Юрій Гальцев: «Ніхто не вірить, що в мене не було родичів-акторів»

Телеканал СТБ

Про нього хтось сказав: "Особа клоунської національності". І влучив у самісіньку десятку. На мій погляд, точніше не скажеш. Юрій Гальцев – Клоун з великої літери. У нього є рідкісний дар, необхідний для цієї професії: викликати сміх крізь сльози.

Юрій Гальцев – загальний улюбленець не лише в Росії, звідки він родом, а й далеко за її межами – усюди, де живе нині російськомовний люд.

Ви плануєте гастролі з новим шоу, що називається "Ну, візьміть мене". Цей номер – ваша візитівка. А як він народився?

Якщо мені не зраджує пам'ять, то ми з Леною Воробей його придумали під час гастролей в Америці. Випадково почали імпровізувати, і вийшла дуже, як на мене, миленька річ. Потім виник "Візьміть мене" – 2, потім – 3 тощо.

Цей номер – крик душі чеховського "маленького чоловічка", якому важко й ніяково просити за себе. Ви коли-небудь відчували себе в шкурі вашого героя?

Іноді. І останній раз нещодавно. Було це так: наш знаменитий ленінградський режисер Ігор Федорович Масленников, який зняв і "Зимову вишню", і про Шерлока Холмса, несподівано зателефонував мені і сказав: "Юро, я знімаю за Островським "Вовки й вівці". Хочу тебе запросити на одну з головних ролей". Я неабияк зрадів, мені було приємно, що такий майстер мене пам'ятає. До цього я знімався у двох його фільмах, але не в головних ролях. А тут – одна з головних ролей.

Минає час, а він мені більше не телефонує. А залишається тиждень-півтора до знімань. І тоді я набираю його телефон, щоб запитати, скільки буде знімальних днів, як мені далі складати свій робочий графік? А він мені: "Юронько, я вас уже дуже давно знаю. І ви гарний актор. Але ви працюєте на естраді, а це трішечки інше. На мій погляд, це вам трішечки не підійде". І так це мене образило, що через годину чи півтори я весь покрився плямами, так мені стало зле від цього. Але я просто знаю собі ціну, і знаю, який я актор. І я зателефонував йому й сказав: "Ігорю Федоровичу, візьміть мене! Бо ви не лише не пошкодуєте, ви ще радітимете, що я у вас граю, бо я зіграю це добре".

Він каже: "Ти знаєш, я чекав на цей дзвінок. Чомусь мені хотілося, щоб ти зателефонував мені й саме так і сказав". І я знявся в цій ролі, і вважаю її чи не найцікавішою моєю роллю. Ну, не найцікавішою, але, принаймні, мені не соромно за цю роль.

Але це – рідкісний випадок, коли я просив за себе. Зазвичай – не подумайте, що заради красного слівця, – але я люблю домовлятися за когось. "Подивіться те й те, зробіть тому й тому приємне, зверніть увагу на того". Мені це простіше та приємніше, ніж просити за себе.

Хтось назвав вас "особою клоунської національності", перепрошую за наступне питання: а як ваша "клоунська національність" поєднується з "єврейською"?

Ви знаєте, тато казав, що єврейське коріння є в якомусь далекому поколінні. Та згодом все перемішалося, і тому – ні. Та на мою думку, головне – це духовність. Це – життєва позиція, перепрошую за такі високі слова. Головне – як ти взагалі ставишся до людей, твоє "я", твій "стрижень", твоя психологія, твоя "фізика". Це – насамперед. А хто ти за національністю, їй-богу, мені це байдуже.

О'кей. Якщо на лікаря, скажемо, можна вивчитися, то на клоуна, на мою думку, вивчитися не можна. Ним слід народитися…

Гадаю, що й на лікаря теж не можна вивчитися. Напевно, можна вивчитися на шофера. Навіть на пекаря. Але гарним шеф-кухарем ти не станеш, якщо в тобі цього немає! Має бути в тобі якась родзинка. І вона мусить згодом перетворитися на виноградне гроно. Якщо ж цього не сталося…

Повірте мені, є гарні актори, яких ми чудово знаємо й любимо, але вони дуже добре працюють "за папером". Дали їм текст – вони його вивчили. Їх поставили – вони стоять. Їм сказали стрибнути – вони стрибнули. І ні краплі імпровізації!
А є такі актори, які просто світяться. Він весь – імпровізація. Оце – найголовніше.

А чи слушна у вашому випадку приказка "яблуко від яблуні далеко не відкотиться"? Звідки у вас акторство? Хтось із вашої родини був причетним до цього?

Приказка слушна. Але в мене тато був заслуженим будівельником Радянського Союзу. Мама працювала в багатьох місцях. І з рідні, як я знаю, ніхто до акторства не причетний. Але ніхто не вірить, що в мене не було родичів-акторів.

Пересічні люди не люблять, коли з них сміються, а ви це зробили своєю професією. А як ви ставитеся до того, що з вас сміються в житті?

