, о 15:00 на СТБ.


Рання творчість Агати Крісті.

Ще в дитинстві Агата писала «вірші-арлекініади» (їхніми героями були П’єро й арлекіни), які друкував місцевий журнал «Поетрі ревю». За опубліковане оповідання «Будинок краси» 18-річна Агата навіть одержала приз – гінею, якою дуже пишалася.

Клара (мати Агати) запропонувала їй спробувати написати оповідання, як це робила до заміжжя Медж (старша сестра Агати), коли ціла серія її маленьких історій була опублікована в журналі «Веніті Феар». Після кількох невдалих спроб Агата «неабияк захопилася й швидко пішла вперед», і через кілька днів оповідання було закінчено. Воно називалося «Будинок краси» і містило зо 6 тисяч слів – 30 сторінок. Вона передрукувала його набіло (фіолетовим кольором) на старій машинці Медж і підписала псевдонімом «Мак Міллер, есквайр». Це яскраве образне оповідання про божевілля й примар у дусі окультних історій Едгара Алана По й Мей Сінклер. «Окультні оповідання» Агата із друзями читали наприкінці 1908 року. Це був час неабиякого захоплення містицизмом і спіритизмом. Один із друзів постійно намагався переконати Агату читати теоретичні книжки з цієї тематики, однак вона виявила, що книги нудні, а їхні твердження неправдоподібні. Проте вона дуже цікавилася примарами й тонкою межею між реальністю й вимислом, а «божевілля» й зачаровувало її, і викликало ворожість. Слово «божевілля» вікторіанці використали для опису всіх видів нестабільності психіки, а саме божевілля часто вважалося спадкоємним.

Усі ці захопливі теми наявні в «Будинку краси» разом із більш щасливим, але менш цікавим сюжетом з дослідженням добре відомого, але дивного місця, наразі «дивно прекрасного будинку». Незважаючи на ці вади стилю й екстравагантну обробку (тут наявне все: і смерть, і марення, і божевілля, і музика, навіть черниця в чорному), «Будинок краси» – це захопливе оповідання, добре побудоване, воно дає переконливу картину того, якою тендітною й чіпкою може бути примара. Із самого початку Агата продемонструвала два моменти, характерні для її творчості: вона була чудовим оповідачем і могла тримати читачів у полоні своїх фантазій.

http://www.lady-agata.narod.ru/