PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Ігор Масленников: «Про нашого «Холмса» світ дізнався завдяки піратам» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Ігор Масленников: «Про нашого «Холмса» світ дізнався завдяки піратам»

Телеканал СТБ

«Шерлок Холмс – це людина, яка ніколи не жила й яка ніколи не помре», – ці слова американського актора й режисера Орсона Уеллса якнайточніше визначають статус всіма улюбленого сищика. Народившись на сторінках лондонського журналу «Стренд мегезин» 1887 року, містер Холмс поступово підкоряв серця читачів, доки не встав в один ряд зі знаменитими літературними героями всіх часів і народів.

За наших часів славу автора детективів про Холмса Артура Конан Дойла розділили режисер Ігор Масленников і актор Василь Ліванов. А серія фільмів під спільною назвою «Пригоди Шерлока Холмса та доктора Ватсона» по праву ввійшла до Золотого фонду радянського кіно.

– Ігорю Федоровичу, перше ніж стати Шерлоком Холмсом, Ліванов зіграв буйного лицаря у вашому фільмі «Ярославна – королева Франції». Як ви після цього зважилися запропонувати йому роль сищика-педанта?

– Я від самого початку знав, що Холмса мусить грати Ліванов. На вигляд він був абсолютним європейцем – ладний костюм, голене до синизни обличчя, волосся намащено шаром бріоліну. Залишилося поголити вуса, з якими він ніколи не розставався, – і буде викапаний Холмс із черепом доліхоцефала. А в «Ярославні» у нього була роль кошлатого й забіякуватого п'яного лицаря Бенедиктуса, що, між іншим, відповідає характерові Ліванова. Тому керівництво Центрального телебачення, на замовлення якого ми знімали «Холмса», було проти його кандидатури: «Який же це Холмс?! Ми знаємо Ліванова – він галасливий, непередбачуваний…»

– Інші кандидати були?

– Щоб не було докорів сумління, я познайомився з Олександром Кайдановським, зробив фотопроби. От він цілком відповідав літературному образові: сухий, високий, педантичний і безпристрасний! Однак Ліванов – це Ліванов… Своїм непередбачуваним характером, сварливістю й надто гучним голосом він нагадує Маяковського. Щоправда, на відміну від двометрового поета, Ліванов невисокий на зріст, а Маяковський, на відміну від артиста, ніколи не пив горілки й був шульгою. Однак спільне в них – чудова пам'ять, схильність полемізувати, зарозумілість і гордовитість. Та найважливіше, що Ліванов і в зрілі роки зберіг щось від хлопчака. Гадаю, кіно є продовженням нашого дитинства, адже здається, що на знімальному майданчику всі беруть участь у якійсь грі, усі зайняті якоюсь несерйозною справою.

– Запальність Ліванова додавала вам клопотів?

– Ще б пак! Однак причиною був не лише Ліванов. На зніманнях «Собаки Баскервілів» у нас з'явилися два забіяки – Ліванов і Михалков. Один одного вартий! Михалков багато пив. Група мені доповідала, що за зміну він «умовляє» пляшку коньяку: нічого не їсть і п'є коньяк. Але виявилося, що для такого здоровенного організму це дрібниці. А Ліванов на той час був «зашитий». Нам довелося це зробити, бо випадок був важкий… Перед початком знімань ми попросили Марину Владі через Висоцького, щоб вона надіслала з Парижа цей препарат, бо в нас його не виготовляли. І Володя вдвох із Олегом Далем ловили Ліванова по всій Москві, щоб «зашити».

– Чому саме вони?

– Тому що вони були його друзями й «колегами» по цій частині, отже – авторитети. А Михалков увесь час угадував… За гороскопом він Півень – сорок п'ятого року народження. Коли не думаєш про це, то не розумієш, у чому річ. Однак в знімальній групі була якась провокаційна атмосфера: і того й іншого увесь час щось не влаштовувало.

– Що саме?

