Про фільм «Справа з намистом»

Телеканал СТБ

Тато маленької Жанни Валуа, чий рід походить від королів, дозволив собі неабияку розкіш викривати монархію й казати, що бідні – не такі вже й погані. Це була відверта нахабність із його боку, бо сам він, як представник шляхетного роду, жив у розкошах і достатку, тож не дивно, що монархія певною мірою за себе образилася. А образившись, помстилася. І в тата маленької Жанни відібрали палац, усе майно, ну і заодно й життя, щоб він більше не дозволяв собі дозволяти такі недозволенні крамоли (не знаю, як ви, а я цю фразу вважаю просто шедевром)! Мама Жанни теж не стерпіла монархової немилості у вигляді загибелі тата, тож її долею стала та сама холодна могила. І залишилася Жанна – сама-самісінька. Позбавлена титулу, а головне – фамільного замка.
Це введення. Виведення полягає в такому: Жанна на могилі тата й мами дала страшну клятву повернути фамільний замок за будь-що!
Спочатку дитинка йде цілком закономірним шляхом: пише безліч прохань, намагається якимось чином потрапити на прийом до міністра титулів і королеви – та все марно! Монархія вирішила докорінно звести рід Валуа – негідників, що наважилися виступити, хоч і пасивно, проти монархії, – тож крихітка Жанна може хоч до запаморочення вештатися по приймальнях і вдаватися до всіляких хитрощів (наприклад, якось вона вдавано зомліла прямо під ноги королеві, стискаючи в руці згорнутий папірець із проханням) – нічого в неї не вийде. На думку монархії, дівчині слід бути менш настирною й не намагатися відновити неугодне Сенатові й народові Рима ім'я. Їй би, приміром, стати якоюсь вишивальницею, або ж гризеткою, можливо, консьєржкою, або ж – шоколадницею…
Однак Жанна (Хіларі Суонк) – не така! В її жилах бігають кров'яні тільця шалених Валуа, чиїм девізом був стародавній клич: "Не все те заєць, що носиться полем", тож вона вирішила піти іншим шляхом…
Певна річ, самій дівчині не впоратися. Часи, як ви розумієте, були суворі, тому Жанна мала потребу в певному керівництві. Щоправда, у неї на момент активного відновлення справедливості вже був чоловік – граф Ніколас де ла Мотт (Едрієн Броді), однак крихітка Жанна вийшла за нього тільки з розрахунку – заради титулу й становища в товаристві, – тому від чоловіка було мало толку. До речі, який при цьому заміжжі був розрахунок у самого красеня графа, що обожнював інтрижки з акторками, – історія замовчує.
Активну керівну й напрямну роль Жанна знайшла в особі й ще деяких інших частинах тіла жигало Рито де Вілетт (Саймон Бейкер), у якого було важке дитинство: батько – алкоголік, мати – повія, тому Рито чудово орієнтується в усіх хитросплетеннях самісінького дна паризького вищого товариства.
Перед Жанною – світла мета: відновити своє добре ім'я, а головне – повернути собі родовий замок. Мета, як ви розумієте, чиста й шляхетна, тож немає таких брудних способів, до яких не можна було б вдатися для її досягнення. Жанна зважилася на досить своєрідну авантюру, пов'язану з якимось брильянтовим намистом…
Ця приголомшлива за красою й вартістю прикраса була виготовлена придворними ювелірами для коханки короля Людовика XV, однак тітку відлучили від двору, і намисто залишилося невикупленим, завдавши ювелірам жахливі збитки. Вони спробували запропонувати намисто королеві, однак та була ображена тим, що намисто спочатку призначалося не їй, а якійсь коханці, тож і відмовилася викупити прикрасу…
І отут Жанна вирішила зробити таке: вона від імені королеви, за допомогою підроблених листів, запропонувала кардиналові Луї де Роану (Джонатан Прайс) виступити гарантом придбання цього намиста. Розрахунок був простій. Кардинал викупить намисто, Жанна візьметься передати прикрасу королеві та привласнить її. Королева, певна річ, не заплатить, а кардинал не протестуватиме, аби не вплутатися в скандал, що зачіпає високошляхетних осіб. Крім того, кардинал сподівається, що королева зробить його, як Ришельє, прем'єр-міністром, і Жанна вправно на цьому грає. У кардинала є своя довірена особа – граф Каліостро (Кристофер Уокен), який спочатку Жанні неабияк заважає, проте дівчина знайшла спосіб і його схилити до співробітництва.
От у такий спосіб і починається ця хитра та складна інтрига, що зрештою – на думку творців фільму – призвела до французької революції й обезглавлення царствених осіб.
***
Моя тітонька дуже давно винайшла своє визначення жалісливим мелодрамам з багатого життя. Вона їх назвала: "Кохання в багатому домі із гарним кінцем". І, незважаючи на те, що визначення, можливо, звучить трохи двозначно, я вважаю його вкрай удалим. У цьому випадку ми саме й маємо "Кохання в багатому домі з гарним кінцем". Щоправда, з невеликим ухилом у високий штиль, пафосні почуття й трагічне обурення розбещеністю вищого товариства.
