PCEtLVN0aWNreSBMZWZ0LS0+DQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7IH0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDEzNDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzQgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgbGVmdDowO319DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxNTAwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV80IHsgd2lkdGg6IDI0MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IGxlZnQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyBsZWZ0OjA7fX0NCjwvc3R5bGU+DQoNCjxzY3JpcHQgYXN5bmMgc3JjPSIvL3BhZ2VhZDIuZ29vZ2xlc3luZGljYXRpb24uY29tL3BhZ2VhZC9qcy9hZHNieWdvb2dsZS5qcyI+PC9zY3JpcHQ+DQo8IS0tIGV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8zIC0tPg0KDQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfNCINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzkxODM2OTIwMyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+PCEtLVN0aWNreSBSaWdodC0tPg0KDQoNCjxzdHlsZSA+DQouZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMTYwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7IHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowOyB9DQpAbWVkaWEobWluLXdpZHRoOiAxMzQwcHgpIHsgLmV4YW1wbGVfcmVzcG9uc2l2ZV8yIHsgd2lkdGg6IDE2MHB4OyBoZWlnaHQ6IDYwMHB4OyAgcG9zaXRpb246Zml4ZWQ7IHJpZ2h0OjA7fX0NCkBtZWRpYShtaW4td2lkdGg6IDE1MDBweCkgeyAuZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgeyB3aWR0aDogMjQwcHg7IGhlaWdodDogNjAwcHg7ICBwb3NpdGlvbjpmaXhlZDsgcmlnaHQ6MDt9fQ0KQG1lZGlhKG1pbi13aWR0aDogMTYyMHB4KSB7IC5leGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiB7IHdpZHRoOiAzMDBweDsgaGVpZ2h0OiA2MDBweDsgIHBvc2l0aW9uOmZpeGVkOyByaWdodDowO319DQo8L3N0eWxlPg0KPHNjcmlwdCBhc3luYyBzcmM9Ii8vcGFnZWFkMi5nb29nbGVzeW5kaWNhdGlvbi5jb20vcGFnZWFkL2pzL2Fkc2J5Z29vZ2xlLmpzIj48L3NjcmlwdD4NCjwhLS0gZXhhbXBsZV9yZXNwb25zaXZlXzIgLS0+DQo8aW5zIGNsYXNzPSJhZHNieWdvb2dsZSBleGFtcGxlX3Jlc3BvbnNpdmVfMiINCiAgICAgc3R5bGU9ImRpc3BsYXk6aW5saW5lLWJsb2NrIg0KICAgICBkYXRhLWFkLWNsaWVudD0iY2EtcHViLTIwNzA4OTAyNTYzMzc3NjUiDQogICAgIGRhdGEtYWQtc2xvdD0iMzM0MDc0OTY4MyI+PC9pbnM+DQo8c2NyaXB0Pg0KKGFkc2J5Z29vZ2xlID0gd2luZG93LmFkc2J5Z29vZ2xlfHwgW10pLnB1c2goe30pOw0KPC9zY3JpcHQ+
Ведучий програми «Слідство вели» на СТБ Леонід Каневський: "Про іншу професію ніколи було й думати" | Телеканал СТБ
PHNjcmlwdCBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1pZD0iMTI0OSINCmRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWZvcm1hdD0iZnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tc2l0ZV9pZD0iU1RCX0Z1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWNvbnRlbnRfaWQ9InN0Yi51YSIgc3JjPSIvL3BsYXllci52ZXJ0YW1lZGlhLmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjAxL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+

Ведучий програми «Слідство вели» на СТБ Леонід Каневський: "Про іншу професію ніколи було й думати"

Телеканал СТБ

Нікому не треба представляти знаменитого «російсько-ізраїльського» артиста Леоніда Каневського. Усі чудово пам’ятають і легендарного майора Томина із серіялу «Слідство ведуть ЗнаТоКи», і галантерейника Буонасьє з телефільму «Д’Артаньян і три мушкетери», і власника аптеки, який «упаковував» коштовності в гіпс у фільмі «Брильянтова рука», і багатьох інших персонажів, яких зіграв талановитий актор.



— Здрастуйте, Леоніде. Нещодавно я чула ваш голос у передачі «Слідство вели» на каналі СТБ. Що це за проєкт?



— Це не лише мій голос, це взагалі моя програма. Мені якось зателефонували з Москви, і американський продюсер Девід Гамбург, який працює в Росії, запропонував мені цей проєкт. Саме мені було запропоновано «вести» — озвучувати й коментувати — найгучніші справи радянської епохи, тобто часів, які я прожив і які я знаю. Мене привабило те, що проєкт «Слідство вели…» мав стати не просто документальним фільмом, констатацією фактів. У програмі факти передаються через мою інтонацію, видно моє особисте ставлення до подій, до людей, до тих часів, до тієї епохи. Мені це здалося цікавим.



