Заступник гендиректора StarLightMedia про наміри ініціювати реформу у кіно та медіа

Телеканал СТБ

Заступник гендиректора StarLightMedia – про історію лобіювання «#КіноКраїною» закону про підтримку кіно, його вплив на майбутнє теле- й кіноіндустрії та про нісенітниці податкового законодавства.

22 вересня Верховна Рада ухвалила ініційований «#КіноКраїною» закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні» (№3081-д), який передбачає державні субсидії, повернення частини кваліфікованих витрат на кіновиробництво (рібейти) та містить цілу низку антипіратських норм. Наразі закон очікує на підпис Президента.

Ухваленню закону передувало майже 1,5 роки роботи: об’єднання StarLightMedia, Inter Media Group, «Медіа Групи Україна», Film.ua Group, Star Media, Pro TV, студії «Квартал 95» та Одеської кіностудії в ініціативу «#КіноКраїна»; розробка двох альтернативних законопроектів про підтримку кінематографії – №3081 від групи депутатів на чолі з Миколою Княжицьким і №3081-1 від «#КіноКраїни» – та їхнє об’єднання в спільний документ №3081-д; просування законопроекту та складні перемовини про антипіратські нормиз телеком-індустрією.

Не менше роботи лишається попереду: аби закон запрацював, крім підпису Президента, потрібно ухвалити ще кілька нормативно-правових актів та пройти низку процедур, що триватиме якнайменше до осені 2017 року. Про це під час спільного майстер-класу для продюсерів нещодавно розповідали юридична радниця Film.ua Group Євгенія Дербал і заступник гендиректора StarLightMedia Анатолій Максимчук. «Детектор медіа» зустрівся з останнім для детальнішої розмови.максимчук-1

Згадуючи під час нашого інтерв’ю про історію ухвалення закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні», Анатолій Максимчук дипломатично подякував широкому колу осіб: «Я вражений і пишаюсь тим, як індустрії вдалось об’єднатись, навчитись домовлятись між собою, відставивши особисті інтереси в бік, усвідомивши нагальну важливість змін. А також яку увагу, рівень відповідальності та готовність працювати показали народні депутати, зокрема, ініціатори законопроекту: Микола Княжицький, Олена Кондратюк, Сергій Тарута, Ольга Червакова, Ігор Гринів, Остап Семерак, Ірина Подоляк, Олександр Абдуллін та інші депутати. Безумовно, без них, членів профільних комітетів, помічників депутатів, таких як Юрій Крайняк, підтримки Держкіно та активності Пилипа Іллєнка, міністра культури Євгена Нищука та віце-прем’єр-міністра В’ячеслава Кириленка, що також висловили підтримку, ми не змогли б отримати такий дієвий документ. Над законопроектом працювала величезна кількість людей, це насправді колективна робота».

Ми ж розпитали його про підводні течії довкола цієї та майбутніх законодавчих ініціатив, а також про те, де на кіносеріальному ринку себе бачить StarLightMedia і чи не турбують групу схожі плани її конкурентів, а на додачу почули про наміри ініціювати реформу ще й освіти у сфері кіно та медіа.

Анатолію, я знаю, що ще в 2014 році ви разом із Григорієм Шверком спілкувалися з Мінфіном з приводу пільг для телевиробництва. Це найбільш рання точка, яку я можу відстежити. Коли насправді ви зайнялися цим питанням, з чого почали і як зрештою прийшли до такого масштабного просування підтримки теле- та кіногалузі?

Дійсно, розмови в індустрії з приводу того, що її потрібно суттєво реформувати, створити самодостатню галузь виробництва, почалися приблизно з середини 2014 року, і в тих чи інших форматах ці розмови велися багатьма учасниками. Більш-менш струнку форму вони отримали під час презентації ініціативи «#КіноКраїна» (у липні 2015 року. – ДМ). Це була точка, коли вже несоромно було показати ринку продукт роботи, який свідчив про те, що індустрія дозріла до реформ. Започаткування «#КіноКраїни» підтвердило, що індустрія змінилася зсередини. Раніше всі були конкурентами, грали у власних інтересах, а«#КіноКраїна» – це унікальний випадок, коли індустрії телебачення та кіно, отримавши підтримку Мінкульту і Держкіно, об’єдналися, відступили від особистих інтересів і амбіцій та почали думати категоріями галузі і країни, а не власного бізнесу.

А в який момент ви відійшли тільки від реформи телегалузі і прийшли до кіно?

