Олександр Барикин: «Так, у мене зараз новий період у житті – можна його назвати «молодіжним». Дружина молода – Неллі 26 років, дочці рік, друзі дружини – молоді хлопці»

Телеканал СТБ

От так мимоволі повіриш у теорію хвилі: такий, здавалося б, популярний був співак Олександр Барикин – жодна ж «Ранкова пошта» без «Я довго гнатиму велосипед» або «Програми передач» не обходилася. І що ж? І де ж? Наче у воду канув. Періодично виникав то там, то сям – та якось ненадовго. Подейкували, у Барикина серйозні проблеми зі здоров'ям, і йому геть не до творчості. Однак на зніманнях останніх «Гарних пісень» на нас чекав сюрприз: Барикин, до того ж не сам – із красунею-дружиною. І пісні нові разом співають.

Слід розуміти, Олександре, ви повертаєтеся?

Так, у мене зараз новий період у житті – можна його назвати «молодіжним». Дружина молода – Неллі 26 років, дочці рік, друзі дружини – молоді хлопці. Неллі стала для мене поштовхом – я записав багато пісень про неї, а потім – цілий альбом під назвою «Неллі» – пісні там головно в стилі мелодійного року, балади… Її, до речі, теж змусив співати – вона спочатку допомагала мені з віршами для альбому, а потім і сама пісню записала. Та й хвиля зараз гарна пішла, ностальгічна, на цьому ґрунті виникла «Дискотека 80-х» – ба, і Сергій Мінаєв знову засвітився, я потихеньку піднявся, спочатку старі пісні співав, тепер от нові став робити.

Не важко після тривалої перерви вписуватися в сучасний формат?

Та ні, нормально. Раніше, звісно, можна було на особистій привабливості проїхати, а зараз потрібно дуже багато грошей… Але складнощі завжди знайдуться – раніше були худради, зараз – гроші… Та головне – горіти своєю справою. А я горю.

Гоша, ваш старший син, теж займається музикою?

Так, грає, у нього свій гурт. Зараз він, щоправда, більше в Італії працює.

Із чим, якщо не секрет, була пов'язана ваш тривала відсутність?

А не любив я працювати. І в якийсь момент мені нецікаво стало – втомився я від свят.

І чим займалися?

Жив у Брянську, працював на студії, писав пісні. Я зараз у Брянську – кумир і ідол! Гімн міста написав, гімн для брянського «Динамо» написав, з донськими козаками пісню записав…

Так, ви, кажуть, взагалі козак і культурний радник якогось отамана?

Ой, та це все понти насправді! Адже як вийшло – я написав пісню «Кострома», послухав і вирішив туди додати щось народне – ну й зробив її з козаками. Потім був концерт у Кремлівському палаці – «Козаки й зірки» – зірки співали з козаками. Ну, вони й перейнялися, дали мені за це регалії, шашку подарували, і призначили радником отамана з культури. Ще й придумали, що в мене, нібито – козацьке коріння. Але це все дурниці, нікому я нічого не раджу, і козацького коріння в мене немає. Та й взагалі – не люблю я усі ці рухи – козачі, не козачі – це не для мене.

Олександре, а можна до джерел – як вас взагалі в музику потягнуло?

Ой, так починав я, можна сказати, практично з дитинства. Битломанія тоді була, «Битлз» гримів, «Роллінги»… Пам'ятаю, як ми з Вовкою Кузьміним бігали на товкучку за вінілом Боба Марлі – останні гроші ладні були віддати. Грав я в різній самодіяльності, потім закінчив музичну школу, брав участь у самодіяльних ансамблях, а 1974-го прийшов у «Веселі хлоп’ята».

Чому ж пішли – такий розкручений колектив був!

Ой, та «Веселих хлоп’ят» усі пройшли – Буйнов, Малежик, Глизин, ми з Кузьміним… І постійно звідти хтось ішов – керівник, Паша Слободкин, важка була людина, інтриган, постійно зіштовхував всіх лобами – йому це подобалося. Але ми з Кузьміним пішли через те, що, коли група була на піку популярності, до неї прийшла Пугачова – Паша був її шанувальником. Ну й… розвалила дружний чоловічий колектив. Потім, щоправда, і сама пішла – тоді багато хто повернувся, ми з Вовкою – ні, у нас уже була група «Карнавал». 1987-го її розформував Мінкульт як «крамольну», «що розбещує молодь», нам заборонили виступати… Та й ми з Кузьміним розійшлися – кажуть, ми неабияк розсварилися, але насправді нам просто стало тісно – у мене було море пісень, у нього теж. Ми певною мірою заважали один одному. Зараз, звісно, спілкуємося – адже ми не вороги.

