Фільм «Ати-бати, йшли солдати» став останньою роботою Леоніда Бикова-режисера, а роль єфрейтора Святкина – останньою роботою Леоніда Бикова-актора

Телеканал СТБ

Леонід Биков – талановитіший актор, улюбленець мільйонів глядачів. Він устиг зробити так багато, і так багато чого не встиг… Так і не здобув гідного офіційного визнання, однак підкорив серця вдячних шанувальників його акторського таланту.

Складна доля, оповита світлим серпанком суму – не повернути, не виправити, не змінити… Ми можемо тільки пам'ятати…

Ми пам'ятаємо Петю Мокина з "Приборкувачки тигрів", який без взаємності кохає подругу дитинства Леночку Воронцову. Роль принесла Леоніду Бикову популярність і всенародну любов! Чого коштувала лише сцена освідчення Петі, коли від хвилювання він довіряє самій обраниці прочитати його лист-зізнання. "Здраствуй, Лено! Якщо метал розжарити спочатку добіла…".

Ми пам'ятаємо Максима Перепелицю – непутящого, але доброго й веселого хлопця. Від жартів цього веселуна рідне село буквально на вухах стояло. Втім, помилки свої Перепелиця визнавав і виправляв так весело, швидко, запально, що відразу припускався нових, які вкотре йому пробачали…

Ми пам'ятаємо як Биків легко, щиро й невимушено грав комедійних героїв. І як він розкривався в серйозних драматичних картинах… Як переживав неподілене кохання до Льолі, дружини найкращого друга, і приховував це почуття до самої смертної години метробудівець, а згодом моряк-підводник Олексій Акишин у картині "Добровольці".

І, певна річ, ми пам'ятаємо "У бій ідуть тільки "старики" – картину, що так полюбилася глядачеві. Героїчний і зворушливий фільм. Скільки хлопчаків, дивлячись на Титаренка, якого блискуче зіграв Леонід Биков, вирішили зв'язати своє життя з авіацією. Саме цей твір став тріумфом Леоніда Бикова і як актора, і як режисера, розкривши всю багатогранність його таланту.

Фільм «Ати-бати, йшли солдати» став останньою роботою Леоніда Бикова-режисера, а роль єфрейтора Святкина – останньою роботою Леоніда Бикова-актора.
Фільм знято за кіноповістю письменника Бориса Васильєва. Цей твір, у буквальному сенсі слова, повстав із попелу. Один із тодішніх літературних корифеїв відгукнувся про повість Васильєва вкрай негативно, і розлючений письменник рукопис спалив. На щастя, єдиний уцілілий примірник витяг зі сміттєвого кошика друг Васильєва Кирило Рапопорт – так з'явився сценарій.

Спочатку зніматися в цій картині Леонід Федорович не планував. На роль єфрейтора Святкина пробувалися багато які актори, та ніхто з них не підійшов. І тоді колеги Бикова заявили: «Льоню, це ж твоя роль. Невже ти не бачиш?». І мали рацію. Краще за Бикова цю роль навряд чи хтось зіграв би.

Баляндрасник єфрейтор Святкин, Сват – фольклорний персонаж, це ж, можливо, Василь Тьоркин, що знущається з усього паскудства життя, не боїться нічого й не втрачає почуття гумору, навіть ідучи на смерть. Сміх – його зброя, тому він і перемагає – не фізично, а духовно. А сам фільм «Ати-бати, йшли солдати» набуває жанрових рис балади, стає «сагою про солдата».

Леонід Биков, розповідаючи про фільм, зауважував, мовляв, дехто вважає, що Сват – головний персонаж, центральна фігура картини. Насправді ж, її стрижень – лейтенант Суслин. Таких, як він, на фронті була більшість, і багато в чому завдяки їхній силі духу, їхній стійкості та мужності була здобута Перемога: «Володя Конкин точно й осмислено передав філософію, надзавдання образу…»

