Із чого все починалося… «Місце зустрічі змінити не можна»

Телеканал СТБ

28 років тому режисер Станіслав Говорухин на Одеській кіностудії керував першим знімальним днем телесеріалу «Місце зустрічі змінити не можна», що став найпопулярнішим телехітом у колишньому СРСР. Культову стрічку Говорухин поставив за романом братів Аркадія й Георгія Вайнерів «Ера милосердя» (роман ґрунтується на реальних подіях). Зараз брати Вайнери проводять підготовчу роботу до знімань продовження телефільму «Місце зустрічі змінити не можна-2». Вайнери розповідають, що ідею створити сценарій фільму до їхнього роману підказав Висоцький, який хотів «застовпити» Жеглова. Заради нього письменники навіть пішли на зміну зовнішності героя: у романі Жеглов – високий і кремезний красень. Кажуть, режисером мав стати Олексій Баталов. Однак Баталов з якихось причин не зміг, і знімав Станіслав Говорухин. Він провів кінопроби на Жеглова формально, аби відзвітувати перед керівництвом, і затвердив Володимира Семеновича. А от із роллю Шарапова виникли тертя. Вайнери хотіли бачити в цій ролі Євгена Герасимова (але він, зайнятий в іншій картині, відмовився, про що потім неабияк шкодував, сказавши, що зіграв би цю роль ліпше за Конкина) або Євгена Леонова-Гладишева, однак його проби забракувала худрада (акторові дісталася у фільмі епізодична роль Васі Векшина). Зрештою Шараповим став Володимир Конкин, чим були невдоволені Вайнери. Висоцький на зніманнях блищав і як актор, і навіть… як режисер (Говорухин, їдучи у відрядження, залишав його за головного, і той справлявся з роботою у двічі швидше запланованого, тож кіногрупа божеволіла від скаженого темпу й пізніше, жартуючи, скаржилася Говорухину, що Висоцький їх замучив). Володимир Семенович поставив сцену допиту Груздева (Сергія Юрського), допоміг створити образ кишенькового злодія Кирпича Станіславу Садальському, причепив фотографію Варі (коханої дівчини Шарапова) на двері, за якою мав сховатися Шарапов. Висоцький до деталей знав побут і звичаї повоєнних років. Тому й надяг Васі Векшину (Євгену Леонову-Гладишеву) на шию біле морське офіцерське кашне (у такому хизувалися підлітки, підкреслюючи належність до фронтовиків), а на руці зробив наколку «Льоля» (наймодніше ім'я тих років). Навантаження у Висоцького були завеликі, адже він ще й у театрі грав. Володимир Конкин в інтерв'ю зізнавався, що Висоцький тиснув на нього на зніманнях, не терпів конкуренції в кадрі: «Коли хтось поруч робив щось непогано, у нього це викликало бажання бути кращим. І не завжди це було делікатно й коректно. Утихомирити Володимира Семеновича міг тільки Говорухин, його друг… А іноді ситуації були на межі серйозного конфлікту. Адже Володимир Семенович був людиною спонтанною. Його прихильність до мене раптом мінялася на реакцію протилежну, якщо щось було йому не до вподоби…» У житті вони так і не стали друзями. Ба більше, писали, що між ними пробігла чорна кішка. Так вийшло, що улюбленцем публіки став не милосердний Шарапов, а вибуховий, іноді нахабний Жеглов. Фільм «Місце зустрічі змінити не можна» був завершений 1979 року й уперше показаний на День міліції, зібравши мільйонні аудиторії. Зауважували, що під час його подальших показів зменшувалася кількість злочинів по країні та… витрата комунальної води. Незважаючи на загальне визнання, серіал не одержав нагород. Лише міністр внутрішніх справ СРСР вручив його творцям почесні грамоти, що допомагало їм при зустрічах з ДАІ. А за Жеглова Володимира Висоцького посмертно нагородили Державною премією СРСР 1987 року.

