Маша Малиновська: «Я із пересічної робітничо-селянської родини. І таргани в мене були, і пацюки, і п'яні сусіди, і ліверна ковбаса»

Телеканал СТБ

Нещодавно Маша Малиновська стала власницею затишної квартирки на Патріарших ставках і новенького кабріолета «Мерседес». Ми вирішили подивитися, як улаштувалася Маша на новому місці, а заразом дізналися про приємні зміни, які відбудуться в найближчому майбутньому в житті Малиновської.

Машо, у новій квартирі ти живеш десь із місяць. Новосілля вже відсвяткувала?

Ні. Останнім часом було чимало справ, якихось проектів усіляких, через які я навіть не згадала про новосілля. Але ж справді, слід відсвяткувати та запросити друзів. Тим паче, що моя нова обстановка надихає саме до довгих посиденьок і чаювання.

У тебе багато друзів у Москві?

Ну, набагато більше, ніж у місті, в якому я народилася. Я ж зі Смоленська давно поїхала, і там у мене зв'язків практично не залишилося.

Для новосілля сама б усе робила чи просто запросила б друзів у ресторан?

Новосілля слід відзначати в новій оселі, тож ні про який ресторан не може бути й мови. А із приводу куховарства от що можу сказати. Раніше, коли я жила сама, то взагалі не готувала. Навіть овочів вдома не було, бо їх же теж потрібно помити, порізати, посолити. (Сміється.) І на це потрібен час, а я страшенна ледацюга. Словом, самій собі готувати було якось не в кайф. Тому перекушувала винятково фруктами або чаєм із цукерками. А от для своїх друзів на новосілля я неодмінно щось зроблю. Хочу здивувати гостей своїми кулінарними талантами.

Родичі тебе ще не відвідували в новій квартирі?

Ні. Але я неодмінно їх запрошу, тільки згодом.

Ти в Москві зо сім років живеш. Рідні часто до тебе приїжджають?

Не дуже. Раніше в мене були орендовані квартири, до яких гостей не дуже й запросиш. До того ж, мама моя живе в Смоленську, а мої московські родичі, тітка з дядьком, живуть у Південному Бутові. Звідти в тиснявах теж не наїздишся. Тому зустрічаємося ми рідко, тільки з нагоди якихось свят або сімейних дат.

Коли ти вирішила до столиці перебратися, напевно, у Смоленську тебе багато хто від цього відмовляв?

А я ні з ким не радилася.

На твою думку, тепер вони тобі заздрять?

Певна річ. Заздрість властива всім людям. І ти заздриш, і я заздрю. Така людська природа.

У тобі часто прокидається це почуття?

Не часто. Хоча, напевно, багато хто вважає інакше. Просто в пресі часто пишуть, що я скандальна, брутальна та зла. А ті, хто зі мною близько знайомі, знають, що я спілкуюся по-простому: можу й лайнутися, можу й прикрикнути. Але не зі зла, а просто в мене манера така, наче гра. І от нещодавно зі мною в перукарні показовий випадок стався. Мене зачісував майстер і так сильно смикнув гребінцем, що я пискнула від болю. Він відразу кинув фен і сказав: «Не подобається? Беріть і робіть все самі, якщо не влаштовує». – «Послухайте, я вам ніяких претензій не висловлювала. Просто скрикнула від болю». Він, певна річ, продовжив укладку, але я цією ситуацією була неабияк збентежена. Не знаю, чому він так із мною вчинив? А заздрю я різним людям. Але заздрю по-доброму, не так, щоб сидіти вдома й гризти нігті від злості. Заздрість мене, навпаки, стимулює. (Сміється.)

Це твоя перша власна квартира?

Перша.

А до неї скільки орендованих було?

Безліч. Я за ці 7 років встигла пожити в різних кінцях Москви, починаючи з «Войковської» і закінчуючи Крилатським. Різні квартири були. Але річ у тім, що до комфортних умов життя я з дитинства не звикла. Це не як у пісні в Тіматі: «Звик жити в люксі з пелюшок». Я із пересічної робітничо-селянської родини. І таргани в мене були, і пацюки, і п'яні сусіди, і ліверна ковбаса.

