Андрій Бенкендорф: "Якщо я не знімаю кіно, то починаю пити й сумувати

Телеканал СТБ

Нещодавно в Києві Андрій Бенкендорф розпочав знімання нового телевізійного фільму "Вітчим". У проекті задіяний російський мачо – актор Андрій Руденський. За сценарієм, в авіакатастрофі гине бізнесмен, роль якого виконує український телеведучий Костянтин Стогній. Його дружина Ганна (Лариса Руснак) знайшла собі іншого чоловіка, якого грає Андрій Руденський. Однак незабаром вона помирає після важкої хвороби, а її дочка Шура (Ксенія Князєва) закохується у вітчима. У картині засвітилися вітчизняні знаменитості, що аж ніяк не пов'язані з кінематографом. Модель Інна Цимбалюк, ведучі Олексій Дівеєв-Церковний і Юрій Кот, лідер рок-групи "Брати Карамазови" Олег Карамазов та інші. За словами режисера, він сам запросив цих людей знятися в новому фільмі, бо "екрану потрібні нові обличчя". Картина вийде восени на каналі СТБ.

– Андрію Олександровичу, новий фільм «Вітчим», який ви зараз знімаєте, – телевізійний. Чому ви «ударилися» в телепроекти?

– Мені геть все одно, кіно- це чи телефільм. «Вітчим» – мелодрама, її добре дивитися на телеекрані. До того ж, я трошки побоююся останнім часом знімати прокатне кіно, не знаю, може тому, що став старий і ледачий. Та ще й плівка нині дорога, а на акторах я заощаджувати не хочу.

– Нещодавно ви презентували своїх «Старих-полковників». Хоч встигли відпочити?

– Я не можу не працювати. Якщо роботи немає, починаю пити, сумувати, тужити й таке інше. Відпочивати можу щонайбільше 10 днів.

– Одного разу я була свідком, як на знімальному майданчику ви називали акторів своїми дітьми. Де межа між кінематографом і сім'єю?

– Навіть не знаю… Адже я спочатку кіно для дітей знімав. Звідтоді й пішло це слово-паразит. Робив картину «Версія» з Ханаєвою, Джигарханяном, Яковлєвим, Санаєвим. Усі люди дорослі, народні артисти. Я собі дав слово, що не називатиму акторів дітьми, ніяково якось. А потім одразу ж сказав: діти мої. І вони всі вишикувалися й віддали мені піонерський салют.

– А справжня сім'я якось «інтегрується» у вашу роботу? Із сином Єгором часто перетинаєтеся на якихось проектах?

– Із Єгором Андрійовичем? Певна річ. Я нині працюю під його чуйним керівництвом, часто питаюся поради. По-перше, бо я його не люблю, а обожнюю. Нічого дорожчого за Гошу в мене в житті немає.

– А як ви ставитеся до того, що вам часто приписують російське громадянство, називаючи російським режисером?

– Це все через прізвище моє, напевно, у нього російські корені. Дуже часто на фестивалях мене оголошують як російського режисера. А я завжди кажу: спокійно хлопці, не російський, а український.

– А який ґрунт благодатніший – український чи російський – для кінематографа?

– Комфортніше працювати тут, у Києві. Тут кути не такі гострі. Щодо Росії, то певна річ, знімати там легше. Там інші кошториси, більший акторський ринок, більше якихось можливостей. Але ми вже починаємо їх доганяти. Я нещодавно був на «Мосфільмі» – оце лінкор! А подивіться на студію Довженка… Вона, на мою думку, потребує «реанімації».

– Може, ви її «реанімуєте»?

– Ні, ви знаєте, я забрав свою трудову книжку зі студії Довженка. Я чудово працюю й самостійно, просто не хочу «висіти» там якимось баластом.

– А як ви ставитеся до комерційних проектів? Якщо вам запропонують зняти відверто провальну картину, але за великі гроші, ви погодитеся?

– Мало хто вірить, але мене гроші не цікавлять. У мене їх досить, щоб якось існувати. От мені цікаво жити, а це й є моя робота. Я «паразитую» на своїй професії, «присмоктався». Можливо тому, що вмію тільки знімати кіно, а чи добре – не знаю.

– Ви ж, до речі, починали звукотехніком…

– Ой, і звукотехніком теж. Спочатку взагалі був постановником, згодом – освітлювачем, асистентом оператора, оператором телевізійним. Потім вирішив, що режисура – це найліпше. Навряд чи кимось іншим став би. Хіба що художником-живописцем. Знаєте, людина, котра не вміє співати, завжди співає. Я не вмію малювати та постійно малюю. Пишу олійними фарбами, однак це тільки для себе – Кандинському, Малевичу там нема чого робити.

– Не можу не запитати про картину «Кілька любовних історій». Це був перший еротичний фільм на теренах СНД. У вас були якісь проблеми із релізом?

– Ви знаєте, ні. Я одержав величезне задоволення від цієї картини й, гадаю, вся група теж. Актори просто гарні знімалися – Віцин, Джигарханян, Сарайкин, Гетьманський, Писанка, Сумська. Щоправда, після перших епізодів довелося перезнімати чимало матеріалу. Це була навіть не «порнуха», а «чорнуха». Просто цю саму «чорнуху» удалося перекрити естетикою.

– А як поставилися друзі та близькі до цієї картини?

– Так ніяк. У мене й друзів, власне, немає таких, щоб «ставилися» або «не ставилися». Є двоє друзів – Армен Джигарханян і Володя Бортко. Це люди, які з тобою поруч, коли погано. Просто були часи, коли в мене було багато роботи, багато грошей і дуже багато «друзів». Квартира тоді перетворилася на «вокзал». А потім був такий період, невеличкий, коли я рік не працював. І грошей не було – було двоє дітей. І друзі всі кудись зникли. Я зрозумів, що все це дуже добре, однак усі – товариші. А друзів мало.

Досьє: Андрій Бенкендорф народився у творчій родині. Мама — актриса, згодом редактор телевізійного «Голубого вогника». В 1963—1970 працював на Київському телебаченні механіком з обслуговування звукотехніки, оператором, сценаристом. 1977-го закінчив кінофакультет КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, майстерня Т. Левчука. Тривалий час працював на київській кіностудії ім. О. Довженка. 1994 року зняв скандальну еротичну картину "Кілька любовних історій", що зробила популярною Руслану Писанку. Широкому загалові запам'ятався за телесеріалом "Бандитський Петербург". Багато картин зняв саме в Росії, за що його часто називають "росіянином". Бенкендорф же це наполегливо заперечує й клянеться в любові до рідного міста, Києва, де нині знімає нову картину "Вітчим".

Тетяна Кравченко