У рамках «#КіноКраїни» реформа кіно обговорювалася з самого початку. В Україні на той момент не було проблеми з якісними телевізійними передачами, питання ж дефіциту фільмів та серіалів поставало постійно, а після початку війни та заборон (частини російських фільмів та серіалів. – ДМ) постало дуже гостро. І індустрія відреагувала на те, що було найбільш актуальним у цей момент часу.

Що до реформи саме телегалузі, то по-справжньому вона відбудеться після ухвалення закону про аудіовізуальні послуги, який має дати новий поштовх для розвитку галузі.

Пам’ятаєте, наприкінці 2014 – на початку 2015 року, до появи ініціативи «#КіноКраїна», обговорювалися різні законопроекти про підтримку кіно – зокрема, й за рахунок відрахувань від показу фільмів і серіалів на телебаченні? Мені здається, що якби ви не об’єдналися та не запропонували своє бачення, такі пропозиції ще більше добили б телегалузь…

Створення «#КіноКраїни» – це реакція галузі на необхідність змін. Ми оцінили актуальність проблеми та змогли запропонувати таку модель підтримки кіно, яка влаштує ринок. Було багато ініціативних груп, які ходили з різними ідеями. Ми своїми силами вивчили міжнародний досвід і обрали для себе бенчмарки – країни, успішні в кіно. Ми аналізували, чому вони успішні, як на це впливає держава. Після цього ми сформулювали своє бачення і звернулися до аудиторської компанії EY, яка мала або підтвердити, або спростувати наші аналітичні висновки. Ми потребували глибшої експертизи в фінансово-економічному аспекті цього питання і вирішили її отримати від незалежної міжнародної аудиторсько-консалтингової компанії.

Вона аналізувала вашу умовну модель?

Ні. Ми обрали країни, з акцентом на держави Східної Європи з колишнього соціалістичного табору, системи підтримки кіно в яких попросили перевірити.EY провела аналітичну роботу й надала свій висновок. А потім ми просто співставили результати і підкоригували нашу модель. Так вималювалась модель, прийнятна для України. До речі, нас час від часу запитують, чому ми не взяли за основу польський досвід. На думку деяких людей, Польща – успішна країна, тому що там національні фільми складають 25% усього кінопоказу. Але чи є там повноцінна індустрія? Велика кількість національних фільмів з’являється лише тому, що Польський кіноінститут надає пряму держпідтримку. При цьому іноземні продюсери не так часто їдуть до Польщі знімати своє кіно. Набагато частіше вони звертаються до сусідніх Чехії, Угорщини та Хорватії, куди від іноземних продюсерів щороку надходить плюс-мінус $100 млн. Чому так? Тому що в цих країнах на загальнодержавному рівні є система рібейтів (tax rebates). У іноземних продюсерів взагалі цікава філософія: у Польщі дешевше знімати, ніж у Чехії, але там немає рібейтів, і вони їдуть до Чехії, тому що рахують рібейти як свій дохід.

Всі учасники нашого ринку, повертаючись із міжнародних кіноринків та фестивалів, говорили те саме: в них там запитували не про те, які локації та ціни є в Україні, а про те, чи є рібейти. Так що цей механізм зрозумілий для іноземців і може бути спокійно застосований в Україні.

До речі, спочатку в нас була інша модель: ми хотіли запропонувати різні стимули для іноземців і українців. І думали традиційною категорією пільг. Але пільги можуть бути приводом для зловживань, а МВФ у той час – це ще був Кабмін Арсенія Яценюка – наполягав, щоб пільги звідусіль прибирали і натомість розподіляли стимули точково. Саме така модель і закладена в законі №3081-д: якщо ви понесли витрати, сплатили податки, виробили продукт, що відповідає вимогам, – ви отримуєте гроші; якщо не виробили або виробили такий, що не відповідає вимогам, – не отримуєте. Повернення відбувається після того, як фільм вироблено.

EY підтвердила, що на $1, який повертає держава в якості рібейтів, у різні країни приходять від $1,5 до $3 прямих інвестицій. Також ці країни отримують непрямі вигоди: розвиток туризму, сфери послуг (ресторанів, готелів тощо). Будемо відвертими: свого часу переконати Арсенія Яценюка та Наталію Яресько в тому, що це потрібно й вигідно країні, де йде війна, було нелегко. Дуже важливо, що вони мислили категоріями цифр та дивились у майбутнє. Крім того, наскільки я знаю, Мінфін за своїми каналами додатково спілкувався з урядовцями сусідніх країн для підтвердження дієвості таких інструментів державної підтримки.