Коли ти стала москвичкою?

Напевно, в останні кілька років. Я вже не люблю ніяке інше місто, навіть свій рідний Смоленськ. Але при цьому, коли я переїжджала до Москви, вона мені страшенно не подобалася. Я боялася її: незнайомі люди, обстановка. Мені не подобалася її енергетика. Адже насправді тут дуже кисле й агресивне середовище перебування, в якому важко вижити. Та я якось мутирувала й тепер почуваюсь тут, наче риба у воді. Ну, або наче риба об лід.

Багато хто із центру прагне виїхати за місто, а ти навпаки.

Насправді я жила за містом. Там добре, але дуже страшно. Я жила сама, а будинок стояв напроти лісу. Він жив якимсь своїм особливим життям, скрипів, переминався, наче хатинка на курячих ніжках. І мені весь час здавалося, що в ньому хтось ходить. А щодо екології, то я ж мутирувала вже. (Сміється.) Та й їхати на кілька годин за місто, щоб поспати, і потім їхати назад у газ-дим, гадаю, нема сенсу.

Які були головні критерії при виборі квартири?

Напевно, розташування будинку. Патріарші ставки, на мій погляд, – це найкраще місце в місті. Дуже гарне. З вікна в мене видно ставок, у якому плавають лебеді. І саме це й визначило мій вибір.

Тобі хтось допомагав укласти цю угоду, аби не ошукали?

Так. Я зверталася до професіоналів. Насправді все дуже швидко відбулося.

Ти купувала голі стіни?

Усе готове було, навіть китайські меблі вже стояли. І мені все, власне, сподобалося.

Можна сказати, що це квартира твоєї мрії?

От коли я зроблю ремонт або в мене з'явиться інша квартира, то неодмінно запрошу вас і покажу житло своєї мрії.

А в дитинстві ти як собі уявляла свою квартиру й узагалі доросле життя?

Насправді я дуже боялася думати про доросле життя. І зараз теж боюся уявити себе, наприклад, 40-річною жінкою. Може, усе буде добре, а може й ні. Може, мене взагалі не буде на цьому світі? Хто зна? У цьому я переконалася на прикладі своїх друзів. Як-то кажуть: хочеш розсмішити бога – розкажи йому про свої плани.

У нас небагато людей, які можуть похвалися тим, що до 26 років мають популярність, квартиру в центрі, шикарну машину. Як цього домогтися?

Багато працювати. Дуже сильно себе любити, щоб прагнути до мети. І любити людей, щоб не йти по головах.

На квартиру довго збирала?

Я не хочу говорити про це. Але варіантів може бути два: я її купила або мені її подарували. Далі вирішуйте самі.

Цього року в тебе вийшла книжка, ти знімаєшся в кіно, відеокліпах і є депутатом Білгородської облдуми. Це всі твої доходи?

Власне, так. Хоча насправді в мене є ще джерело доходів – я веду різні вечірки.

Ти ж у нас політик. Чому в твоїй квартирі немає робочого кабінету?

Ти бачила мою квартиру? Це одна кімната. Вона для мене й кабінет, і спальня, і кухня. Грішно глузувати з убогих, хворих людей.

Удома для тебе важливіше затишок чи якась технічна оснащеність?

Комфорт, що містить і те й інше.

Чим особливо пишаєшся у своєму новому житлі?

Статуями теракотових воїнів.

Про них ходить легенда, що якщо доторкнешся до фігури теракотового воїна, то помреш.

Я не боюся. Раніше думала, що вони стоятимуть, дивитимуться на мене, і мені буде незатишно. А вийшло навпаки. Ці знамениті китайські солдати охороняють мене.

Напевно, чоловіки тебе дуже бояться?

Ой, ти зачепила таке болюче питання… Вони бояться мене, не підходять навіть. Хоч сама знайомся. Якось заходжу в Інтернет і бачу статтю: «Уляна Цейтліна, Ксенія Собчак, Маша Малиновська й Оксана Робські – як же там було написано? – вони зуміли окрутити олігархів і розвести їх на величезні суми грошей». У мене в житті не було олігарха. Дайте мені його, щойно спійманого. Я була заміжньою. І мій чоловік був заможною людиною, але не олігархом. Якби в мене були романи з олігархами, то моя квартира була б не однією кімнатою загальною площею 60 квадратних метрів, а шикарними апартаментами з кабінетом, вітальнею, спальнями тощо. Але, на мій жаль, чимало чоловіків упевнені, що я дружина або коханка якогось олігарха.

