Юлія Висоцька: «Ми живемо в «чеховському» будинку»…

Телеканал СТБ

Бути дружиною відомої людини – заморочлива справа. Але цю актрису в нас нині знають не менше за її знаменитого чоловіка, Андрона Кончаловського. А її кулінарні таланти вже стали легендою. Актриса, чудова господиня, прекрасна мама й ведуча програми «Їмо вдома» на каналі СТБ – Юлія Висоцька.
– Юліє, скажіть, належність до найвідомішої сім'ї Михалкових не тисне на плечі?
– Ні, адже знала, за кого заміж виходила (сміється). Якщо серйозно, то дійсно було важко й відповідально входити в родину з такими сталими традиціями. Пусте, все якось саме собою вийшло, та й, чесно кажучи, я цим не дуже переймалася, адже виходила заміж за людину, котру кохала, і для мене це було найголовнішим.

– Будинок на Николиній горі, де ви живете з Андроном Кончаловським, можна без перебільшення назвати родовим гніздом…

– Оце ви цілком слушно кажете, тут виросло кілька поколінь. Михалкови-Кончаловські були чи не найпершими мешканцями цього району. Вони жили тут тоді, коли це місце не було модним і престижним, тут було звичайне село й кілька дачних будинків.
– Хоча ваш будинок, нехай і частково, багато хто бачив у вашій телевізійній програмі, атмосферу по телевізору не передати…
– Ну, я намагаюся (сміється). Ви знаєте, атмосфера тут дивна. Тут усе сповнене справжнім російським духом, кожна колода. Таке буває тільки тоді, коли в будівлю вкладається душа. Жити тут дивно, і попервах я зупинялася в різних місцях будинку, геть несподівано, на півдорозі, і замислювалася, точніше, прислухалася до будинку. Дуже незвичайне відчуття

– Відомо, що ваш будинок повністю перебудовувався, як це відбувалося?
– Коли ремонт і перебудова стали вже необхідністю (адже будинкові дуже багато років – Ред.), то намагалися зберегти все, що можливо. Будинок розбирали дуже акуратно, кожна деталь нумерувалася й складалася в певному порядку. Потім обновили й переробили фундамент і зібрали будинок знову. Звісно, деякі приміщення змінилися, наприклад хол, кабінет Андрона, ще щось… Та не дуже. Цей будинок був зведений мамою мого чоловіка, Наталею Петрівною Кончаловською, дуже сильною жінкою й неординарною особою. І серед перебудови постаралися залишити все таким, яким воно було.

– Але, дивлячись на будинок, не відчуваєш, що йому вже багато років – він має дуже сучасний вигляд.
– Так, цим і приваблює класика – вона ніколи не старіє. Певна річ, ми доклали рук до "осучаснення" нашого житла, багато елементів дизайну ми бачили в різних країнах, а потім привнесли сюди. Взагалі, я зауважила цікаву річ, напевно, це особливість нашого менталітету. Коли на Заході зводять або перебудовують споруду, то ще до початку робіт архітектор і дизайнери точно уявляють, що зрештою вийде. У нас же все не так: величезна кількість ідей і доповнень з'являється в процесі будівництва, і часто-густо виходить геть не те, що замислювалося попервах. І це дуже правильно, на мою думку. Так було й у нас, і в нашому випадку було ще складніше: ми не зводили будинок з нуля, а переробляли, оновлювали, намагаючись зберегти без особливих змін усе, що можливо.
– Слід сказати, що вийшло чудово. Напевно Наталя Петрівна була б задоволена?
– Так, я теж так гадаю. Мама Андрона й Микити Сергійовича – душа цього будинку, і я впевнена, що ми зберегли ту ґрунтовність, ту атмосферу, що була тут.


