Оксана Барковська: «Герої моєї програми довіряють мені дуже особисті речі»

Телеканал СТБ

Програма «Приватні історії» на каналі СТБ з'явилася нещодавно, однак уже завоювала свою аудиторію нестандартністю подання персонажів. Тим приємніше, що до нового телевізійного сезону вона потішить глядачів і своїм оновленням, і кращим ефірним часом, і, певна річ, несподіваними героями. Ведуча проекту — Оксана Барковська — розповіла нам про всі професійні зміни та, певна річ, свою приватну історію.
– Оксано, будь-який журналіст вибирає тему, близьку йому, що вас спонукало зайнятися «Приватними історіями»?

– Це була ідея насправді не моя, я завжди займалася тільки документальними проектами, і так званими гламурними історіями я як журналіст не переймалася. Це була ідея керівництва каналу – створити програму, подібну до програми «Ексклюзив» на RTL, однак згодом задум трансформувався в «Приватні історії», оскільки ми вирішили, що 40-секундні сюжети про те, як одна зірка натовкла пику іншій, або про те, хто і з ким має намір одружитися, – для нас занадто вузько. А з початку нового телевізійного сезону, тобто з вересня, наша програма стартує вже в якісно іншому виконанні. Ми практично цілком змінили формат, але залишилися в колишніх 44 хвилинах. Тепер уже не буде тієї кількості зірок, які були торік, залишаться тільки монопортрети. Це хід не новий на телебаченні, він лежить на поверхні, однак затребуваний. Інша річ, що ми підійшли до питання глобально: фігури в «Приватних історіях» будуть значними, масштабними не лише в межах нашої країни. І в цілому політичним діячам ми приділятимемо більше уваги, ніж шоу-бізнесу або зіркам спорту чи кіно. Не можу сказати, що мені соромно за те, що я робила торік, але зараз програма просто вже виросла й стала набагато змістовнішою. Вона геть інша. До того ж тепер ми виходитимемо в зручніший час – щосереди й щочетверга о 19:30.
– Хто ваші найближчі герої?
– Незабаром виходить програма з Кірсаном Ілюмжиновим. Я була з ним і в Елісті, в Калмикії, і в Москві, і в Лозанні, в Швейцарії, де він виконував свої обов'язки президента ФІДЕ. Далі буде історія Андрія Лугового, причому історія дуже особиста, справжня, де дуже мало полонію, однак багато самого Андрія, з яким ми із задоволенням разом ловили рибу й пили чай. У нас буде Володимир Крамник – шаховий геній, про якого чомусь дотепер ніхто не здогадався зняти фільм, готова історія Рудольфа Загайнова, відомого психолога, що готує до змагань усіх наших провідних спортсменів (починаючи з Каспарова й закінчуючи Ягудіним). Також ведуться переговори про знімання з Хілларі Клінтон і Сесилією Саркозі.
– Які ваші прийоми викликають людину на щирість?
— Я дуже довго беру інтерв'ю, і наприкінці, коли герой уже втомлюється, він саме й починає відповідати на всі ті запитання, на які я чекала від нього відповіді. Але я їм завжди кажу, що в мене немає завдання зробити героєві боляче. Я їм не ворог, і тому, мабуть, мені довіряють якісь дуже особисті речі.
– Наскільки відверто ви самі можете ділитися своїми переживаннями?
– У мене є подруги, з якими ми дружимо вже багато років, і вони знають про мене майже все. Власне, мені нема чого приховувати.
– Хто ви за освітою?
– Філолог, лінгвіст. Я закінчила Софійський університет. Але журналістикою займалася з дитинства. Мій батько військовий, радник ставки Варшавського договору, тому я поміняла багато шкіл, 1989 року приїхала із сім'єю із Сімферополя в Кишинів, де поступила на журфак, але через рік, у зв'язку з відомими національними розбіжностями, закрили російські групи, і тато запропонував мені летіти або до бабусі в Москву, або в Софію, де жив і працював його добрий знайомий. Я вибрала свободу, закордон, а не бабусю-професора, котра мене тут, звісно, завиховувала б.
– Із чоловіком, Ігорем Прокопенком, ведучим програми «Військова таємниця», у вас, як я розумію, службовий роман?
– Так. Мій старший брат Андрій дружив із Ігорем, коли я ще ходила до школи, бо вони майже ровесники: Андрій старший за мене на одинадцять років, а Ігор – на десять. Щоправда, Ігор ніколи не приходив до нас у гості, тому я знала про його існування, однак ніколи не була знайома особисто. Я працювала й у газеті, і в глянсових журналах, потім очолювала піар-кампанію колишнього президента Молдавії Лучинського, згодом працювала кореспондентом на Першому каналі, поки не стався дефолт. Отоді Андрій запропонував підробити в його друга в «Військовій таємниці». Я погодилася, прийшла й залишилася. А через рік ми одружилися. Ігор привабив мене своїм спокоєм, стабільністю, він уміє згладжувати мої емоційні пориви. Ну й, певна річ, я його дуже кохаю. Тепер у нас підростають двоє дітей – трирічна Єлизавета й дворічний Ігор Ігорович, з якими ми проводимо увесь вільний від роботи час.

http://www.mk.ru/