А після книжки «Чоловіки як машини» дехто на тебе ще й злиться?

Ой, книжка всім дуже подобається. Це те, за що мені взагалі не соромно. Книжка – моя гордість. І, до речі, чоловікам вона особливо подобається. Багато хто до мене підходить і запитує: «Звідки ти все це знаєш?»

Але в книзі чимало цинічних ноток.

Ну от така я. Так, цинічна. Бо ми живемо в такому світі. І взагалі, описала я якісь очевидні речі, які бовталися на поверхні. Просто все систематизувала, додала гумору, цинізму. І вийшло дуже круто.

Як наречений поставився до твоєї праці?

Неабияк пишається мною. Скрізь, де ми з'являємося разом, коли зустрічаємося з його друзями, він радить усім почитати мою книжку. Купує примірники, дарує знайомим і постійно просить мене розписатися на титульному аркуші.

У вас же заручини були нещодавно?

Так. Були. (Усміхається.)

Ти ж хочеш робити політичну кар'єру, а тут сім'я. Не зашкодить вона тобі?

Я думала про це, але винятково в позитивному ключі. На мою думку, сім'я мені не заважатиме. Навпаки, тільки сприятиме моїй кар'єрі.

За заручинами йде весілля. Чи ви не обговорювали це питання?

Так, за заручинами йде весілля. Тільки от коли воно відбудеться, я поки що сказати не можу. Але ми вже готуємося.

Нещодавно стільки зірок переженилося, і все змагалися, чия церемонія крутішою вийде. Ти теж хочеш фату з лімузином?

Лімузин вважаю піком вульгарності, навіть апофеозом. А фата й біла сукня… Коли я вперше виходила заміж, то чоловік був у костюмі, а я – у кросівках, джинсах і якомусь светрі. І коли ми ввійшли на реєстрацію, то тітонька з подивом запитала: «А де ж наречена?» – «Ну, це я». Насправді в той момент я почувалась дуже круто. Мені здавалося, що інші наречені в білих сукнях і кринолінах – цілковиті дурепи.

Ляльки на чайнику.

Точно. (Сміється.) У загсі ж не одна церемонія проходить, і коли в одному приміщенні юрбляться жінки в однакових сукнях – це дуже комічно на вигляд. Навіть безглуздо. А я в джинсах почувалась таким собі техаським рейнджером: «От, ви такі квочки, а я така – не знаю, яка, – але крута». Щоправда, тепер я хочу бути в білій сукні та фаті.

Адже кажуть, що в житті жінки має бути дві сукні – випускна та весільна.

До другої я дозріла. Але я не хочу розписуватися й робити свято одночасно. Зареєструватися можна в один день, тим більше свідки тепер скасовані. А свято зробити в іншій, щоб уникнути юрби однаково одягнених жінок.

Щодо дітей уже замислювалася?

(Довго мовчить.) Я вагітна.

Жартуєш?

Правда. Тільки не запитуй, який тиждень.

А як наречений до цього поставився?

Годі, закінчили обговорювати цю тему. Не хочу.

Те, про що ми з тобою зараз говорили, передбачає великі зміни у твоєму житті. Ти любиш зміни?

Так. Але позитивні, як будь-яка нормальна людина.

А ти готова до них?

От щодо подальших змін – не знаю. Слід вирішувати проблеми в міру їхнього надходження. Я не знаю, готова я чи, навпаки, не готова.

Машо, ти пишаєшся собою?

Це дивлячись, із ким порівнювати.

Саму із собою.

Якщо вести власну книгу рекордів, то, певна річ, я багато попрацювала й багато чого домоглася у свої роки. Але я вважаю, що могла б зробити ще більше.

Дивіться «Приватні історії. М.Малиновська» на СТБ у середу, 24 жовтня, об 11:35.

За матеріалами Тамари Астапенкової, «Московський комсомолець»