Ірма Вітовська: «У мене було стільки передвиборчих пропозицій!»

Телеканал СТБ

– Ірмо, мрієте зіграти Офелію?

– Це дівчата першого курсу мріють. Поступивши до театрального інституту, приходять на заняття народними артистками, на другому курсі – заслуженими, на третьому – уже хочуть просто бути в професії, на четвертому – почуваються лайном. В інституті всіх ламають. Актори стають скутими, втрачають всі уміння. А потім усе починається заново… Але вже з розумінням, з ремеслом у руках.

Щоб зіграти «побутовку», вистачить власної органічності. Втім, ні: цього вистачить серій на двадцять. Персонаж слід постійно міняти, розвивати. Як казала Алла Демидова: «Навіть у рамках видно, хто які книжки читає». Леся за три роки дуже змінилася. А щодо Офелії… Я проти всіляких планів – через них виникають світи зруйнованих ілюзій. Слід робити те, що в тебе сьогодні є. І робити це добре.

– Складно грати дурість?

– Дурість грати прикольно. Мені неабияк поталанило з педагогами. Оце вже справді: випадкових зустрічей не буває. Мені прищепили смак, дали ремесло. Зіграти дурість – саме й означає виявити смак. Адже можна просто зіграти глупство, піти у вульгарність. Леся іноді дозволяє собі таке. Будь-яка жінка може вийти за межі й перетворитися на нікчему, – коли її зачепили, наступили на дошкульне місце… Адже в кожному з нас є щось гидке. Інакше ми б всі були в монастирях.

…От, приміром, який чудовий фільм у Павла Лунгина – «Острів»! Мамонов у ньому – не актор, він злився зі своїм персонажем. Блискуча робота! Мамонов зайнявся вірошуканням, пішов у внутрішнє споглядання. Це видно. Певна річ, мені б теж хотілося досягти таких духовних висот. Але я дуже люблю життя, комфорт, спокуси, якісь поверхневі речі… Хоча внутрішньо я б дуже хотіла підготувати себе до такого шляху.

– Що робитимете, коли закінчаться знімання серіалу «Леся + Рома»?

– Я зараз знімаюся у двох серіалах: «Леся + Рома» (він забирає 12 днів на місяць) і «Ангел-охоронець» (8-10 днів). Решта часу йде на репетиції, на якісь знімання. У Володимира Тихого знялася у фільмі «Донечко моя». У переддень Нового року вийде фільм Олександра Даруги «Кольє для Снігової баби». Наприкінці жовтня буду «встрибувати» в «Четверту сестру», що поставив Станіслав Моїсеєв у Молодому театрі. Беру участь у благодійному турі на допомогу дітям вулиці. За ціле літо в мене було п'ять вихідних – і я всі їх пам'ятаю.

– Нескромне запитання: на що вдалося заробити за три роки роботи на «Лесю + Рому»?

– Якщо скажу, що заробила як Бред Пітт, мені ніхто не повірить. Наші гонорари менші, ніж у акторів у Росії. При цьому, на українському ТБ я не знаю жодного україномовного продукту такої якості, як «Леся + Рома» і з такою довгою історією. Після «Телетріумфу», коли серіал визнали найкращим у країні, я сподівалася, що в нас почнуть робити такі серіали, та поки що, на жаль…

– На ваш погляд: чоловіки вас правильно сприймають?

– Люди, котрі ідентифікують мене з Лесею, мабуть, розчаровані, що в житті я – не вона. Буває, я можу перетворитися на Лесю – не за IQ, а за енергією й відчайдушністю. Однак у Лесі більше від жінки й від білявки, ніж у Ірми.

– Вам пропонували взяти участь у нинішній політичній кампанії?

– У мене було стільки передвиборних пропонувань! 2004 року, під час «помаранчевої» революції, я дуже переживала, ночувала на Майдані, віддала спільній справі багато грошей, могла б тоді й безкоштовно допомагати політикам… Тоді пропонувань не було. Але підставляти зараз «Лесю + Рому» – навіть спокуси такої не виникало. На жаль, влада дотепер не збагне, що народ давно переріс політиків.

– Мама й близькі подруги не кажуть: «Ірмо, про що ти думаєш? Коли діти з'являться?» Навіть у Лесі з Ромою дитина давно є.

– Певна річ, кажуть. Я й сама про це думаю. Однак ми три роки «жили» на зніманнях – не було ніякої можливості… Я б не хотіла під час вагітності працювати: це все дуже серйозно… Але я неабиякий працелюб, просто згоряю на роботі. Надто якщо є гарні партнери. На сцені й у кадрі 80% твого успіху – заслуга партнера. Треба не себе – його любити. Якщо це обопільно – вийде добре. А якщо не довіряєте – робіть моноспектакль.

– А в особистому житті?

– Я лідер. Не терпітиму інших думок, якщо точно впевнена, що маю рацію. Я – Козеріг і Тигр, уперта жахливо.

– Леся – активна, Рома – інфантильний: типова українська пара?

– Ні, просто так вийшло. Усе пари різні. Завжди цікавіше дивитися конфліктні ситуації: він – такий, вона – така. Леся може зробити будь-що. Навішати Ромі локшину, зробити вигляд, що це він усе придумав. «Жінка – шия, чоловік – голова» – давня приказка. «Куди шия поверне, туди й голова дивитиметься».

– Однак не всі чоловіки такі?

– Сьогодні жінки досить часто заходять на територію чоловіків. Це ні погано, ні добре. Не потрібно жінок заганяти в оселі, повернення в минуле немає. Але сучасна жінка часто втрачає свою жіночність, забуває про своє призначення. Світ, на мій погляд, котиться до негарного. В усьому. У глобалізації, в екології. Занадто багато вигод, що приносять розруху. Розкладається й душа. Що стає для жінок пріоритетом? Будинок із басейном? Я не проти: теж таке хочу. Та якщо для цього треба щось втратити – мені це не потрібно. Вистачить маленької дачки, де буде надувний басейн. У житті кожній людині слід скласти іспит «на вошивість».

– Ви якось сказали, що жінка має право на своє особисте життя… Навіть у шлюбі?

– Правильніше сказати – на особисту волю, на свій світ. Казати, що в жінки немає своїх таємниць… Це неправда.

– Як ставитеся до громадянського шлюбу?

– Позитивно. Ми із чоловіком уже дев'ять років разом. Чотири роки жили в громадянському шлюбі й просто не думали про реєстрацію, батьки наполягли. Розумію, що майбутнім дітям потрібен захист… Та якщо в людей є гарний стрижень, виховання, культура, вони ніколи не вчинять підло. А сексуальна революція давно відбулася.

Проте я проти ранніх шлюбів – до 25 років. Коли все на страстях. У наш час слід одружуватися, коли справді з'являється бажання, щоб хтось був поруч. Назавжди. І я категорично проти абортів. Навіть якщо це міні-аборт. Коли в гості до моєї свекрухи, їй уже 73 роки, приходять її подруги, люблю слухати їхні розповіді про те, як усе було раніше – геть не так, як нині… Сиджу й слухаю.

Дивіться фільм Володимира Тихого «Донечко моя» у неділю, 18 листопада, о 20:00 на телеканалі СТБ.

За матеріалами Ксенії Мелешко, «Аргументи й факти в Україні»