PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Тетяна Висоцька: «Спочатку я брала інтерв’ю у домашніх…» | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Тетяна Висоцька: «Спочатку я брала інтерв’ю у домашніх…»

Телеканал СТБ

Жінка, яка вміє отримувати задоволення від життя та захоплюється психологією… Хто вона? Ведуча програми «Вікна» на каналі СТБ – Тетяна Висоцька.
Тетяно, як давно Ви на телебаченні?
Уже 10 років, а журналістикою захворіла ще у дитинстві, завдяки батькові – він за фахом журналіст. Змалечку брала інтерв’ю у домашніх (бігала з мікрофоном по будинку), випускала газету. Тато відвів мене до херсонської школи-студії «Перспектива», то були перші мої кроки. Це і музичні проекти, й усні інформативні сюжети. Також працювала ведучою регіональних новин Херсонщини. А потім переїхала до Києва, де навчалася на курсах для початківців-журналістів у «Internews». Тоді якраз було створено канал «СТБ», от я й вирішила спробувати себе у цій царині…
Що для Вас, власне, «Вікна-новини»?
Все… Якщо ти пропрацювала рік у новинах і не захотіла з ними розлучатися, то це твоє. Знаєте, на якийсь час я брала перерву – працювала прес-секретарем. По-правді, страшенно переживала, як буду повертатися у новини. Але все склалося на диво легко: дякуючи шеф-редактору – Юрію Горбаню – буквально за 3 проби проект було затверджено. І, взагалі, з колективом мені щастить!
Скажіть, Ви б змогли бути ведучою іншої передачі, не новин?
Гадаю, що змогла б, але далеко не розважальної. Це, радше, була б передача на соціальну, проблематичну тематику.
Бути ведучою новин – справа емоційна. Як знімаєте стрес?
Спочатку вдихаю, а потім видихаю! Кілька годин після ефіру мозок не може розслабитись. Тому я заспокоююсь за чашкою чаю, або просто читаю книжку.
Які Ваші літературні смаки?
Люблю інтелектуальну літературу. Читаю світові новинки. А взагалі, захоплююсь психологією, точніше, психологічною філософією. Мені подобається черпати саме це з художніх творів. Люблю Булгакова, Вербера, Пелєвіна.
Тетяно, як Ви поєднуєте особисте життя і суспільну діяльність?
Ви знаєте, у нас журналістська родина. Мій чоловік – випусковий редактор «Вікон». От тільки сину не легко: тиждень тато виховує, тиждень – я.
На Вашу думку: краще завжди казати те, що думаєш, чи бути дипломатом?
О, іноді мені варто «прикусити» язика (сміється)! Я людина дуже прямолінійна.
Чого у Вас більше – емоцій чи раціонального підходу до життя?
Я Терези. Тому емоції та логіка компенсують одне одного. Це своєрідна боротьба протилежностей.
Це досить цікаво. А в чому б Ви ніколи не відмовили людині?
Якщо людині погано – їй потрібна підтримка. Завжди ладна допомогти, вислухати, а слухати я вмію (сміється). Адже коли озвучуєш свої проблеми, їх легше вирішити.
Гаразд. А що Ви найбільше цінуєте в людині?
Внутрішню силу! Якщо вона є, одразу помітно це в очах, а коли нема – можна виховати. Все залежить від самої людини…
Що надихає Вас на життя, на творчість?
Миттєвості, отримані емоції. Зараз надихає весна. Я давно її так тонко не відчувала… Уміння дихати на повні груди, отримувати задоволення від того, що живеш, і від того, як ти це робиш. Але це тимчасове почуття, яке не може бути постійним. І тому, коли воно приходить – так чудово!
І насамкінець: як Ви відпочиваєте?
Дуже люблю море і гори. Зокрема Карпати та Крим. Ось на Різдво їздили з чоловіком до Польщі, відпочивали в Закопане. А взагалі – я дуже люблю подорожувати, чого і вам бажаю.
Леся Владзієвська, газета «Говорить і показує Україна», 12.04.07 р.