Юлія Висоцька в усіх ролях

Телеканал СТБ

Актриса кіно та театру, ведуча телепередачі “Їмо вдома!” на каналі СТБ, а “за сумісництвом” — дружина Андрія Кончаловського Юля Висоцька досить відкрита для ЗМІ. Адже подробиці її приватного життя цікавлять народ аж ніяк не менше від деталей публічного. Та все одно вона залишається загадкою. Тому я й вирушила до Підмосков’я, на Николину гору, у будинок, де живе Юліна родина й де знімається популярна передача.
Садиба, оточена величезними соснами, викликає чітку асоціацію із дворянським гніздом. Ранкове повітря насичене запахом хвої, тишу порушує лише спів птахів. Легка, рухлива наче ртуть, Юля впурхує у вітальню з мокрим волоссям — і величезний простір одразу наповнюється її аурою. На обличчі ні грама косметики, ні тіні зірковості. Пригощаючи мене ласощами, сама лише п’є чай і розповідає:

Свій будинок у нас із чоловіком з’явився лише чотири роки тому. Раніше на цьому місці була дача Наталі Петрівни, мами Андрія Сергійовича. А до цього ми мандрували світом. Але мені скрізь було легко й добре. Приживатися я навчилася в дитинстві — батько був військовиком, і ми колесили країною: Єреван, Тбілісі, Баку.
Це з дитинства у вас стільки різних талантів?
Так ні, талантами я не вирізнялася, і батьки від мене нічого не вимагали. Просто дуже любили. Незмінне запитання, яким будила мама, було таким: “Ти сьогодні йдеш до школи?” У мене це викликало відповідальність. До маминого приходу я могла посмажити яєчню, спекти млинці. У решту часу запоєм читала й, як кожна дівчинка, мріяла виступати на сцені. Тому в 16 років поїхала поступати в Мінський театральний інститут.
Ви з козачого роду. А козачки славляться норовистістю…
Наша родина з “шолоховським” прізвищем Мелихови неабияк пишалася тим, що ми вільні козаки. Це й позначилося на моєму характерові. Слово “жіночність” я вперше почула в інституті від свого педагога. Тепер знаю, що демонстрація сили й гонору заважає жінці. Але дотепер не до кінця викорінила із себе “козацькі” риси. Хоча в цьому є й позитив — активні люди цікавіші від амебоподібних істот. І мені подобається, що я козачка. Ба більше, за гороскопом я Лев. Доборе, що мій чоловік теж, а левиця завжди знає, хто в зграї головний. Тож ричу рідко, здебільшого муркочу.
У житті ви граєте багато ролей: мами, дружини, акторки, телеведучої. Розташуйте їх за важливістю.
Головна моя роль – мама. Коли відповідаєш за життя найближчих людей, важливіше за це нічого бути не може. Потім – роль товариша у шлюбі. Мені часто кажуть, мовляв, складно бути дружиною знаменитої людини. Нісенітниця! Бути дружиною, тобто підтримувати, не ображатися, прощати, взагалі складно. Треба щодня докладати якихось зусиль. Саме по собі нічого не трапляється. Навіть у казках. От Попелюшка працювала, не покладаючи рук, – і їй поталанило.
Дружина…
Цікаво, чи знає Юля, що казкою про Попелюшку багатьом здається її доля. Хіба це не казка: молода акторка з Мінська зустрічає маститого режисера в ліфті сочинського готелю, де жили гості фестивалю “Кінотавр”, і… Чим закінчилася ця зустріч, Андрій Сергійович описав у своїй книзі “Обман, який підносить”.
Юлю, ви собі Попелюшкою не здавалися, коли Кончаловський запропонував руку й серце?
Пропонуючи мені поїхати з ним у Лондон, Андрій не мав наміру одружуватися. Я теж про сімейне життя не думала. У свої 22 мріяла стати гарною артисткою й навчитися без акценту розмовляти англійською мовою. Щодо порівняння із Попелюшкою… Не люблю я цієї казки! Щоб бути щасливою, замало вийти заміж за принца, потрібно відповідати цьому внутрішньо. Якщо усередині порожнеча, принцові швидко набриднеш. Та й самій набридне. Оселитися в хоромах і нічого не робити — жах! Мені здається, Попелюшка або перемила весь палац, або збожеволіла.