Володимир Конкин про фільм і Висоцького:
– …Особливі й дуже дорогі мені спогади я зберігаю про Володимира Висоцькому, з яким зустрівся вперше в… Парижі 1978 року. Я приїхав туди в складі творчої групи, що зняла кінофільм "Кавказька повість", присвячений 150-річчю від дня народження Л. М. Толстого. Висоцький співав в "Олімпії" – знаменитому концертному залі, доступному для виконавців тільки найвищого класу. Він співав пісні глибоко національні, дуже російські, однак переповнений зал розумів, здавалося, кожне слово. По-справжньому тісне знайомство зав'язалося вже під час знімань телефільму "Місце зустрічі змінити не можна". За сценарієм Шарапов багато чому вчиться в Жеглова. У житті відбувалося те саме. Не могла не дивувати фантастична працездатність Володимира Семеновича. Він докладно випитував у знавців, у старих досвідчених сищиків усі подробиці їхньої роботи, прагнув на практиці освоїти дрібні деталі їхньої служби й побуту. Він мав талант виокремлення з безлічі складових найголовнішого, найхарактернішого й найяскравішого для образа, залишаючись при цьому не схожим ні на кого Володимиром Висоцьким. Тому такий достовірний його Жеглов, і нерідко ветерани карного розшуку "впізнають" у ньому живі риси своїх товаришів по нелегкій і почесній справі. Здається, черговий дубль пройшов гладесенько-рівнесенько, але… "Ні, – втомлено зітхає Висоцький, – тут Жеглов мусив говорити дещо інакше. У нього неодмінно є своє улюблене, просте, однак дуже притаманне йому слівце. Наприклад… "значиця". І це "значиця, так, Шарапов" монолітно вливається в образ, і довго ще напористий хрипкуватий голос звучить у вухах… А Висоцький і далі шукав і пробував, часом починаючи заново, не жаліючи ні себе, ні партнерів. І майже ніхто не знав тоді, що вже був у 37 років тяжкий інфаркт. І тим паче не знали й не могли знати, що до другого, ракового, залишаються лічені місяці… Знав про це лише Висоцький. Знав, що необхідно берегти себе: цього наполегливо вимагали лікарі. Але працювати наполовину в мистецтві він не вмів, та й не зміг би.

"Серце у всіх одне" / Розмовляв С. Золовкин
Ленінська зміна. Алма-Ата, 1981. 16 травня

– …Успіх фільму (я не боюся видатися нескромним, бо фільм визнаний багатомільйонною аудиторією) обумовлений насамперед участю в ньому чудових акторів
…- і, певна річ, Володимира Висоцького, що так рано пішов від нас. З такими майстрами приємно було працювати, і з суто глядацького, людського погляду.
… – Жеглов – досвідчений і тямущий оперативник. Але його методи неприйнятні для нас. Із самого початку фільму зав'язується протиборство двох ідей, двох поглядів на майбутнє карного розшуку. У фіналі над трупом убитого Жегловим Левченка, що врятував життя Шарапову, колишні друзі розходяться в різні боки. Імовірно, назавжди. Працювати разом вони вже не зможуть. Щодо вибору на роль Жеглова Висоцького, то він був продиктований режисерським задумом картини. Фільм уник лобового протиставлення злого Жеглова доброму Шарапову. Його заслуга – у цілковитій відсутності антиподності. Це робить фільм достовірнішим і, зрештою, мудрішим. Володимир Семенович мав зіграти неординарний, повнокровний і живий образ. І з цим завданням він упорався блискуче. Ще раз повторюю: це велике щастя працювати з такими партнерами, як Висоцький.

Щастя акторської роботи / Інтерв'ю взяв О. Сигалов
Комуніст, Єреван, 1981. 17 жовтня

А фільм "Місце зустрічі змінити не можна"! Часто в поїздках глядачі мене запитують: "Ви Шарапов?" Ну який я Шарапов? І, звісно, одразу запитання: яким був Володимир Висоцький? Адже ви разом працювали в цьому фільмі! І знову ловлю себе на думці, що не маю права говорити, яким він був. Дуже мало знав його. Таку брилу за рік з гаком роботи не схопив! Можу лише сказати, що був він різний, багатогранний. Нетерпимий. Розумний. Мав шарм, якщо про чоловіків так можна сказати. З режисером-постановником фільму "Місце зустрічі змінити не можна" С. Говорухиним у гостях бували, і не раз, у Володимира Семеновича на Малій Грузинській.
– Володю, з Говорухой-отроком поспілкуюся на кухні. Ти тут посидь. Потерпи. Записане послухаєш?
– Ще б пак.
– Терпи.
І були пісні Володимира Висоцького.
А якось зайшов я в магазин біля мого будинку. Продавець запитує:
– Правда, що учора Висоцький помер?
– Як?!
Телефоную Івану Бортнику. Той каже:
– Не розумію, нічого не розумію, так, так, помер. Не знаю, не говори із мною. Я не можу. Біп… біп… біп…

Вікна пам'яті
Радянська культура. 1985. 8 серпня

За матеріалами www.sharapov.kinoexpert.ru