Насправді, коли я виходжу на естраду, сміються таки не з мене, а з мого персонажу. На моїх спектаклях звучить не просто сміх, а сміх з якимось філософським начинням. Бо я не роблю гумор заради гумору. Адже сміх – він теж різний буває. А в житті з мене практично не сміються…

Ви знаєте, я коли сам по собі йду вулицею, мене навіть не впізнають. Ви не повірите – взагалі не впізнають на вулиці. Тим паче після того, як я обстригся наголо. Це було для знайомих шоком! А коли перед виходом з будинку я надягаю ще окуляри, шапку – мене взагалі впізнати неможливо. І це кайфово…

Подейкують, що клоуни, гумористи в житті серйозні люди, якщо не сказати сумні… Ви вписуєтеся в це загальне правило?

Я "в житті" дуже спокійний. Я навіть більше лірик. Я складаю ліричні пісні. Я люблю читати прозу – класику дуже люблю. Я люблю дивитися історичні фільми. Я взагалі від цих фільмів балдію. Я от 20 разів дивився "Відважне серце", і 20 разів плакав. Розумієте? Мені важко це пояснити. Я люблю гарне. Та якщо я бачу фальш, брехню, то, хай там який актор знімався, я не дивитимуся цей фільм.

Гуморист сьогодні – справжній володар думок. Як ви вважаєте, чому це так?

Я взагалі не вважаю, що це правильно. Раніше це було, так. Райкін сказав!… Однак і часи були іншими. Це було цікаво, хльостко. А зараз – "Комеді-клаб"… Хоча мені там деякі хлопці дуже подобаються.

Ви випередили моє наступне питання – чи є у вас конкуренти на естраді? Чи вважаєте ви конкурентами "Комеді-клаб"? І як ви до них ставитеся?

Я не вважаю конкурентами взагалі нікого. Мені "Комеді-клаб" просто подобається. Мені безумовно подобаються Цекало із Гришковцем, з їхнім новим спектаклем за Едгаром По, називається "По По". Я таки більше актор, і мене більше приваблює акторське мистецтво, а не естрада. Ще й тому, що якщо на естраді з'являється нове обличчя, я знаю, що незабаром воно вичерпає свій потенціал. І завтра – зникне. І таких прикладів дуже багато, як в естраді, так і в шоу-бізнесі.

А як ви ставитеся до телевізійних проектів, у які запрошують зірок? Адже бувають дуже вдалі. Ви б не хотіли взяти в них участь?

Ви знаєте, не брехатиму, мені сподобався проект "Зірки на льоду". Я ніколи не думав, що коли-небудь дивитимусь фігурне катання, але дивився. Мені дуже сподобалася Дапкунайте! Виявилося, вона така чудова людина, така життєрадісна, весела, з такою програмою! Вона взагалі розкрилася для мене по-іншому! Якось щось подібне відбулося в моїх стосунках із Адабашьяном. Я з ним був знайомий і раніше, та коли ми з ним приїхали до Франції на "Форт Баярд", і раптом я почув, як він розмовляє французькою… Мене його володіння французькою мовою шокувало. Тобто я знав, що він талановитий режисер, гарний актор, але що він так знає мову?! А він каже: "Юро, я не лише французьку, я й англійську…" Зараз дуже подобається проект "Бокс" – актори боксують. Принаймні, незвичайно, і, принаймні, можеш дати в пику тому, хто тобі ніколи не подобався.

А якби вас покликали взяти участь у такому проекті, ви б погодилися?

А я боюся брати участь, бо я боксом займався. З мого боку це було б не дуже чесно, бо я цьому вчився й знаю деякі місця й болючі точки.

Нещодавно промайнула чутка, що Михайло Задорнов іде у велику політику. Як ви до цього ставитеся? Чи не думали ви для себе про таку перспективу?

Усе, що пов'язане з політикою, для мене – заборонена зона. Як у "Сталкері" Тарковського. Але туди я не ходжу не тому, що я боюся, а тому, що мені це нецікаво. Я така людина, що якщо мені щось нецікаво, то я туди ніколи не піду. Це якби мені сказали: "Як це ти не можеш з'їсти чотири кілограми м'яса? Це ж легко! Тим паче, за це ти можеш виграти мільйон доларів". Я б відповів: "Я не їм м'яса, і мені мільйони не потрібні". І взагалі, гадаю, що коли актори йдуть у політику, то це або замовлення, або гра. Це не від душі.

Ви багато часу гастролюєте. І напевно, тим приємніше повертатися додому. Хто вдома на вас чекає? Тобто, з кого складається ваша родина?

У мене дружина – теж акторка, вона працює в Театрі Ленсовєта, Ірина Рокшина. На курсі Ігоря Петровича Владимирова вона була найкращою ученицею. А дочка поки ще вчиться в школі, але я б дуже хотів, щоб вона стала акторкою. На мій погляд, вона миле створення й дуже добре. Це найголовніше. А решту життя покаже, як там воно складеться.

Як звати дочку?

Марія.

На естраді ви просто трудяга. У вас багато нагород, та яка з них для вас найдорожча?

Ой, мені правда, важко сказати. Вони по-своєму всі гарні. Але, напевно, це Гран-прі Всеросійського конкурсу артистів естради 1999 року. Тоді на ньому відкрилися всі наші зірки, яких ви всі знаєте, – і Галкін, і Пономаренко, і Андрій Данилко, і Вєтров, і Воробей…

Дивіться на телеканалі СТБ у п'ятницю, 26 жовтня, о 19:55 концерт Ю.Гальцева та Г.Вєтрова «Веселі картинки».

За матеріалами www.mignews.com.ua