І все-таки, як ви сприйняли пропозицію Кончаловського жити разом? Не злякалися?
На той час я вже склала своє життя по цеглинках. І склала непогано: у мене були головні ролі в театрі, три фільми, робота ведучої на ТБ, де моя передача мала найвищий рейтинг. Мені було що втрачати. З іншого боку, я не мала жодних сумнівів: Кончаловський — геній. І була закохана. Я й сьогодні думаю, що це найкращий із чоловіків, які мені траплялися в житті. Тому все безрозсудно покинула й поїхала з ним.
Але я не думала про шлюб. Задумай я його окільцювати, усе вийшло б інакше. Велика помилка багатьох дівчат у тім, що їхні плани помітні неозброєним оком. Дивишся, красуня неймовірна, янгольський вигляд, але матримоніальний інтерес — наявний. На мою думку, слід ставити перед собою глобальні завдання. І тоді докладеться решта. Розуміючи, ким треба бути, щоб знятися в режисера такого рівня як Кончаловський, я навіть не думала про те, що він візьме мене у свої фільми. Але вийшло інакше. Ми дедалі більше зближалися, цінували одне одного, і, коли через два роки Андрій освідчився мені, прийняла це спокійно. Це ж не Путін зателефонував: мовляв, виходь за мене, Висоцька.
Тридцятирічна різниця у віці вас не бентежила?
Аж ніяк! Буває, хлопчикові 25, а здається, що 80. І не тому, що він багато знає. Він нічого не знає й знати не хоче! Андрій же любить життя, йому все цікаво. “Мистецтво жити” — це про нього.
А те, що станете п’ятою дружиною, теж не лякало?
Ой, боюся, список був більшим! Але я вдячна кожній його жінці. Не було б їх, Андрій був би іншим і, можливо, тоді я не була б ним так зачарована. Він сам визнає, що нині до нього прийшли мудрість і спокій, яких деякі чоловіки не знаходять за все життя.
Як прийняла вас Москва?
Гадаю, плітки були. Мовляв, хто така, звідки взялася, чому вона, а не я? Згодом усі вгомонилися. Але після виходу програми “Їмо вдома!” здійнялася така хвиля! В Інтернеті запекло обговорюють, що я погладшала, що вагітна. Дивуюся, як півгодини ефіру можуть дати стільки поживи для розмов! А ще мене дивує запитання: не ображаєтесь, що до вашого імені завжди додають “дружина Кончаловського”? Господи, так що ж у цьому образливого?! Іноді навіть дружиною Пупкина бути приємно. А тут — Кончаловський!
А як відбулося “вживання” у найвідоміший рід Росії?
Не знаю, може, хтось із них і думав, що в Андрона це минеться, не я перша, не я остання. Але я жодного разу цього не відчула. Незабаром познайомилася Із Сергієм Володимировичем і його дружиною Юлею. А до моменту народження Маші всі родичі чоловіка вже були для мене близькими людьми, і я відчувала свою причетність до клану. Коли всі збираються за столом, сидіти й просто дивитися на них — саме задоволення.
Кончаловський — зірка, у тіні якої легко загубитися. Могли б присвятити йому життя, чи для вас важливо реалізуватися самій?
Коли народилася Маруся, мені хотілося тільки дивитися на неї годинами, куховарити чоловікові й вити гніздо. Але в якийсь момент я відчула надлишок енергії. Погодьтеся, рідкісна жінка може жити лише оселею. Добре, якщо при цьому вона залишається в гармонії із собою. Я була б нещасна, якби втратила свою роботу — вистави, кіно, телепередачі. Не можу сидіти, склавши руки! Пообіцяла чоловікові, що тиждень відпочиватиму, але справи ростуть, наче сніжний ком, — боюся, не додержу слова.
З висоти своїх років Андрій Сергійович не повчає вас?
Щодо здоров’я іноді каже: “Повір, я ліпше знаю”. В інших випадках ніколи не нав’язує своїх поглядів. Хоча він природжений Учитель. З такою запопадливістю ділиться своїми знаннями, що я вчуся в нього із задоволенням. Дивлячись, як несамовито він працює, теж намагаюся не відставати. Причому моя робота пов’язана не лише із професією: це й вивчення мов, і читання. Вивчаю книги з філософії, психології. А це не так вже й легко.
