Тетяна Висоцька: «Для мене немає жодних табу»

Телеканал СТБ

Кожна людина цікава. Годі й казати про людей, чиє життя проходить у нас на очах. Тетяну Висоцьку, ведучу програми «Вікна-Новини» на каналі СТБ, можна сміло назвати самодостатньою й цілеспрямованою. Її робота – це життя, вона не боїться експериментувати і як мудра жінка в усьому шукає золоту середину
Для мене, як і для багатьох телевізійників, моя робота – це життя. Крізь призму камери дивишся на те, що відбувається, і як журналіст тлумачиш події… Сказати, що моя робота – це левова частина життя, – нічого не сказати. На канал я прийшла півтора року тому. Усе відбулося дуже швидко, не встигла озирнутися – і я в ефірі… Проби на СТБ затвердили відразу, і буквально через тиждень я вже сказала свої перші слова: «Вітаю, ви дивитесь «Вікна».
Проблема «вливання» в колектив вам знайома?
Ні, у колектив я влилася швидко й без проблем, адже багатьох нинішніх колег знала давно. Не становила складнощів і сама робота, адже її теж знаю добре – зважте самі: на телебаченні в новинах я від самого початку своєї кар'єри, а це, зауважте, з 18 років. Однак у різних ролях.
В одному з інтерв'ю ви розповідали, що в дитинстві співали в мікрофон. Не було в планах стати співачкою?
О, і співала, і інтерв'ю брала. Мій тато – журналіст, він і привів мене в професію… Я часто позичала його робочий мікрофон. Діставалося й лялькам, і близьким. А зі співом у мене гарні відносини – вдома я наряджалася й виступала, а в школі й університеті навіть у хорі співала. Щоправда, коли був настрій…
Ви були ведучою медичної програми. Наскільки ця тема стала вам близькою, і чи не було складно?

Складно було попервах, й лише тому, що я паралельно працювала журналістом-репортером у новинах. Але сама специфіка мені близька, адже в мене перша освіта – медсестра. Тож терміни мене не лякали, і з гостями-лікарями в програмі мені легко було тримати нитку розмови. До того ж завдяки програмі я багато чого згадала, зміцнила свої знання, адже в медицині так і не довелося попрацювати.

Тепер ви працюєте ведучою новин. Вам часто доводиться щось міняти у своєму житті. Від чого це залежить, і до чого ви прагнете?
Поганий той солдат, який не хоче стати генералом. Особисто для мене генеральські погони поки попереду. Адже я не маю наміру зупинятися на досягнутому й не вважаю, що всьому навчилася. Найбільша професійна мрія – стати профі з великої літери. А ця планка в мене висока.
Щоб тримати себе у формі, багато публічних людей, та й не тільки, дотримуються спеціальних дієт, стежать за своїм харчуванням… Вам знайома ця проблема? Солодке-борошняне-жирне-гостре – для вас табу?
Для мене табу немає ні в чому. Дякувати природі, я жодного разу не сиділа на дієті – просто не було потреби. Подруги по-доброму заздрять, а я поки що радію. Солодке й гостре завжди на столі. Без печива або цукерок не обходиться жодний ранок або вечір – що ж це за чай? Але намагаюся розбавляти раціон улюбленими морепродуктами, овочами та фруктами. Поки виходить. Тим паче, що люблю різні салатики, придумую нові.
Розкажіть про ваш раціон. На кухні ви господарка чи гість?

На кухні я господарка, але під настрій. Намагаюся не примушувати себе, адже насильство біля плити вбиває бажання куховарити, а тоді й страви виходять несмачними. Я з тих жінок, які легко з нічого зроблять салат, зачіску та скандал. Тож навіть із мінімумом продуктів я таки викручуся. Люблю готувати м'ясо й рибу в духовці – неодмінно з різними прянощами та спеціями. Взагалі, мене чоловік жартома називає «м’ясоїдкою». Люблю креветки, рибу, курячі котлети. У вихідні на столі в нас борщ або тушкована картопля власного приготування. Нормально ставлюся до алкогольних напоїв: люблю коктейлі, пиво та сухе вино. Але після пізнього ефіру, коли адреналін ще зашкалює, їсти не можу – п'ю йогурт і заїдаю печивом із чаєм. І тільки після цього можу йти відпочивати.
Вас можна назвати романтиком?
Гадаю, можна. У нас домашні традиції дуже сильні.

При свічках давно вечеряли?
Остання вечеря при свічках була нещодавно. Така атмосфера добре заспокоює та водночас тонізує: і почуття, і організм. Півтемрява, музика та свічки – досить банальна картинка, але завжди спрацьовує. І, гадаю, буде такою ж актуальною ще багато століть.

Їжа може поліпшити вам настрій?
Може заспокоїти, я б сказала. А от справді порадувати можуть несподівана плитка шоколаду на роботі, смачний торт або улюблені цукерки «Рафаелло».
Можете назвати екзотичну страву, яка вам найбільше запам'яталася…
Якось у Єревані, під час відрядження, спробувала телячі мозки. Спочатку себе вмовляла, бо ніяк не могла наважитися, а потім навіть захопилася. Цікавий смак у цих телячих мозків, і вони справді були чудово приготовлені. А взагалі я надаю перевагу середземноморській та японській кухням. Напевно, не даремно дуже люблю море. Намагаюся виїжджати до нього частіше, бажано із сім'єю.
Поява в житті чоловіка, а потім сина змінили ваш життєвий устрій?
Знаєте, з появою сім'ї в моєму житті багато чого змінилося. Довелося навіть змінюватися самій. Зокрема, необхідно вчитися компромісам, самопожертві. І отут дуже важливо не розчинитися, а знайти золоту середину. Іноді десь слід промовчати, іноді, навпаки, цього робити не можна. Син у мене – хлопець із характером, тож доводиться мізки напружувати й не розслаблятися.
Ви людина з гумором?

Без гумору багато чого в житті сприймати важко. Я з тих людей, з якими іноді трапляються курйози. Наприклад, в ефірі якось стався конфуз, який, наче на зло, бачило чимало моїх знайомих: замість «музей мадам Тюссо» я сказала «музей мазай Тюссо». Дотепер згадуємо. Головне в такому разі – не розгубитися: щира усмішка – і пішла далі. Адже глядачеві теж такі моменти цікаві.
Якось ви сказали, що не любите сюрпризів. Але, напевно, можете згадати сюрприз, що справді вдався…
Сюрприз… Я не люблю неприємних сюрпризів, коли не встигаєш зустріти ситуацію у всеозброєнні. Але, до речі, прямий ефір цьому вчить. А от приємний… Коли ми із чоловіком тільки-но почали жити разом, він якось уранці, поки я спала, поїхав у крамницю й купив мені зеленого іграшкового слона. Це було більш ніж приємно – я саме розповіла йому про такого з мого дитинства. Тоді молодша сестра покалічила мого улюбленого слоника. Можете уявити мій подив і, чого приховувати, справжній захват! Тепер мій зелений улюбленець перейшов у володіння до сина.
Що побажаєте читачам журналу «Магазинъ»?
Не бійтеся жити. Експромт – чи на кухні, чи на роботі – неабияк допомагає відчувати смак життя. Бажаю вам відчувати його так, як кохаєте: часом гостріше, часом ніжніше. А тим паче навесні, коли в обличчя дме свіжий вітер і сонце грайливо заглядає в наші очі…
Олена Зелінченко, журнал "МагазинЪ" від 10.04.2007