Утім, усі ці високі штилі не варті виїденого яйця. Звісно, було трохи кривдно за крихітку Жанну, коли її татуся трошки вбили, а родове гніздо розкуйовдили, однак подальша поведінка дівчинки навряд чи мала стати еталоном для правильних дівчат і хлопчиків. Тому вчитися в неї нема чому! Моралі в цій історії немає жодної! Навіть хоча б моєї улюбленої "сірники – дітям не іграшка". Тому що Жанна, якщо добряче подумати, рідкісна мерзотниця.
Ну так, вороги, певна річ, спалили рідну хату й таке інше, однак дівчинка попросту поцупила намисто вартістю в мільйон французьких доларів тих часів, при цьому неабияк підставивши: свого коханця Рито (він добряче постраждав), чоловіка Ніколаса (щоправда, він не програв, але був змушений тікати з Франції), кардинала де Роана (його святість ледве виплутався після цієї колосальної підстави, однак став цілковитим імпотентом, а раніше був мужик – гей-гей який кардинал!), ну й королеву заодно, якій просто відрубали голову.
Певна річ, кардинал теж не був подарунком. Де Роана, як-то кажуть, охопили пристрасті, а фраза "помолимося разом" у його вустах означала звичайнісінький мінет, тобто молитися слід було кардиналу, а не його Верховному патрону. Та й наставляння на шлях щирий своїх парафіянок де Роан робив теж аж ніяк не з допомогою святого єлею, а геть, як ви розумієте, навпаки. Однак це були його проблеми! Тим паче, що парафіянки залишалися цілком задоволені, адже де Роан – усім кардиналам кардинал! Парафіянки вважали, що через нього на них сходила божа благодать. Утім, майже так воно й було. Тож важко збагнути, чому це Жанна так жорстоко вчинила із цією, безумовно, гідною людиною. Та й королева постраждала дарма! Однак годі заглиблюватися в безодні сюжету. Поговоримо про суть…
Сюжетик, прямо скажемо, спочатку суцільна драма, потім, коли Жанна зустрічається з Рито, практично комедія, після цього – заплутаний детектив, а насамкінець – слізлива мелодрама. Стверджується, що це все поставлено за реальними подіями. Загалом, так воно й є, бо якась історія з намистом за тих часів дійсно відбулася, але за більш-менш достовірними даними викрасти намисто вирішив авантюрист граф Каліостро, а графиня Жанна де ла Мотт-Валуа йому просто допомагала. Авантюра була розкрита, Каліостро заарештували й вислали із Франції. Що сталося з Жанною – начебто точно не відомо. За деякими свідоцтвами вона опинилася в Англії й написала книгу про своє життя. Однак точно намисто не викликало декапітацію (дуже модне слово) королівської родини й не розбудило, подібно до історії з декабристами й Герценом, французьку революцію.
Утім, поставлене це все, не брехатиму, досить пристойно. Головні претензії більше до сюжету й загальної спрямованості всього фільму, а не до постановки. Костюми й декорації – безумовно, дуже гарні (до речі, фільм саме й висувався на Оскара за костюми). Актори теж грають дуже й дуже непогано. Не сподобалася мені тільки головна героїня – Хіларі Суонк, – а от решта цілком заслуговують на те, щоб подивитися їхню гру. Рито у виконанні Саймона Бейкера – красунчик, що старанно намагається бути мерзотником. Милий, приємний, симпатичний і переконливий. В інших фільмах (зокрема, в "Секретах Лос-Анджелеса" і в "Червоній планеті") він мені геть не запам'ятався, а тут… Досить гарний Едрієн Броді в ролі чоловіка Жанни. Такий паризький хлющ, підступний спокусник, підлий негідник. Класно зіграно, типаж – абсолютно переконливий, однак при цьому не позбавлений досить симпатичних рис. От таки люблю я, коли підлі спокусники мають добрий вигляд на екрані. І не знаю, звідки це в мені.
Однак головні компліменти, певна річ, Джонатану Прайсу – кардиналові де Роану! От де велич пороку! От де кипіння страстей, от де низькість висот у найширокомасштабнішому сенсі! Прайс – актор універсальний. Він з однаковою вірогідністю грає як дуже наївних юнаків, що прагнуть до торжества справедливості, так і високошляхетних негідників. Ця роль – просто шедевр! Я був неабияк вражений і рекомендував би подивитися картину хоча б тільки через нього! А якщо врахувати, що Бейкер і Броді досить удало доповнюють акторський ансамбль, зайву родзинку якому додає завжди цікавий Кристофер Уокен, стає зрозуміло, що актори – це головне, що є у фільмі!
Постановка – цілком непогана, робота художників і декораторів – на рівні. Акторський ансамбль, якщо не враховувати не надто вдалу головну героїню, на дуже високому рівні. Заради нього я б навіть рекомендував подивитися цей фільм!
Фільм «Справа з намистом» дивіться цієї неділі у вечірньому ефірі СТБ.
Алекс Екслер, http://exler.ru/films/20-06-2002.htm