Юлія Висоцька: «Після тривалих експериментів я дійшла висновку: можна їсти все, але в міру»

Телеканал СТБ

Юлія Висоцька широкому загалові спочатку стала відома як дружина Андрія Кончаловського, а вже згодом як актриса й ведуча програми "Їмо вдома".

У творчому багажі Висоцької ролі в таких фільмах, як "Піти й не повернутися", "Будинок дурнів" /House of Fools/ (2002), "Лев узимку" /Lion In Winter, The/ (2003), "Солдатський декамерон" (2005) тощо. Нещодавно на екрани вийшла трагікомедія "Глянець" (2007), де Юлія зіграла таку собі сучасну Попелюшку.

– Юліє, ви, як і ваша героїня, родом із провінції, з Новочеркаська. Наскільки важко вам далося підкорення Москви?

– Власне, у Новочеркаську я тільки народилася й приїжджала туди на літо до бабусі. А жила я в різних місцях і до Москви приїхала з Лос-Анджелеса, уже будучи дружиною Кончаловського. Тобто в столицю приїхали відразу на білому коні й із лицарем. Слава богу, підкоряти Москву мені не довелося, інакше невідомо, чим би все це закінчилося. Дівчина я незговірлива й не дуже поступлива, а життя провінціала-лімітника часом вимагає великої гнучкості й компромісів.

– Зізнайтеся чесно, у вас ніколи не було комплексу чи внутрішньої образи від того, що багато хто вважає, начебто ви вийшли заміж з розрахунку?

– Я ніколи із цього приводу нічого нікому не доводила й робити цього не маю наміру. Комплекси виникають, якщо є сумніви в правильності своїх учинків. Я давно розібралася сама із собою. Будучи ще просто телеведучою, на запитання на кшталт: "Юліє, вас не ображає, що вас сприймають як дружину Кончаловського?" відповідала: "Та мені тільки приємно й радісно від цього!"

— У фільмі ваша героїня, збираючись до Москви, каже: "Що я, гірша за якусь Лоліту чи Ренату Литвинову, в якої ні з очей ні з плечей?!" Згадані дівчата на вас не образилися?

– Чесно кажучи, не знаю. Але на їхньому місці мені це полестило б (сміється).

– Актори завжди дуже правдоподібно зображують, як вони безмежно люблять і поважають одне одного. А як насправді?

— Так само, як у світі журналістів, письменників і інших творчих людей. Мені пригадалася байка про те, як один американський письменник, що ненавидів Хемінгуея, приїхав у Москву й ускочив через свою ненависть в історію. Укотре напившись, письменник потрапив на очі радянському ментові. Страж порядку взяв його під білі рученьки й потяг у відділення. Американець почав обурюватися: "Я відомий письменник! Я погано розмовляю російською мовою!" Міліціонер на це йому брякнув: "Ходімо, ходімо, Хемінгуей недороблений!" Після цієї фрази сталася бійка, а в протоколі з'явився запис: "Побилися через Хемінгуея". Тож усюди є клани (я й сама частина одного з них), але аж ніяк не всюди колеги чекають одне на одного з розкритими обіймами, хоча на публіці можуть демонструвати нелюдську любов.

– А в кіно сьогодні роблять кар'єру через ліжко, чи це вже здебільшого з розряду міфів?

– Ну-у-у… Це вам треба запитати в тих, у кого в цьому плані великий досвід (сміється).

– Можна подумати, ви не пліткуєте з колегами й не знаєте справжнього стану справ…

– Я думаю, розумні жінки, в яких виходить робити кар'єру через ліжко, ніколи про це не говоритимуть. До того ж, що означає – через ліжко? Тут така тонка межа… Любовний зв'язок часто може дати прекрасні творчі плоди. Багато які великі режисери знімали у своїх картинах дружин і коханок, і в них виходили справжні шедеври. Один із класиків світового кіно сказав: "Я не можу знімати актрису, поки не пересплю з нею". Навряд чи я пішла б зніматися до цього класика (сміється). Але якщо між актрисою й режисером є кохання чи просто пристрасть, я не бачу в цьому нічого жахливого. На мою думку, помилка в тім, що поняття "кар'єра через ліжко" часто розуміють дещо перекручено й плутають із проституцією.

– Ви ведете телепередачу про їжу, однак, зважаючи на вашу чудову фігури, майже не їсте.

– Раз на тиждень я собі дозволяю все. Та це не означає, що з'їдаю цілу свинячу рульку й наминаю пательню картоплі. Після тривалих експериментів дійшла висновку: можна їсти все, але в міру. Американці дивуються, чому, будучи лідером зі споживання низькокалорійних продуктів, вони залишаються найтовстішою нацією. Та все просто – у них порції слонячі! Вони з'їдають за раз по два з половиною кг дієтичного салату й думають, що схуднуть. Аж ніяк!

— Багато людей бачили ваш будинок у програмі, але його атмосферу по телевізорі не передати.

— У нас усе наповнене справжнім російським духом, кожна колодка. Таке буває тільки тоді, коли в будівлю вкладається душа. Жити тут дивно, і попервах я зупинялася в різних місцях будинку абсолютно несподівано, на півдорозі, і замислювалася, точніше, прислухалася до нього. Дуже незвичайне відчуття. А в кухні, дуже великій і зручній, я люблю не лише куховарити, а й просто посидіти, побалакати з подругами. Це, можна сказати, мій кабінет.

— Правда, що ви самі купуєте продукти?

— Так. Цей процес нікому не можу довірити.

— Судячи з розміру стола у вітальні, у вас буває багато гостей?

– Багато гостей буває, але не часто. Просто має бути в їдальні великий стіл – і край. Ми, коли із чоловіком вибирали меблі, не змовляючись, вирішили, що стіл має бути солідних розмірів. Більша частина меблів у їдальні китайська, зроблена на замовлення. Світильники тут особливі, їм понад три століття. Ми їх привезли з Італії. Італійці вміють це робити чудово, ніколи не скажеш, що робилося це недавно.

— Важко справлятися з таким господарством?

— Це обов'язок кожної жінки — утримувати будинок. Звісно, є люди, які допомагають мені вдома, але погано те, що в нас геть зникли такі професії, як нянька, економка, хатня робітниця. Це саме професії, вони були за старих часів дуже шанованими й затребуваними.

— Ви справді любите куховарити?

— Так, і це ніяк не пов'язане з телепередачею. Я розуміюся на їжі. Є люди, які розуміються на запахах чи на музиці, а я так само розумію, що смачно, а що — ні. У мене абсолютний «слух» на їжу. Я знаю, наприклад, два місця в Парижі, де продають мої улюблені листкові пиріжки з яблуком. Таких не знайдете більше ніде. А баклажани я їм тільки в Туреччині або Тунісі — там їх по-особливому готують. Але сказати, якій страві чи продукту я надаю перевагу, не можу. Це як у композитора запитати: яка нота вам більше подобається?

— Чим дивуватимете телеглядачів у новому сезоні?

— Минулий рік був для мене дуже вдалим. Програма «Їмо вдома» побувала в Італії й Іспанії, звідки я привезла чимало дивних рецептів, якими поділюся з телеглядачами. Ми неодмінно продовжимо традицію виїзних програм. До того ж у мене вийшла нова книга рецептів «Їмо вдома цілий рік», де зібрано 150 нових унікальних рецептів. На мій погляд, у цій книзі можна відчути аромат кожної пори року.

За матеріалами газет «Аргументи й факти» і «Радянська Білорусія»