— Тобто, ви обговорили право на свій погляд?



— Так, це найголовніше. Хтось був засуджений, хтось ще від чогось постраждав, хтось був невинний — наша програма висуває свою версію подій, і в цьому дуже важливо моє сприйняття тих подій. Мене ж глядач сприймає як автора, оповідача, дослідника, який сам покопався в архівах. Тому мені дуже дорога ця програма.



— Отже, майор Томин став до лав?



— Це вже не майор Томин, а артист Каневський.



— А що з майором Томиним? Цей проєкт уже поновлювали кілька років тому. Є надія, що робота «знавців» триватиме?



— Усе закінчилося. Продовження навряд чи буде. Уже було «10 років по тому», й годі.



— Чи ще спілкуєтеся з вашими колегами по зніманнях?



— Так, певна річ. Коли буваю в Москві, ми спілкуємося. А щодо популярності, то не приховаю від вас, уже після приїзду з Ізраїлю до Росії виручав кількох людей. Тож із міліцією в мене залишилися нормальні зв’язки. Майора Томина пам’ятають і поважають.



— Проте шкода, що серіял закінчився. Адже в «мушкетерів» було й 20 років по тому. Чому цього не може бути в «знавців»?



— Так це в Дюма було…



— …до якого ви теж безпосередньо причетні. «Д’Артаньян і три мушкетери» — легенда. Ви самі собі не заздрите — в яких класних стрічках ви знімалися!



— Я майже всі свої роботи згадую завжди із задоволенням, радуюся, що молоді люди все ще їх дивляться. Це дуже важливо, і я це неабияк ціную. Бо стати популярним дуже легко, надто зараз, завдяки телебаченню, а от утримати свій авторитет людини й актора — це важливо. Я приїжджаю до Росії. Усі знають, що я живу в Ізраїлі. Коли мене бачать у Росії, кажуть: як добре, що ти повернувся! А я не повернувся, я приїхав працювати, але постійно я живу та працюю в Ізраїлі. Це дуже добре, що зараз можна так — працювати й там, і тут. Так увесь світ жив все життя, тільки ми звикли, що це — проблема, точніше, була проблема — до перебудови.



— Нещодавно ви знялися у фільмі Павла Лунгина «Бідні родичі». Чудовий фільм, і чудова ваша роль у ньому. Він здобув головний приз на престижному кінофестивалі…



— …І я знов-таки дуже вдячний Павлові, що він знайшов мене, згадав і запросив, хоча ми не були з ним знайомі. Ми були на гастролях у Москві з театром, раптом він приходить за лаштунки — хотіли, мовляв, телефонувати в Ізраїль, запропонувати вам сценарій, а тут «Гешер» приїжджає до Москви…



— Як кажуть у таких випадках, на ловця й звір біжить…



— Так, вранці в мене був сценарій, я прочитав і відразу охоче погодився. Зібралася чудова компанія, і вийшов дуже гарний фільм.



— Які сценарії ви зараз читаєте? Чим порадуєте в найближчому майбутньому?



— Про плани — ніколи. Вірю в акторські прикмети.



— Ви що-небудь робите по господарству?



— Обожнюю квітництво. Це хобі з’явилося в мене в Ізраїлі. У нас великий балкон, де я вирощую квіти — і в мене там цілі джунглі.



— Майор Томин займається квітництвом — це круто!



— Так, але для майора Томина, який тепер уже може зайнятися приватним розшуком, відкрити свою контору — заняття цілком шановне.



— Майор Томин був неймовірно популярний, і його неодноразово обдаровувала навіть міліція. Ви їхні подарунки зберігаєте?



— Певна річ — і кашкет, і погони, і всілякі забавні аксесуари. Тож я не пориваю свого зв’язку з майором Томиним і ставлюся до нього з неабиякою симпатією.



— Ізраїльський жаркий клімат вас улаштовує? Звикли?



— Я все життя казав, що людина має жити в теплому кліматі. Бо в холоді людина напружується — хмурніє обличчя, звужуються судини. А в теплому кліматі людина розслабляється, у неї з’являються інші емоції. Але, звісно, тут буває спекотно.



— Ви займаєтеся акторством багато років. Чи усвідомлюєте ви, чому ви так любите свою професію?



— Тому що про іншу не було часу подумати!



За матеріалами Поліни Лімперт, Mignews