– А як би ви самі визначили стиль вашого будинку?
– Мені складно сказати… Багато хто вважають, що він нагадує італійські будинки, хтось бачить у ньому давні англійські мотиви… А я б узагалі визначила його як "чеховський". На мою думку, дуже цікаво, коли вічна класика, що ніколи не старіє, виконується із сучасних матеріалів. Нині технології діють змогу використати нові, міцніші й гарніші матеріали, які мають вигляд стародавніх. І я гадаю, що в цьому немає нічого поганого.
Є, звісно, такі люди, котрі вважають, що старовина має бути справжньою, багатовіковою. Але ж матеріали старіють, зношуються. Чому, приміром, не можна при зведенні будинку взяти нове, свіже дерево й зістарити його? Звісно, є антикварні речі, які цінні своєю історією, але це геть інше.
– Розкажіть про вашу чудову кухню, багато хто її бачив по телевізору, але…
– Це мій дім у домі. Кухня велика й дуже зручна, я тут люблю не лише куховарити, а й просто посидіти, побалакати з подругами. Це, можна сказати, мій кабінет. Щодо інтер'єра, то він витриманий у стилі всього будинку, під старовину, хоча матеріали й техніка, звісно, сучасні. Досить важко було знайти такі речі, які, з одного боку, були б функціональними та зручними, а з іншого – не виокремлювалися б із загального інтер'єра.
– Зважаючи на розмір стола, у вас буває багато гостей?
– Багато гостей буває, але не часто. Просто має бути в їдальні великий стіл – і край. Ми, коли із чоловіком вибирали меблі, не змовляючись, вирішили, що стіл має бути солідних розмірів. Більша частина меблів у їдальні китайська, зроблена на замовлення. Оцей чудовий буфет теж залишився із часів Наталі Петрівни. А світильники тут особливі, їм понад три століття. Ми їх привезли з Італії. Певна річ, довелося реставрувати, та італійці чудово вміють це робити, після роботи ніколи не скажеш, що робилося щось недавно.
– Юліє, ви маєте чудовий вигляд , але я практично не бачу у вашому будинку такої необхідної речі як дзеркало. Я чула, що у вас їх немає, та якось не вірилося…
– Дзеркала, власне, є, просто я не сприймаю їх як частину інтер'єра, дзеркало в мене є в гардеробній, у ванній, тобто там, де воно необхідно за призначенням.
А ще, як ви могли зауважити, у нас немає килимів і килимових покриттів. Ні я, ні чоловік їх не любимо й уважаємо, що підлога має бути чистою й гарною сама по собі, бажано дерев'яною або теплою кам'яною, по якій приємно ходити босоніж.
– Ви сказали, що гості у вас буваю нечасто, і водночас у вас багато спалень…
– Ото скажете – багато (сміється). Звісно, у нас є кімнати для гостей з усім необхідним, і із чоловіком у нас у кожного своя спальня. Слава богу, що в нас із Андроном однакові погляди на це питання, ми думаємо, що кожному слід мати можливість побути самому, спокійно виспатися. В Європі це звичайна річ і це аж ніяк не означає, що в сім'ї якісь проблеми.
– Важко управлятися з таким господарством?
– Питання не зовсім правильно поставлене: це обов'язок кожної жінки – доглядати за домом. Звісно, у нас є люди, які допомагають мені в хатній роботі, але погано те, що в нас геть зникли такі професії, як нянька, економка, хатня робітниця. Це саме професії, вони були за давніх часів дуже шанованими й затребуваними. Якщо ви думаєте, що хатньою робітницею може стати будь-яка хазяйновита жінка або нянькою – будь-яка жінка, що любить дітей, ви помиляєтеся. Це важливі риси, але аж ніяк не всі, необхідні для професії. За давніх часів нянька або хатня помічниця були практично членами родини й жили в будинку кілька поколінь, а нині таких людей практично немає. І це, на мій погляд, неправильно.
– На вашу думку, чи слід дотримувати традицій удома?
– На мій погляд, багаторічних традицій, які передаються з покоління в покоління, практично вже немає. Ті часи минули. Традиції й їхнє дотримання залежать від жінки, що господарює. Навіть не традиції, нинішній час занадто стрімкий для традицій, а такі милі сімейні звички.
За матеріалами http://sob.ru