Питань до запропонованої в законі системи стимулів не було. Єдине зауваження, яке було в Мінфіну – міністерство не хотіло фіксованого розміру витрат з держбюджету на кіно. Але вже є приклади захищених статей у медіасфері – фінансування суспільної телерадіокомпанії. Кіновиробництво – це такий процес, коли кожна зупинка означає необхідність додаткового бюджету. Актори вибиваються з графіку, змінюються умови, погода, сезонність, зростають ціни тощо. Тому цей процес має бути добре спланованим і завершеним в установлені терміни, тоді економічна ефективність буде максимальною.максимчук-3

Урядовці й надалі продовжують опиратися захищеній статті?

Кабмін навіть уже рекомендував Президентові підписати законопроект. Чекаємо підпису. При цьому бюджетний комітет Верховної Ради послухав Мінфін і прибрав із Бюджетного кодексу цю захищену статтю. Поки Верховна Рада в другому читанні за це не проголосувала, але загроза того, що 0,2% зникнуть із Бюджетного кодексу, є. І, відповідно, при бюджетуванні Мінфін уже орієнтуватиметься не на наш закон, а на закон, який є основним для нього – Бюджетний кодекс.

Ми зараз говоримо про законопроект №3240?

Так. І крім нього, щоб реформа кіногалузі запрацювала, потрібно ухвалити ще два законопроекти зі змінами до Податкового та Митного кодексів: №3238 і №3239.

Усі три додаткових законопроекти були зареєстровані 6 жовтня 2015 року (слідом за реєстрацією законопроекту №3081-1, який передував остаточній версії законопроекту №3081-д. – ДМ). При розробці реформи ми планували, що це буде єдиний законопроект, який би врегулював усі питання. Але наша система законодавства діє таким чином, що виявилося неможливим прописати все в одному законі про підтримку кіно: внести зміни до Бюджетного, Податкового та Митного кодексів можна лише спеціальними законами про внесення змін до них, щоб Комітет з питань бюджету та Комітет з питань податкової та митної політики створювали єдину практику застосування цих кодексів. Тобто з точки зору законодавства все правильно. Але з точки зору реалізації нашого проекту це велика проблема. Поки розвивалася наша ініціатива, дуже складно було пояснити депутатам, які напряму не стикаються з нашою сферою, чому кіно – це важливо; що це свій культурний простір, герої, соціальний оптимізм, традиції, а не просто картинка чи невибаглива розвага.

І чому зараз сталося так, що основний закон ухвалений, а законопроекти з поправками до кодексів його лише наздоганяють? Тому що депутати говорили: «Почекайте. Основний закон уже ухвалений? Ні. А може, його не приймуть, а ми внесемо зміни до кодексів? І що потім із цим робити?»

У цих законопроектах мова про подолання проблем, які зараз ускладнюють виробництво контенту. Наприклад, згідно нашого законодавства, якщо у складі знімальної групи у відрядження їде штатний співробітник продакшну, йому платяться добові, відшкодовуються витрати на проїзд, проживання. Якщо ж у відрядження на зйомки їде, наприклад, актор, у якого з продакшном укладений цивільно-правовий договір, то відшкодування всіх цих витрат для нього вважається додатковим благом і додатково оподатковується податком з доходів фізичних осіб. Маразм? Маразм. Ми пояснили це, в тому числі, співробітникам апарату Комітету з податкової та митної політики. Вони кажуть: «Беріть усіх у штат». А як? Припустимо, ми запрошуємо в Україну іноземного актора на шість знімальних днів. Щоб оформити його в штат, потрібно зробити йому дозвіл на працевлаштування: зібрати купу документів, оголосити вакансію, обґрунтувати, що ніхто з українських акторів не може виконати цю роботу. Після подання документів їх протягом двох тижнів розглядатиме комісія. Може відмовити. Якщо не відмовить, потрібно оформити для цього актора тимчасовий дозвіл на проживання. Отримати ідентифікаційний код. Ви уявляєте собі цю історію?

