Простота

Телеканал СТБ

Сюжет СТБ про підкуп виборців штабом Литвина не став для мене особистим відкриттям. Публічна передвиборна кампанія віце-президента Національної академії наук, найбезідейніша в новітній історії України, не передбачала вигадливості й у «польових» технологіях. Натомість я одержав підтвердження, що «Вікна» – справді професійна команда.

Загалом специфікою парламентської кампанії-2007 стала очевидна недооцінка «простого народу». Навіть у нинішньому інформаційному шквалі його історична пам'ять не така коротка, щоб забути, як ударила по його благополуччю внутрішня боротьба «помаранчевих». Однак перманентний економічний стрес не довів українське суспільство до стану імбецильності, щоб не бачити зростання цін і інфляції, стабільність яких забезпечили «біло-блакитні».

Телеагітки більшості політичних сил зводяться до декларацій власних, частіше дутих, заслуг, та до обіцянок, що у перебільшеному варіанті де-факто повторюють невиконані. Така впевненість у втраті українським виборцем відчуття реальності свідчить про зворотне: проблеми з адекватністю – у виборчих штабах. Однак навіть на цьому тлі гасло «Країні потрібен Литвин» вразив.

Можливо, академік переоцінив реакцію залу на декларовані ним банальності в студіях «Свободи слова» і «Свободи Савіка Шустера». А може – таємно найняв у піарникі навіть не американців, а марсіан. Хай там як було, виходець із народу Володимир Литвин підійшов до народу занадто просто. Забувши народну мудрість: «Простота гірша за злодійство».

У нашій сім'ї є традиція – збиратися на свята в невеликому приватному будинку моєї тітоньки в районі, котрий корінні кияни дотепер називають Сталінкою. Останніми роками розмови літніх родичів неминуче торкаються теми політики. Було так і на 71-річчі мого батька 8 вересня. Зазвичай він і починає політінформацію, але цього разу ініціативу перехопила тітонька Ніна Кузьмівна: «Ви не уявляєте, до якого нахабства дійшли. До мене днями прийшла листоноша, пенсію принесла. І запитує – за кого я голосуватиму. Я їй відповідаю, мовляв, ще не визначилася. Адже цікаво, до чого вона хилить. А вона мені: «Голосуйте за Литвина! Він усім, хто за нього голосує, 50 гривень дає та ще й пайок. Потрібно підписатися, що проголосуєте. А після виборів, якщо дотримаєте обіцянки – ще 50 гривень видадуть». Я їй дала кілька гривень, як завжди з пенсії, й виставила. Цього тільки бракувало! Це мене, котра все життя на цю країну працювала, так купуватимуть?». Поки я радію почуттю гідності тітоньки, вона веде далі: «І що ви думаєте? Стою біля хвіртки, підходить до мені сусідка. Розповідає: «Мені тут листоноша запропонувала за Литвина голосувати, 50 гривень пообіцяла. Так я сама записалася й чоловіка свого записала. Його вдома не було. А він як прийшов, як почав лаяти, навіть матюкався, кричав, що я його знеславила». А я їй і відповіла, що з її чоловіком згодна».

Чесно кажучи, така невигадливість електорального підкупу навіть мене, котрий працював свого часу на мажоритарці, вразила. Пайки, допомога в рішенні побутових проблем, усіляка модернізація комунального господарства, дарування комп'ютерів школам, устаткування колгоспам – тактика українського передвиборного підлабузництва має цілий арсенал подібних хитрощів. Однак про такий сценарій прямої комерційної оборудки я почув уперше. Це вам не роками дідків безкоштовною газетою так пайками улещувати, щоб одного чудового дня мером стати на хвилі щирої симпатії пенсіонерів.

Історія громадянського жесту дорогої тітоньки Ніни Кузьмівни на певний час стала моїм анекдотом для колег журналістів. Однак учора мій друг, художник Юрій Нікітін, що воліє працювати в майстерні під Києвом, надіслав мені sms: «У селі всім відверто пропонують гроші за Литвина. Примітивне нахабство!».

Тож сюжет у «Вікнах» не став для мене особистим відкриттям. Натомість підтвердив, що це – справді професійна команда інформаційних журналістів. Першими відкривати тему для глядачів, знаходити, а не чекати інформаційні приводи, оперативно організовувати журналістські розслідування – це й означає «робити новини». Певна річ, знімання прихованою камерою, видані в ефір без згоди на те зафільмованих осіб – ризикований крок, і, цілком імовірно, хтось намагатиметься задіяти проти каналу юридичні механізми. Однак, на мою думку, суспільна значущість у такий спосіб добутої й оприлюдненої інформації перевищує ступінь можливого дискомфорту, заподіяного приватним особам. Телевізійники пішли на ризик заради інтересів суспільства – і правильно вчинили.

І хоч я не був серед медіаекспертів, котрі вирішували долю першої української нагороди «Фаворит телепреси» у межах премії «Телетріумф» й присудили її програмі «Вікна», солідаризуюся із цим вибором.

А колегам із СТБ хочу просто подякувати. Від імені всіх, кого академік Литвин образив своєю простотою.

Костянтин Дорошенко, Телекритика
Фото «УП»