Микола Досталь: "Шаламов великий і без табору. Це Достоєвський ХХ століття"

Телеканал СТБ

– Миколай, ви не вперше екранізуєте російську прозу ХХ століття. Пригадується ваш чудовий фільм за повістю Михайла Рощина "Шура й Просвирняк", великий успіх мав фільм "Маленький гігант великого сексу" за повістю Фазиля Іскандера. У вас якісь особливі стосунки з російською літературою?

– Просто мене як читача якісь твори хвилюють, чіпляють і потім залишаються в пам'яті. До того ж, на мій погляд, режисер починається з вибору матеріалу. Коли я читаю цікавий літературний текст, то відразу думаю: як це можна втілити на екрані? Так народжується сценарій. До речі, у мене ще був фільм "Дрібний біс" за романом Федора Сологуба. А Варлам Тихонович Шаламов для мене не просто письменник, а великий письменник! Це Достоєвський ХХ століття.

– Коли ви його вперше прочитали й коли виник задум зняти фільм за його оповіданнями?

– Прочитав тоді, коли й усі, наприкінці 80-х. Був вражений його прозою, а потім і віршами. А повернувся я до нього після мого фільму "Штрафбат". Знімаючи "Штрафбат", я поринув у ті часи, і мені вже не хотілося виходити з них. Ще в мене був документальний фільм "Росія, ХХ століття, погляд на владу", його ми 2000 року зробили з журналістом Андрієм Черкизовым, який нещодавно помер. На жаль, його не дуже вдало показав канал НТВ. Мене неабияк хвилює ця тема: "Влада й народ". Такими шляхами я й прийшов до екранізації прози Шаламова.

– Перед переглядом фільму побоюєшся, що це буде кіно винятково про табори. Однак ваш фільм починається з кінця біографії Шаламова, з Москви 60-70-х років, а потім повертає нас у її початок: Вологда, Софійський собор, батько-настоятель, дивна матір майбутнього письменника у виконанні актриси Ірини Муравйової… Власне, це не екранізація "Колимських оповідань", це фільм про Шаламова.

– Певна річ, це фільм про Шаламова. Але ж він і був одним із головних героїв своїх творів. Як спостерігач і учасник подій, які він описує. Тому, коли робиш фільм про нього, виходить, що екранізуєш його прозу. І навпаки.

– Чому така назва – "Заповіт Леніна"?

– У першій серії є сцена: радянський історик читає лекцію й розповідає про часи Сталіна, говорить про виправданість репресій. "А як же заповіт Леніна?" – запитує його одна слухачка. "Який заповіт Леніна?" – нібито дивується лектор. Сьогодні вже не всі пам'ятають про той лист-"заповіт", в якому Ленін засуджував характер Сталіна. "Заповіт", через який уперше постраждав молодий Шаламов, одержавши три роки концентраційних таборів.

– Шаламов – письменник страшний, безвихідний. Певна річ, він постраждав більше за будь-якого російського письменника, за винятком, можливо, протопопа Авакума. 20 років таборів, смерть у психіатричній клініці… Вам не страшно було це знімати?

– Не згоден, що Шаламов – страшний і безвихідний. Він писав про страшні речі, так. На відміну від Солженицина він уважав, що табір – це негативний досвід. Цього не варто бачити, не варто знати. Та якщо ти бачив і вижив, то зобов'язаний про це розповісти людям. Це було стимулом його творчості, і, звісно, цей досвід, ним пережитий, може налякати й навіть відштовхнути читача. Однак сам Шаламов був людиною набагато складнішою. Він був різким, колючим, не вважав себе глибоко віруючим, хоча був сином священика. Але – чому? Тому що помста й віра – речі несумісні. А він присягнув "усіх назвати поіменно". Він бачив у цьому свій обов’язок, проте розумів, що це не християнський постулат. Це страшна внутрішня суперечність і визначила його складну натуру.

– У картині дуже цікава лінія батька, якого чудово грає Олександр Трофімов. До речі, як ви добирали акторів?

– Я принципово цурався "медійних" акторів, які не сходять із телеекрану. Мені не потрібні були занадто відомі особи. Хоча у фільмі грає Ірина Розанова, Валерій Золотухин, але в невеличких епізодах.

– Як ви знайшли трьох акторів, які грають Шаламова в дитинстві, зрілі роки й наприкінці життя?

– Володимир Капустін, що грає зрілого Шаламова, уперше знявся в маленькій ролі в "Штрафбаті", а Ігоря Клааса, що грає Шаламова-старика, я раптом просто згадав, забутого нашого чудового артиста. Взагалі пошук акторів буває непередбачуваним. Хлопчика Марка Наасона знайшли абсолютно випадково, він до цього ніде не грав, його привела до мене асистентка. І я відразу зрозумів, що він годиться на роль маленького Шаламова, притім, що батько в Марка – ліванець, працівник посольства, а мати – росіянка.

– Крім творів Шаламова, які документи ви використали?

– Ми використали чудове оповідання Георгія Демидова "Дубар". Це оповідання односідельця Шаламова по Колимі. З нього взята зворушлива історія, як головного героя змусили взимку ховати дитину, яку "нагуляла" одна з робітниць табору. Решта – це оповідання Шаламова та його вірші, які теж є складовою фільму.

– Наївне запитання: навіщо ви зняли цей фільм?

– Одне з головних завдань мого фільму полягає в тім, щоб після його перегляду люди знову, а більшість уперше прочитали Шаламова. Ми досі не готові зазирнути в обличчя свого минулого. Йдеться навіть не про покаяння, а хоча б про осмислення того, що з нами відбулося, що ми зробили самі із собою. Відсутність цього осмислення відкидає якусь похмуру тінь на наше сьогодення й майбутнє. Ви подивіться: ми виконуємо старий сталінський гімн, лише трошки підновлений. Це ж трагіфарс, коли Єльцина, який скасував цей гімн, ховають під його звуки. А напередодні Дня Перемоги я бачу на вулиці серед інших воєначальників величезний портрет Ворошилова, "героя Великої Вітчизняної війни". Та який він герой Вітчизняної війни! Зате точно відомо, що свого часу він звернувся до Сталіна з пропозицією поширити репресії на неповнолітніх дітей, і пропозицію прийняли, було видано указ, що розстрілювати можна з 12 років. Або його активна участь у знищенні верхівки Червоної Армії в 37-38-і роки. Ми ж нічого не пам'ятаємо або навмисно спотворюємо історію.

– Що ви плануєте знімати найближчим часом?

– Разом із петербурзьким письменником і сценаристом Михайлом Кураєвим ми задумали два проекти. Перший – екранізація його повести "Капітан Дикштейн" про Кронштадтський заколот 1921 року. Другий – багатосерійний телевізійний фільм про протопопа Авакума, до речі, це одна з найулюбленіших історичних осіб Шаламова, йому він присвятили вірш "Авакум у Пустозерську". Це буде фільм не лише про Авакума, а й про всю епоху розколу в російській православній церкві в XVII столітті.

За матеріалами «Російської газети»