Сергій Буковський: «Спілберґ підтримав нашу кіномову…»

Телеканал СТБ

Документальний фільм «Назви своє ім'я по літерах» справив воістину незабутнє враження на глядачів. Знімав картину український режисер Сергій Буковський, якого нещодавно відзначили званням «Людина року – 2006» у номінації «діяч мистецтва». Як же все відбувалося?..

– У березні 2005 року до Києва приїхав продюсер Марк Едвардс, щоб познайомитися з нашими режисерами-документалістами. Таку умову поставив Стівен Спілберґ: фільм мусить робити український режисер, який живе в Україні… Не міг і припустити, що займуся цим проектом. Працював тоді на СТБ, зустрілися з Марком… Побалакали…

– Колись займалися цією темою?

– У фільмі «Війна: український рахунок» ми торкалися теми Бабиного Яру… Едвардс саме й подивився одну із серій цього фільму й ще мій фільм «Завтра свято», зустрівся з іншими режисерами… і поїхав. Я й думати забув про це, аж раптом на початку вересня – дзвінок: «Чи не хочете приїхати до Лос-Анджелеса працювати?» А 26 вересня ми вже сиділи на студії Universal у Фонді «Shoah» (у перекладі з івриту – «катастрофа»), і почалася робота над фільмом. Усе відбулося якось дуже швидко…

– Що було найважчим у цій картині?

-У кожному періоді були свої складнощі. Протягом місяця щодня з 9 ранку до 7 вечора ми дивилися свідчення. За своє життя я бачив і чув чимало сповідей. Однак тут усе було настільки концентроване… Адже матеріал потрібно не просто слухати й дивитися, з ним потрібно було працювати, щось відбирати для фільму, щось – відхиляти. Але це був не просто робочий матеріал, це були живі люди – ми спілкувалися, у нас були свої симпатії, улюблені герої… Говорили їхніми словами, обговорювали їхні вчинки, начебто це наші сусіди чи друзі. Привезли в Київ 60 інтерв'ю й дивилися їх удома, відбираючи для фільму. Потім зустрілися з тими з наших героїв, хто зміг приїхати на прем'єру. Ми не знайомилися з ними, а саме зустрілися, як це буває з родичами або друзями…

Приступаючи до роботи, відразу для себе вирішили відмовитися від використання кінохроніки. Головна причина – прагнення відійти від прямолінійної логіки. Щоб за фразою: «У Київ увійшли німці» – не йшли відповідні хронікальні кадри. Якщо так, слід було придумати, як подати матеріал. Тому картина й створювалася на стику документального й ігрового кіно, що я люблю найбільше.

На завершальному етапі виникли, радше, не складнощі, а питання: адже американська ментальність відмінна від нашої… На щастя, усе обмежилося додатковими вкрапленнями пояснювального тексту й титрів для аудиторії, котра не знає нашої країни, ситуації, традицій.

– Наприклад?..

– Набридло про це, але… Приміром, довелося пояснювати, що золоті зуби, про які говорить один із наших героїв, не вказують на національну належність людей. Довелося пояснювати й деякі сюжетні деталі свята Маланки…

Слід сказати, що співробітники Фонду «Shoah» дуже уважно вислухали й намагалися зрозуміти всі наші аргументи. Зрештою такий «діалог культур» завершився цілковитим порозумінням. Власне, це були для нас уроки терпимості та, якщо хочете, уміння вести дискусію… Зрештою й Віктор Пінчук, співпродюсер картини, погодився з нашою концепцією, хоча в нього було своє бачення фільму.

– Вам довелося працювати безпосередньо зі Спілберґом?

– Ми познайомилися за кілька годин до прем'єри. Як засновник фонду «Shoah», Стівен Спілберґ займається стратегічними, глобальними завданнями, а в поточну роботу фонду не втручається.

– Невже продюсер побачив фільм уже в Києві?!

– Ні, певна річ! Спілберґові передали диск, він подивився й проаналізував фільм від першого кадру до останнього. Він прийняв і наше бачення теми, і образний ряд фільму.

Ви знаєте, для мене й сама оцінка Спілберґа важлива, і не менш цінна його підтримка такого кіно, яке сьогодні втрачає популярність. Спілберґ підтримав нашу кіномову – оце головний кінопідсумок цієї роботи! А власне кажучи, Стівен Спілберґ – людина надзвичайно уважна, делікатна й допитлива. Плюс вельми доброзичлива й відкрита, незважаючи на божевільну зайнятість: адже він режисер, який знімає, в якого до того ж працює безліч бізнес-структур. А його енергії можна лише позаздрити.

– Коли познайомилися з другим продюсером – Віктором Пінчуком?

– Бачилися тричі: на самому початку роботи над фільмом (точніше, під час затвердження сценарної концепції), у середині – на нараді із представниками фонду «Shoah», і за день до прем'єри – у нього вдома. На прем'єрі познайомився і з його батьками. Вони – люб’язні й інтелігентні люди.

– І традиційне запитання – чим займаєтеся тепер?

– 22 березня був останній знімальний день. Це буде двосерійний телевізійний фільм (за жанром – такий собі романтичний детектив), що створюється на студії «Медіа Стар». Я охоче прийняв пропозицію продюсера Юрія Мінзянова попрацювати в ігровому кіно. І анітрошки про це не шкодую. Самому цікаво, що з цього задуму вийде!

Тимур Литовченко, спеціально для ”Іншого Боку