Зі змінами до Податкового кодексу, мабуть, буде найбільше дискусій. Крім вирішення проблеми з додатковими благами, ми також пропонуємо звільняти від ПДВ квитки на національні фільми. Нас запитують: «А ви впевнені, що зменшиться ціна квитка?» На вартість квитка ми не можемо впливати, це питання бізнесу, але це точно хороший стимул, аби кінотеатри брали національні фільми – хай вони трохи більше на них зароблять. Бо зараз, коли вони чують про національний фільм, то одразу ж думають: «Це черговий артхаус, на нього не ходитимуть, тому давайте замість нього поставимо іноземний блокбастер».

Колись ми навіть дискутували на тему квот, як у Франції, де є чіткі обмеження: якщо в прокат виходить французьке кіно, проти нього не може стояти іноземний прем’єрний продукт. Хтось був за, хтось проти. Поки єдиного рішення немає.

Пилип Іллєнко також наполягав на уточненні аспектів, пов’язаних з обкладанням ПДВ державних субсидій. Зараз ситуація є такою, що як тільки отримуються гроші держпідтримки на виробництво, 20% із них одразу ж повертаються назад до бюджету у вигляді ПДВ. І тому ті компанії, які працювали з держпідтримкою, вигадували механізм, як зберегти ці гроші в кіновиробництві. Натомість потрібно створити цивілізовані однозначні правила гри, щоб залучати державні кошти було комфортно і продюсер не боявся, що до нього прийде Податкова, держфінінспекція, СБУ та інші контролюючі органи, і чогось від нього вимагатиме.

З поправками до Митного кодексу, сподіваюся, все буде простіше: ми пропонуємо звільнити від ввізного мита і ПДВ обладнання для кіновиробництва і кінопрокату. Аналогічне обладнання не виробляється в Україні, тому ми цим не зашкодимо національним виробникам. А обсяги його імпорту є настільки незначними, що організація чорного імпорту та ухилення від податків не мають сенсу. Натомість буде зменшена собівартість техніки, а це напряму відобразиться на собівартості виробництва та демонстрації фільмів, оскільки інвестиції в обладнання будуть повертатись швидше.

Розкажіть, будь ласка, про антипіратську частину вашого закону. Це була складна тема. З одного боку, західні партнери України вітали цю ініціативу. З іншого, провайдери різко її критикували. Плюс звучали сумніви в тому, що за допомогою цих норм може бути обмежена свобода слова, і ми досі отримуємо такі листи.

Якщо на всю ініціативу з законопроектом про кіно пішло приблизно 1,5 роки, то на антипіратські норми – більше 2,5 років. Потрапивши в цей процес навесні 2014 року, я зробив для себе простий висновок: існує сильне лоббі частини телеком-індустрії, яка не хоче змінювати ситуацію. Причому я підкреслюю: телеком-ринок не є монолітним – є цивілізований телеком (наприклад, «Київстар»), який виступає за чіткі правила гри, і є темна частина ринку, учасники якої хочуть, щоб вигравали найбільш агресивні гравці, готові порушувати будь-які правила.

Останні всіма правдами й неправдами стабільно блокували всі антипіратські ініціативи, які з’являлися, починаючи з 2008 року. Для цього знаходилися мільйони аргументів, і свобода слова – найсильніший із них: він непогано працює, тому що одразу потрапляє в мізки і може знайти відгуки в серцях європейської спільноти.

Був іще аргумент про те, що в результаті буде заблокований весь інтернет, а також теза, що антипіратство начебто не має стосунку до кіно. Хоча насправді воно має пряме відношення: ніхто не хоче сидіти на держдотаціях, слід створити ринок, а для цього потрібна масовість перегляду фільмів у кінотеатрах, якої ніколи не досягнеш, якщо глядачі зможуть дивитися ці фільми на піратських сайтах.максимчук-2

Антипіратські норми, які увійшли до кінцевого варіанту закону, є результатом компромісу з телеком-індустрією. Чи будуть вони ефективними? І чому в телеіндустрії виникають розмови про те, що за піратство можна карати ще й кінцевих споживачів?

На рівні розмов говорити можна багато про що. На рівні робочих задач у нас таких ініціатив немає. Це неправильно. Як глядач визначить, дивиться він піратський контент чи ні? Це може ідентифікувати тільки правовласник, який заявив на нього права. Навіть рекламодавець іноді не може це ідентифікувати. Так за що карати споживача?