Мама…
“Ніяка кар’єра не може бути важливішою за сім’ю та дітей”, — уважає Висоцька. Діти для неї — сенс життя. Материнство — ні із чим не порівнянне щастя. Хоча мама вона сувора. Коли Маша, чемно привітавшись зі мною, спробувала привернути до себе увагу, Юля залізним голосом сказала: “Я зайнята”. І все, дитина вийшла! Насправді син — єдиний чоловік, який справді твій. Хоча я б народила й п’ятьох.
Які знання намагаєтеся дати дітям?
Я вважаю, вони мусять розмовляти кількома мовами. Тому Маша ходить у французьку школу при посольстві й через півроку буде вчити англійську. У свої шість із половиною Маруся розмовляє, пише й швидко читає французькою, а от італійською не так добре. Улітку ми зазвичай відпочиваємо в Італії, і там вона ходить у садок з місцевими дітьми. Петрик теж незабаром почне вчити англійську та французьку. Мені б хотілося, щоб Маруся розмовляла китайською, – гадаю, майбутнє за Сходом. Коли жінка розумна, інтелігентна, розмовляє чотирма мовами, та ще й китайською, – оце я розумію!
А взагалі, головне для дівчини — незалежність. Тоді вона зможе вибирати собі й чоловіка, і стиль життя. Але запитайте сьогодні жінок, чого вони хочуть більше — заробити на “роллс-ройс” або щоб їх посадили в “роллс-ройс”? Відсотків 70 виберуть друге. Я хочу, щоб моя дочка могла собі заробити на “роллс-ройс”!
Коли народилася Маша, у мене виникло дивне відчуття, начебто я нарешті знайшла те, що колись втратила, — згадує Юля. — З народженням Петрика потрясіння було більшим. Кажуть, народження сина важливіше від народження дочки. Нісенітниця, певна річ! Але коли народжується хлопчик, включаються якісь глибинні механізми.
Крім того, діти мусять знати, як поводитися. Маша й Петрик ніколи не стануть вередувати, вимагати чогось у магазині. І це важливіше за бальні танці. Хоча й вони потрібні. Добре, коли діти плавають, займаються тенісом. Це їх загартовує, формує дисципліну. Але робити зі своїх дітей професійних спортсменів я не хочу. Із такими батьками їм навряд чи вдасться уникнути акторського поприща. Нізащо! Аромат акторської професії давно зник. Теніс і футбол займають більше ефірного часу, та й грошей приносять більше.
Кулінар…
Сьогодні багато жінок уважають кухню не кращим місцем для демонстрації своїх талантів. Висоцька ж куховарить із задоволенням, знає на пам’ять сотню рецептів, а її передача має високі рейтинги. Але незважаючи на це, ні телезіркою, ні кухарем себе не вважає. Кухня, де зазвичай проходять знімання, у неї теж не “зоряна “. Гарна, але невелика.
Один чоловік сказав: “Якби жінки взяли від Юлі хоч краплю, нещасних шлюбів було б менше”. Згодні?
Ні! Щоб куховарити, теж потрібен талант. Буває, жінка слабка в кулінарії, але талановита в чомусь іншому. От у мене чудова інструкторка з аеробіки. Але коли вона приїжджає до мене, то запитує: “Юлю, у тебе немає нічого смачного?” І я завжди її годую. Інша річ, що жінок, геть-чисто позбавлених кулінарного таланту, мало. Бо кожна ж скаже: “Я не вмію готувати, ідемо в ресторан!”
А звідки у вас така “старомодна” любов до кулінарії?
Я жила на півдні й Кавказі, де сильні кулінарні традиції. Мама добре готувала й заохочувала мої кулінарні спроби. “Ти спекла таке чудове печиво, що я все з’їла!” – казала вона мені, а через десять років я довідалася, що печиво вийшло таким кам’яним, що мама викинула його у відро.
Куховарите ви вправно, однак багато людей впевнені, що кухнею у вас завідує кухар. А як насправді?
Мені доводиться часто кудись виїжджати, тому помічниця є. Ми з Анею працюємо в тандемі: разом розробляємо меню, пробуємо нові поєднання продуктів. А іноді я відпускаю її й беру готування до своїх рук. Продукти завжди закуповую сама. У крайньому разі даю докладний список водієві. Але я не одержимий кухар, що встає о шостій ранку й починає місити тісто. Гадаю, у такому режимі живе лише той, кому платять шалені гроші. Приміром, шеф-кухар ресторану.