Депресії у вас виникали?

Та ні, мені взагалі депресії не властиві. Ну, хіба якось було – я тоді хворів, мені зробили операцію на щитовидній залозі (наслідок виступів у Чорнобилі). Але це давно було – 12 років тому. А зараз – взагалі ніяких депресій – що Бог дав, те й роблю. Для «Дюни», до речі, пісні писав – в альбомі «Привіт з великого бодуна» 80% пісень – моїх.

А «Велосипед» – хіт усіх часів і народів – любите?

Та я втомився від нього! Два ремікси вже зробив! Певна річ, мене дратує, що на концертах постійно вимагають «Велосипед», але буває, він і виручає, проспівав – і публіка розігріта.

Але ж дивідендів він свого часу, мабуть, чимало приніс?

Та ні, облиште! Адже все забирала держава! Пам'ятаю, ми з Давидом Тухмановим випустили на «Мелодії» диск-гігант накладом в 5 млн. примірників. Так Тухманов за все це одержав цілих 6 тис. рублів – тоді «Жигулі» стільки коштували, а я – рублів 800-900. На ті часи, звісно, гроші, але порівняно з тим, скільки я міг мати за це… Певна річ, якби тоді платили, як зараз, я б уже давно мав свій «маленький свічковий заводик» – принаймні, студію точно. Натомість зараз таких накладів уже немає.

З кимсь із колишніх друзів-музикантів зараз підтримуєте стосунки?

Ні. Мені нецікаво з ними – що нового я можу дістати від артистів? Так, зустрічаюся іноді в студіях – обмінююсь кількома словами. Дружу з художниками, спортсменами – хоч розвиваюся якось.

Гаразд, тепер – про найцікавіше. Де таку красуню-дружину знайшли?

Там само – у Брянську. Нас познайомив наш спільний друг. Дочці от рік виповнюється. Нещодавно почала повзати й сказала перше слово: «Тато»! Вона зараз у Брянську з мамою Неллі – адже ми їздимо постійно. Якось узяли її із собою, але вирішили, що в її віці це не корисно – нехай їй хоча б року півтора виповниться. Але незабаром перевезу тещу з малям у наш будинок під Москвою – бо дитина геть батьків не бачить.

Неллі, а чим вас завоював Олександр?

Романтизмом, чарівністю, розумом, піснями. Я, власне, його шанувальницею не була, і творчості його майже не знала – для мене це була людина з іншої епохи. Але, напевно, це й ліпше – якби було інакше, далі «дайте автограф» справа б не пішла.

Різниця у віці не бентежила?

Ні, абсолютно. У нас дивна парочка: Сашко у своєму віці – дуже просунута й сучасна людина, а я саме далека від захоплень молоді. І, знаєте, я не зустрічала жодного однолітка, який міг би зрівнятися із Сашком – вони всі якісь дурненькі, маленькі й геть позбавлені романтизму. А тут – тонни квітів, тонни віршів, тонни пісень – словом, завоював мене. Мама моя, звісно, здивувалась, але я її переконала в тім, що цю людину справді кохаю – я не з тих, хто може вийти заміж з розрахунку. Щоправда, після весілля виявився не зовсім таким гарним, яким був попервах… Але взагалі ми з ним дуже дружимо, у нас абсолютно рівноправні стосунки, не патріархат і не матріархат.

Бачу, Олександре, ви зараз у гарній формі.

А ми з Неллі щоранку мінімум годину робимо зарядку – вона мене йогівським асанам учить. А потім я її вчу вокалу – теж мінімум годину в день.

Це жах! Я співаю дочці колискову, тут він підходить: «Не та нота!». Співаю в душі, чую: «Вище бери!». Він мене так дістав, що я вирішила – ліпше я навчуся, ніж це вислухуватиму.

Зате я її скрізь відпускаю – хочеш на дискотеку, або з подружкою погуляти – будь ласка!

Тільки я й сама нікуди не хочу ходити.

А ви чоловікові якісь чоловічі слабкості дозволяєте? Пиво із друзями тощо?

Якби вони в нього були – може, й дозволяла б. А так – їх і немає в нього. Не п'є він абсолютно, а друзі в нього є, але вони всі такі… пристойні. З ними й не вип'єш.

Олександр Барикин в програмі «Неймовірні історії кохання». Дивіться в суботу 27 жовтня о 18:00 на каналі СТБ та на нашому сайті www.stb.ua

За матеріалами Вікторії Аронової «Газета по-київськи».