Зі спогадів Володимира Конкина:
«Після виходу на телеекрани країни на початку 70-х фільму «Як гартувалась сталь» на мене обрушилася така слава! Мене дратував тиск ролі. Фільм був знятий, але за Павкою не бачили мене самого. Але ж я Володимир Конкин! Подолати тиск ролі мені допоміг Леонід Федорович Биков. Ми зустрілися на показі худраді перших, ще робочих фрагментів фільму «Як гартувалась сталь». Він підійшов до мене й сказав: «Знаєш, матеріал дуже серйозний. Та на мій погляд, ти комедійний актор». Мене здивувала його проникливість: у театральному училищі я грав саме комедійні й ліричні ролі, співав і танцював. Леонід Федорович запросив мене на роль лейтенанта Суслина в «Ати-бати…». Це врятувало мою творчу долю. І, скажу чесно, – мені за цей фільм сьогодні не соромно».

Знімання картини відбувались під Загорськом у лютому 1976 року й були досить складними. Стояли люті морози, від яких страждали не лише люди, а навіть техніка, задіяна в зніманнях. Після цієї роботи Биков, повернувшись до Києва, ліг із другим інфарктом.

Згадує актриса Олена Шаніна:
«Фільм знімався в такий час, коли все найкраще в кіно й театрі було зроблено саме в межах воєнної теми. Тут можна було, не чіпляючи політики, залишитися людиною. У картині в мене була роль про кохання, приречене на смерть. А про такий матеріал кожна акторка мріє! Варто зауважити, що Леонід Биков був неймовірно терплячим до мене. Знімали ми в поле, узимку, у страшні морози. Ніяких комфортних умов, звісно, не передбачалося. Тому всі неабияк обморозилися.
Та будь-які незручності покривала геть особлива творча атмосфера. В акторів було таке відчуття, що все навколо створюється тільки для них. Ми всі були просто одержимі нашою роботою. Я згадую ті часи з неабиякою втіхою».

Героїчна праця учасників картини виявився не марною. Це був новий тріумф режисера й актора Леоніда Бикова після фільму «У бій ідуть тільки «старики». За «Ати-бати…» його нагородили Державною премією Української РСР. Усі ці тріумфи, нагороди, певна річ, щиро тішили його, та душа була неспокійна. Повсюдні лестощі, догідництво, корупція, що панували навколо, не давали йому спокійно жити й працювати. Навіть офіційне приймання такого фільму, як «Ати-бати, йшли солдати», в якому не було ніякої політики, ніякого дисидентства, проходило досить складно. Під час перегляду представник Держкіно несподівано… захропів, зморений сном. Потім, прокинувшись, почав ставити безглузді запитання: «А чому це у вашої картини така дивна назва? Якась дитяча лічилка…». Слава Богу, у присутніх вистачило духу йому заперечити й відбити чимало причіпок і зауважень.

Попри трагічний фінал, фільм оптимістичний за загальним настроєм, за самим духом. Підсумок оповідання – скорбота за недожитими життями, обірваними війною, – пом'якшується думкою про те, що жертви були не даремні…

Зі спогадів композитора Валентина Левашова:
«Незабаром після виходу на екран картини «Від зорі до зорі» у мене у квартирі пролунав неочікуваний дзвінок із Києва. Телефонував мій друг, відомий кіноартист і режисер Леонід Биков. У цей час він працював над фільмом «Ати-бати, йшли солдати». Як з'ясувалося, він по радіо почув мою пісню «Бери шинель, пошли домой». Вона йому неабияк сподобалася, і він під неї вже зняв сотні метрів плівки. Дзвінок його був ні чим іншим, як пропонуванням мені стати композитором фільму.

Коли я йому сказав, що пісня вже звучить у фільмі «Від зорі до зорі», то просто серцем відчув, як він сполотнів. Ну а якщо точніше, то він просто втратив мову. Хвилин п'ять тривало мовчання, а потім він сказав: «Я зателефоную днів за два…»

Дзвінок відбувся. За ці два дні він встиг взяти із прокату фільм «Від зорі до зорі», переглянув його і… таки не відмовився від своєї творчої ідеї. Дякую йому за це від імені пісні, в якої склалася така щаслива доля».

Дивіться «Моя правда. Леонід Биков» у четвер, 1 листопада, о 19:15 на телеканалі СТБ

За матеріалами www.leonid-bykov.ru