Ви готували з перших днів заміжжя?
Ми з Андрієм довго жили романтично: знімаючи квартири в Лондоні, Лос-Анджелесі, ходили по ресторанах. А коли я завагітніла, все й почалося. Бувало, зайду в крамницю, побачу купи продуктів — і хочу купити все. Або спробую що-небудь у ресторані й думаю: “А я можу краще!” До того ж у мене були такі вдячні дегустатори! Мій чоловік і його приятель-американець писали сценарій. Коли справа не йшла й вони заводилися, я подавала ризотто. Чоловіки добрішали й відразу знаходили рішення проблем. Жоден кухар не одержує такого кайфу, який був у мене.
Пам’ятаєте свою першу страву, яку подали чоловікові?
До нас у Лондон приїхав Бернардо Бертолуччі з компанією. Андрон вирішив прийняти їх удома й сказав мені: “Вигадай що-небудь”. Він був упевнений, що я замовлю продукти в магазині делікатесів, як це заведено на Заході. Там продаються делікатеси, від одного виду яких слинки течуть. Але я вирішила обійтися самотужки: зробила зелений салат, запекла в духовці картоплю із салом. До картоплі подала сьомгу, яку теж замаринувала сама. Обід “а-ля рюс” пішов на ура.
Ваша програма “Їмо вдома!” неабияк популярна як у Росії, так і в Україні. У нас її транслює канал СТБ. А кому належить ідея передачі?
Ідею ми взяли в Англії. Джеймі Олівер вів таке шоу, воно було одкровенням навіть для кулінарного каналу. Я вирішила, що зможу не гірше, і ми купили ліцензію. На відміну від нашого, їхній проект складався лише з 14 епізодів, причому в одному з них Олівер купував устриць на ринку. Тож коли я чую слово “калька”, то дратуюся. Спробуйте робити кальку чотири рази за місяць, дев’ять місяців за рік й три роки поспіль! У мене немає страв, які б приготували стилісти. Я сама куховарю 5-6 годин. І лаюся з оператором, якщо в передачі багато моїх великих планів. Хочу, щоб детальніше показували їжу. І ніяких відволікальних розмов!
У кадрі ви так енергійні, просто цунамі!
Це умова гри. Коли я куховарю не перед камерою, працюю не в такому темпі. Хоча теж люблю рухатися швидко — інакше втрачається весь кураж. Допомагати нікого не пускаю, люблю господарювати одна.
Яку страву вважаєте вершиною своєї творчості?
Лимонний пиріг з пісочного тіста. Він вийшов таким чудовим, що мене похвалив би й французький кондитер. “Мурах, що повзуть по гілках” теж уважаю шедевром. Цю страву я спробувала в нью-йоркському ресторані й попросила рецепт. Мені відмовили, але вдома я його таки склала!
Хто вигадує сюжети — ваша команда?
Я працюю сама. Приїжджаю після знімань або вистави й цілу ніч пишу рецепти. Назавтра ми їх затверджуємо, а післязавтра знімаємо. “Знайди собі помічника!” — кричить чоловік. Але тільки я сама знаю, що можу приготувати. До того ж мало хто може читати кулінарні рецепти трьома мовами, як це роблю я.
Чула, ви обожнюєте французьку й італійську кухню?
Я взагалі люблю їсти в подорожах, тому зазвичай набираю кілька кілограмів. За французькі пиріжки з яблуками, як-то кажуть, батьківщину продам. Обожнюю італійські макарони, рибу, салати. А от до десертів охолонула. Щоб спалити 600 калорій, потрібна година ходьби на біговій доріжці або 10 км бігу лісом. А деякі тістечка містять 700-800 калорій. Щоб за тістечка — та такі страждання?! Ні, я ліпше устриць з’їм, від них худнуть.
У видавництві “Ексмо” вийшла ваша книга “Їмо вдома!”. Й надалі працюватимете над кулінарними бестселерами?
До друку вже готуються три книжки. У червні вийде перша, де рецепти будуть розписані за сезонами й навіть за місяцями.