– Наприклад, коли ми почали знімати, Михалков із Адабаш’яном почали між собою шушукатися. Я догадався: Михалков не довіряє мені як режисерові! Пам'ятаю, з'явившись перший раз на знімання, Микита із властивим йому розмахом почав вимагати крові. За натурою він таки лідер і режисер. Бачу – він розкомандувався: «Ти підеш сюди, ти – туди!..» Що мені було робити? Я не деспот і не диктатор, однак на майданчику має бути один режисер, інакше нічого доброго не вийде. Довелося шикнути на них, що справило належний ефект, – так вони зрозуміли, що я із себе щось представляю. А щоб абсолютно нейтралізувати цю компанію, довелося знайти Адабаш’яну заняття. Адже він приїхав без запрошення, так би мовити – за компанію. Отут мені спало на думку: «Нехай грає Берримора! На цю роль я ще нікого не затвердив…» Так Адабаш’ян став на майданчику підпорядкованою мені людиною, і йому вже ніколи було обговорювати з Михалковим, чи правильно я знімаю.

– Як ваш серіал потрапив до Англії, де його визнали найкращим у світі?

– Усі наші фільми були показані на телеканалах Східної Європи, зокрема й у НДР. А Західний Берлін дивився східнонімецьке телебачення. Не тільки дивився, а й записував. Таким піратським чином капіталістичний світ дізнався про нашого «Холмса». А я ж думав, що вони бачили тільки «Собаку Баскервілів», показану свого часу на Бі-Бі-Сі. До речі, після того показу в газеті «Дейлі мейл» з'явилася стаття, в якій кінокритик розповіла про свою зустріч із Маргарет Тетчер. На запитання, чи бачила вона російського Холмса, прем'єр-міністр Великої Британії відповіла: «Російський Холмс – найкращий у світі». Так народилася легенда, відповідно до якої всі англійці полюбили нашого «Холмса».

– Який із фільмів про Холмса ви вважаєте найкращим?

– Більшість глядачів уважає «Собаку Баскервілів». Але я не згоден. Кращими вважаю три серії про смертельну сутичку Холмса з «мізком злочинного світу» професором Моріарті.

Надто вийшла драматична сцена біля Рейхенбахського водоспаду, що розгорталася в стилі боротьби «барицу». Слід сказати, що такої боротьби немає – це одна з нескінченних фантазій Конан Дойла. І ми мусили її придумати. Отут став у нагоді досвід Віктора Євграфова, який мав схильність до каскадерництва. Його спортивна хватка, лиховісний білозубий оскал, уміла робота з кіньми й акторські здібності стали вирішальними чинниками при виборі на роль Моріарті.

Ліванов не відставав. Він теж виявився неабияким шанувальником каскадерських знімань (під час роботи над «Ярославною» лицар Бенедиктус і чернець Данило, якого грав Євграфов, здружилися з польськими каскадерами).

Сутичка вийшла на славу! А от із водоспадом був клопіт. З'ясувалося, що на всій європейській території Радянського Союзу немає жодного водоспаду, який би хоч трохи відповідав Рейхенбахському. Насилу знайшли в Осетії, у Черкеській долині, дорогою до озера Рица куценький водоспадик заввишки метрів зо двадцять. А гуркіт водяної лавини, що у фільмі акомпанує двобою Холмса й Моріарті, – результат знімальних і монтажних хитрощів.

– Хто-небудь зі знімальної групи одержав нагороду за роботу над серіалом?

– Ще у вісімдесяті роки Ліванов не раз пропонував висунути наші фільми про Холмса на здобуття Державної премії СРСР. Писалися листи до вищих інстанцій, але марне. 2000 року Російська кіноспілка і Перший телеканал укотре висувають наш творчий колектив – акторів Ліванова, Соломина, оператора Векслера (посмертно), композитора Дашкевича й мене – на Держпремію Росії. І через деякий час за дивним збігом обставин рішенням Вищої нагородної інстанції премію присуджують тільки мені, й не за «Холмса», а «за внесок у розвиток телевізійного кіно». Ситуація була делікатна, а якщо врахувати, що незабаром пішов із життя Віталій Соломин, то просто жахлива.

Та нещодавно в мене на серці трохи полегшало. До свого сімдесятиріччя Василь Ліванов нагороджений, по-перше, орденом «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня, а по-друге, англійська королева відзначила його «Найвищим орденом Британської імперії». Наш Холмс поповнив стотисячний список почесних кавалерів цього ордена, серед яких – Ієгуді Менухин, Мстислав Ростропович, Стівен Спілберг, Елізабет Тейлор, Сєва Новгородцев та інші знаменитості.

Розмовляв Олексій-Нестор Науменко