PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
«Приватні історії. Олександр Іншаков» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

«Приватні історії. Олександр Іншаков»

Телеканал СТБ

Це єдина своєрідна програма, що позиціонує себе як найрозумніша серед «гламурних» і «найгламурніша» серед розумних. Це авторський проект Оксани Барковської, що розповідає про різні події в житті людей, яких називають «зірками».
Цього тижня в рамцях проекту історія про професійну майстерність, фізичну й інтелектуальну міць Олександра Іншакова.
Дивіться «Приватні історії. Олександр Іншаков» у вівторок, 25 грудня, об 11:50 на СТБ.


Олександр Іншаков: «Я не люблю трюків у житті»

– Олександре, у спортивних колах ви передовсім відомий як майстер східних бойових мистецтв. Єдиноборствами займалися з дитинства?
– Займатися карате я почав, коли вже відбувся як спортсмен. Я 17 років займався спортивною гімнастикою, входив до збірної. Паралельно відвідував боксерський зал. Потім перейшов на дзюдо, самбо.
– Скільки часу ви приділяєте заняттям айкідо?
– Щодня по 3–4 години, і так уже 7 років поспіль.
– Кіногерої часто стають прикладом для людей, які займаються бойовими мистецтвами. А ви на когось орієнтувалися?
– Тих, кого я бачив, не можна назвати серйозними спортсменами. Стівена Сігала, Ван Дамма й подібних до них уважаю фахівцями середньої руки. Проте ми в залі повторювали наживо те, що вони демонстрували на екрані. І виходило непогано.

– Згодом ви й самі опинилися на екрані…
– Каскадером я став випадково, і великої цікавості ця робота в мене спочатку не викликала. Це був додатковий заробіток, те саме, що й позувати художникам в інституті Сурикова або розвантажувати бочки з огірками
– А коли з'явилася цікавість?
– Наприкінці 70-х років. Тоді я вже 3 роки працював у кіно і під час знімань фільму «Хід у відповідь» уперше відчув смак до роботи. У цьому фільмі я був уже постановником трюків.
– Цікаво, про що думає людина, котра от-от вистрибне з десятого поверху, загориться або перевернеться в машині?
– Професіонал, перш ніж стрибнути, все прораховує: наскільки це складно, небезпечно, як виконати трюк з мінімальним ризиком, відпрацьовує всі варіанти страховки, потім настає момент готовності, концентрації, коли людина збирає всі знання й уміння та виконує трюк. А потім починається приплив адреналіну. Виникає відчуття подолання чергового бар'єра, відкривається перспектива нових цікавих робіт. Крок за кроком людина стає впевненішою, вона більше знає, на більше здатна й ліпше підготовлена.
– Як перебралися з каскадерів в актори?
– Усі каскадери знімаються в масовках і в епізодах. Поступово опановуєш і акторську професію. Працюєш із акторами, їх учиш чомусь, паралельно вчишся в них. Я йшов до цього довго: режисери придивлялися, ролі щораз ускладнювалися, і тільки потім одержав головну роль.
– А вільний час у вас взагалі буває?
– Практично ні. Та якщо є, намагаюся провести його вдома, елементарно виспатися, піти погуляти із собаками в ліс, але це буває вкрай рідко.
– А який відпочинок вам ближчий?
– Оптимальний варіант – дайвінг або катання на гірських лижах.
– Отже, ви екстремал?
– Я себе екстремалом не вважаю. Екстриму мені вистачило в моїй трюковій професії, а в житті я не люблю трюків. Тож зараз я аж ніяк не екстремальна людина – не люблю дурості. Уже не хочеться нікого дивувати.
http://www.newizv.ru/