Шкільна пора, або Ми теж були дітьми

Телеканал СТБ

Настав вересень і мами повели за руку первачків на перший дзвоник у їхньому житті. Квіти, усмішки, вчителі, важкі ранці, і, звісно, незліченна кількість різнобарвних піджаків. Цього дня перед ними відчинили двері до країни знань, а ми вирішили розповісти про свою подорож до цієї казкової й захопливої країни дитинства…

Вікторія Волонтирець, керівник відділу бренд-маркетингу:

– Чи пам'ятаєш ти «своє» 1 вересня?

– Ні, якщо чесно)))

– А першу двійку? Улюблені уроки, вчителів? «Тикала дулі» тим, хто тебе не любив?

– Так, пам'ятаю. Першу двійку одержала в першому класі. За перший диктант. Плакала цілий вечір. Імовірно, так була вражена, що звідтоді клопотів із гуманітарними науками в мене не було. Натомість були «вічні» двійки з алгебри. ))

– Чи траплялися з тобою курйози в школі?

– Найбільшим курйозом був неприкритий подив моєї викладачки з алгебри та геометрії, коли вона розгорнула сторінки класного журналу з інших предметів і подивилася на оцінки напроти мого прізвища. Просто вона була дуже скромної думки про мої розумові здібності.

– Чимало дітлахів займаються малюванням, танцями, а чим займалася ти?

– У мене, як у будь-якої дівчинки, була мрія – поступити, певна річ, на акторський і, звісно, до ВДІК. Підігрівалося це бажання тим, що мої батьки закінчили саме цей виш, щоправда, за фахом «економіка». Мене навіть не бентежило те, що я важила 75 кг, маючи зріст 160 см. Батьки зі мною не сперечалися – запропонували спробувати поступити до драматичної школи. Дотепер уважаю, що мої п'ять років там дали мені платформу для всього того позитивного, що відбувалося в моєму житті після.

– Чому тебе навчила школа?

– Вірити в краще))))) не боятися й домагатися того, що хочеш!!!

– Віко, що б ти побажала першокласникам?

– Залишайтеся такими ж природними, як і до свого першого 1 вересня!)))))))

Спілкувалася Настасія Громова