«Творчий вечір М. Мішина «Одобрямс»

Телеканал СТБ

Мабуть, до Михайла Мишина нікому ще не вдавалося прославитися, придумавши одне-єдине слово. Винайдений ним термін «одобрямс» – квінтесенція цілої епохи, іменованої в підручниках історії як «розвинений соціалізм». «Одобрямс» – це майже те саме, що ренесанс, тільки про нас.

— Михайле Анатолійовичу, як людина, що одарила нас знаменитим словом "одобрямс", ви вважаєте себе класиком?

— Якщо почну всерйоз відповідати на ваше запитання, вийде, що я, власне, готовий на цю тему думати. Але ж я зберіг ще якісь залишки здорового глузду, до речі, завдяки професії, бачу корінці книг, що стоять у книжковій шафі. Хто я на цьому тлі? Іноді мені здається, що я дійсно щось умію. Але з такими висновками треба бути дуже обережним. Люди, які добре мене знають, підтвердять: я вкрай рідко буваю задоволений тим, що роблю.

— Перепрошую за дурне запитання, а як ви цей самий "одобрямс" придумали?

— Цілком випадково. Їхав чи то в тролейбусі, чи то в автобусі, про щось думав… Власне, в житті все відбувається випадково, а в моєму — то вже точно!

— Писати ви теж почали випадково?

— Напевно, у мене таки були до цього заняття деякі схильності. І писати я почав, ще навчаючись у Ленінградському інженерно-технічному інституті імені Ульянова-Леніна. Навіть встиг років чотири попрацювати за фахом. Але покійний батько, що був журналістом, постійно заохочував мої письменницькі досліди. Багато в чому завдяки саме його зусиллям я долав небажання й лінь. Помалу втягнувся. Почав друкуватися в "Куточках гумору" і "Веселих колонках" — були тоді такі рубрики в газетах.

— А коли ви почали читати свої твори з естради?

— Ми із Семеном Альтовим починали одночасно, десь наприкінці 60-х — початку 70-х років. Пішли в Ленконцерт, щось там прочитали, і нам відразу дали ставку — 9 рублів. Це було багато, зазвичай новачки одержували 7,50. Називалися ми тоді "артистами мовного жанру" і підробляли, виступаючи в збірних концертах. Потім у нас навіть склалася годинна програма на трьох. Ми виходили на сцену з портфелями, на столі стояв графин, нібито тривало якесь засідання. І публіка приймала нас доброзичливо.

Далі — більше. Ми почали їздити на гастролі. Я тоді дуже багато виступав. Якщо протягом дня не телефонували із запрошеннями хоча б із двох міст, уважав, що день прожитий даремно. Проблема в тім, що я намагався сидіти відразу на двох стільцях — і писати, і на сцені сяяти. Не дуже люблю себе цитувати, але скажу: я довгий час вибирав із двох бажань — бути пишучим виступалом або виступаючим писалом. І одного чудового дня бажання писати таки взяло гору.

— За радянських часів вас нічого не змушували вирізати з ваших творів?

— Звісно, якісь речі цензура не пропускала. Та, як доводить практика, з такого становища завжди можна було знайти вихід. Доводилося формулювати думку інакше, й іноді виходило набагато ліпше.

— Ви не шкодуєте, що переїхали з Пітера до Москви?

— У кожного з нас своя біографія, і вона складається так, як складається. Певний час я неабияк тужив, бо любив Пітер. З Москвою я вже примирився, адже понад 20 років там живу. Однак мені здається, що москвичем так і не став — дотепер мучуся між двома містами…

— Так званий "гумористичний цех" — це колектив друзів чи тераріум однодумців?

— І не те, і не інше. Як і скрізь, тут є люди, з якими хочеться спілкуватися й із якими — ні. Стосунки ті самі, що в середовищі бухгалтерів або ткачів.

– А конкуренція?

— Є, але вона чесна. Грубо кажучи, по блату можна багато чого: поступити в театральний інститут, добре його закінчити, поступити в гарний театр і навіть одержати роль. Але настає момент, коли ти виходиш на сцену. І тут блат закінчується! Якщо таланта немає, то ніхто тобі не допоможе.

http://www.bulvar.com.ua/

Дивіться «Творчий вечір М. Мишина «Одобрямс» у п'ятницю, 21 грудня, о 19:55 на СТБ.