Актриса…
До зустрічі з Кончаловським Висоцька працювала в Мінськом драматичному театрі. У Лондоні закінчила Академію музичного й драматичного мистецтва. Знялася у фільмах “Піти й не повернутися”, “Гра уяви”, “Макс”, “Солдатський декамерон “… Грає головні ролі в “Міс Жюлі” у Театрі на Малій Бронній і на сцені Моссовєта в “Чайці”, яку поставив Кончаловський.
Легко працювати в подружньому тандемі?
Таких професіоналів як Кончаловський, можна порахувати на пальцях. Усе, що він говорить, для мене безперечно. Він ходить на всі мої вистави. Нещодавно поставив у Варшаві “Короля Ліра”, так у цей час у нашому театрі всі ходили понурі: “Ми сироти”. Зате коли Андрій Сергійович повернувся, нам таки дісталося! “Убивці, розвалили виставу!” — кричав він, і всі зі співчуттям дивилися на мене, уявляючи, як мені дістанеться вдома. І точно, я вислуховувала крики пів ночі.
Заради ролі в “Будинку дурнів” ви працювали в божевільні…
В англійців є чудова фраза: “Будьте обережні з вашими бажаннями — вони можуть здійснитися”. Я завжди мріяла зіграти у великого режисера — і от одержала роль Жанни в “Будинку дурнів”. Із цим фільмом у мене пов’язано чимало щасливих моментів. Лів Ульман надіслала мені листа, де зізнається в любові. Мені, котра вважає її однією з найкращих актрис світу! А коли на Венеціанському фестивалі цей фільм здобув Гран-прі і я йшла червоним килимком, то перебувала в космічному стані. Венеція була моя!
…і просто жінка
Москва кличе — і ми продовжуємо розмову в дорозі. Юля хвацько веде свій “лексус “, одночасно відповідаючи на дзвінки, координуючи дні зустрічей і іноді перевищуючи швидкість. Однак даішник зупиняє нас лише раз. Впізнавши Висоцьку й одержавши книжку з її автографом, розпливається в усмішці й відпускає з миром. А я пропоную Юлі суто жіночу тему.
За яким принципом добираєте гардероб?
Раніше я любила ходити по магазинах із чоловіком — у нього бездоганний нюх на стиль. Тепер убрання вибираю сама, він лише дивиться, як вони на мені сидять. Намагаюся купувати річ тільки тоді, коли без її ніяк не обійтися. Так було із сукнею, в яку я просто закохалася. Добре, що був розпродаж, бо готувалася віддати за неї будь-яку суму. Хоча вважаю, що витрачати шалені гроші на вбрання неінтелігентно. А в Москві все жахливо дорого! За шість років я купила лише пару черевичків. Зрештою, такої речі, як у тебе, не має бути ні в кого. От чому вважаю, що шуби — це моветон. Їх носять усі, а мені важливо знаходити свій голос у хорі.
Ви майже не користуєтеся косметикою. Чому?
Мені подобаються “умиті” обличчя. До того ж, якщо ти не нафарбована, а улюблений чоловік робить компліменти, це додає тобі впевненості у твоїй привабливості. Я не роблю макіяж, навіть якщо потрібно виходити у світ. Хіба що для знімань у журналі. Уважаю, краще витрачати гроші на засоби для догляду за шкірою. Я ніколи не курила, каву й алкоголь звела до мінімуму, а їсти намагаюся тільки корисні продукти, однак ходжу до косметолога-дерматолога й роблю все, що вона прописує, — чищення, масажі, мезотерапію.
Чула, чоловік присадив вас на здоровий триб життя?
І неабияк. Я займаюся тенісом, аеробікою, майже щодня бігаю по 10 км, роблю зарядку, обливаюся холодною водою. Маючи зріст 173 см важу 56 кг. Однак коли мені кажуть: “Ти така худа!” – не погоджуюся. У мене теж промиті мізки – жінка мусить бути худою! Але з іншого боку, чому зараз жінки видаються молодшими, ніж у сімдесяті? Бо важать менше! Головне – знайти розумну межу й не доводити себе до виснаження. Мені анорексія не загрожує. Я люблю поїсти й не вірю, що чоловікові подобаються шкіра так кістки. Хоча іноді кажу собі: “Висоцька, ти ж увесь час сидиш на дієтах і експериментуєш на собі, як на піддослідному кролику. То чого виступаєш?” Воно-то так, але коли все дуже худе, це погано!
Матеріал із сайту www.edimdoma.ru