«Слідство вели з Леонідом Каневським. Дівчина-кат»

Телеканал СТБ

За фашистської окупації селище Локоть у Брянській області стало центром так званої «Локотської республіки», яка, за задумом гітлерівців, мала стати «зразковою адміністративною одиницею». Антоніна Макарова була військовою медсестрою. Та після того як потрапила в полон, вона зробила свій вибір і стала єдиною жінкою-карателькою, що розстрілювала в роки війни радянських партизанів, військовополонених і мирних жителів.

Її шукали понад 30 років. Сліди загубилися, а жінка тим часом вийшла заміж і взяла чоловікове прізвище. Тепер уже ніхто не зміг би впізнати в матері двох дітей і зразковій робітниці, чия фотографія висіла на «Дошці пошани», Антоніні Гінзбург криваву «Тоньку-кулеметницю». Однак відплата її наздогнала: Макарову-Гінзбург розшукали й засудили до страти. Її справа стала останньою великою справою про зрадників Батьківщини…

Дивіться «Слідство вели з Леонідом Каневським. Дівчина-кат» у четвер, 13 грудня, о 20:20 на СТБ.


Радянська дівчина Тоня під час війни розстріляла 1500 дітей, жінок і старих…

Історія Антоніни Макарової-Гінзбург (радянської дівчини, що особисто стратила півтори тисячі своїх співвітчизників) – інший, темний бік героїчної історії Великої Вітчизняної війни.

Тонька-кулеметниця, як її називали тоді, працювала на окупованій гітлерівськими військами радянській території з 41-го по 43-й роки, виконуючи масові смертні вироки фашистів партизанським родинам.

Пересмикуючи затвор кулемета, вона не думала про тих, кого розстрілює – дітей, жінок, старих – це було для неї просто роботою. "Яка нісенітниця, що потім мучать каяття совісті. Що ті, кого вбиваєш, приходять по ночах у кошмарах. Мені дотепер не приснився жоден", – говорила вона своїм слідчим на допитах, коли її таки знайшли та затримали – через 35 років після її останнього розстрілу.

Кримінальна справа брянської карательки Антоніни Макарової-Гінзбург дотепер зберігається в надрах спецсхову ФСБ. Доступ до неї суворо заборонено, і це зрозуміло, бо пишатися тут нема чим: у жодній країні світу не народилася ще жінка, котра особисто вбила півтори тисячі людей.

Тридцять три роки після Перемоги цю жінку звали Антоніною Макарівною Гінзбург. Вона була фронтовичкою, ветераном праці, шанованою в своєму містечку людиною. Її родина мала всі належні за статусом пільги: квартиру, знаки відмінності до круглих дат і дефіцитну ковбасу в продуктовому пайку. Чоловік у неї теж був учасником війни, з орденами та медалями. Дві дорослі дочки пишалися своєю мамою.

На неї рівнялися, з неї брали приклад: ще б пак, така героїчна доля – цілу війну пройти простою медсестрою від Москви до Кенігсберга. Учителі шкіл запрошували Антонину Макарівну виступити на лінійці, розповісти молодому поколінню, що в житті кожної людини завжди є місце подвигу. І що найголовніше на війні – це не боятися дивитися смерті в очі. І хто, як не Антонина Макарівна, знав про це найкраще.

Її заарештували влітку 1978-го року в білоруському містечку Лепель. Геть звичайнісінька жінка в плащі піскового кольору з авоською в руках ішла вулицею, коли поруч зупинилася машина, з неї вискочили непоказні чоловіки в цивільному й зі словами: "Вам слід терміново проїхати з нами!" обступили її, не даючи можливості втекти.

"Ви здогадуєтеся, навіщо вас сюди привезли?" – запитав слідчий брянського КДБ, коли її привели на перший допит. "Помилка якась", – посміхнулася жінка у відповідь.

"Ви не Антонина Макарівна Гінзбург. Ви – Антонина Макарова, більш відома як Тонька-москвичка або Тонька-кулеметниця. Ви – карателька, працювали на німців, провадили масові розстріли. Про ваші звірства в селі Локоть, що під Брянськом, дотепер ходять легенди. Ми шукали вас понад тридцять років – тепер настав час відповідати за скоєне. Строку давнини ваші злочини не мають".

"Отже, не даремно останній рік на серце стало тривожно, наче відчувала, що з'явитеся, – сказала жінка. – Як давно це було. Наче й не зі мною. Практично все життя вже пройшло. Ну, записуйте".

http://www.podrobnosti.ua/