Що стосується якості, то ідеальних систем боротьби з піратством у світі не існує в силу специфіки інтернету, локального законодавства, людського менталітету тощо. Жодна країна світу ще не перемогла піратство. Але у піратів проста модель роботи: вони працюють там, де їм комфортно. І наша задача – зробити некомфортним перебування піратів на території України. Чи знаєте ви, що зараз в Україні хостяться багато навіть тих піратських сайтів, які тут не працюють? Це вигідно, тому що тут до них немає претензій. Але як тільки з’являються ризики і законодавчі перепони, в більшості випадків пірати змінюють локацію. І якщо вони підуть з України, це одразу ж підвищить для них собівартість контакту з нашою аудиторією.

Спочатку була ініціатива запровадити жорсткішу антипіратську модель – подібну процедурі, яка існує на YouTube: якщо з будь-якої адреси Gmail надходить скарга про незаконність якогось контенту, відео блокується на десять днів, і якщо протягом цього терміну особа, яка подала скаргу, не звернеться до суду, блокування знімається. Але щоб не було зловживань, ми зрештою ввели запобіжник: зі скаргою може звертатися тільки адвокат, який мусить перевірити права скаржника на контент. Це, до речі, результат дискусії з телекомом.

Якщо при практичному застосуванні закону будуть виявлені недоліки, то простіше їх доопрацювати, уточнити, внести правки, ніж заново його розробляти. Проблема була в тому, щоб зробити цей стрибок від відсутності регулювання до його наявності.

Президенту досі пишуть листи та звернення з вимогою ветувати цей закон. Вся індустрія сподівається, що цього не станеться і він буде найближчим часом підписаний. Бо інакше які будуть наслідки? Україна залишиться в списку 301. Зараз до України три претензії в сфері інтелектуальної власності: інтернет-піратство, проблема з організаціями колективного управління і незаконне використання програмного забезпечення в органах державної влади. За 2,5 роки після зміни влади поки жодна з цих проблем не вирішена. Є надія що з підписанням закону зміниться ситуація з піратством і на одну стане менше. Інакше європейці й американці запитають: «Про яку фінансову допомогу ви говорите, якщо не можете вирішити ці проблеми?» Тому Мінекономіки – профільне міністерство, яке відповідає за сферу інтелектуальної власності – нас підтримує. Незадоволення залишилося тільки в деяких гравців телеком-ринку.

Наскільки важливий підписаний 23 вересня меморандум із Нацполіцією щодо боротьби з піратством?

Він дуже важливий. Ми робимо великі ставки на це співробітництво, оскільки хочемо цивілізованих взаємовідносин. Зараз у ході реформи Нацполіції в її структурі з’являються нові люди. Ми хочемо допомогти їм швидше зрозуміти специфіку цієї сфери, сучасні методики. Ми залучатимемо іноземний досвід, фінансуватимемо проведення тренінгів, тому що хочемо, щоб ті люди, які прийшли працювати в Нацполіцію, швидко зрозуміли сутність питання і ми разом ефективно боролися з піратством.

Ми не вітаємо такі методи, як «маски-шоу», коли виносять сервери, ми проти них. Але ми за те, щоб були європейські правила, коли гравці ринку з повагою ставляться до поліції, а поліція – до гравців ринку. Цей меморандум – перший крок до того, щоб ми вибудовували цивілізовані відносини. Ми вважаємо, що чим більше буде якісної взаємодії галузі з держсектором, тим швидше змінюватиметься ситуація.

 Зараз ви не знайдете жодного кінематографіста, хто був би проти цього закону, тому що відбуваються позитивні процеси: почали відкриватися засідання пітчингової комісії Держкіно, і якщо стане більше грошей на підтримку кіно – це чудово. І раптом виникають розмови про держзамовлення…

Я взагалі не розумію. Що це означає?

Що частина бюджетних коштів на підтримку кіно начебто може проходити повз пітчинги, що держава вирішуватиме, на які теми вона хоче бачити зняте кіно, і навіть про те, що частина коштів може цілеспрямовано скеровуватися на державні кіностудії.

Чесно: я не чув про таке. Я думаю, що всі говорять про різні держзамовлення. В розумінні цього закону держзамовленням можуть бути публічні закупівлі для некомерційних фільмів, які можуть фінансуватися державою до 100% від їхнього кошторису. Але в жодному разі це не відбуватиметься без пітчингів.

Яка частка виділених на підтримку кіно коштів держбюджету спрямовуватиметься на підтримку таких некомерційних фільмів, вирішуватиме Рада з державної підтримки кінематографії, яка повинна дивитися, скільки грошей є на все, якою є ситуація в країні, що куди потрібно. І сподіваюся, там будуть мудрі люди.

 Ваша група дуже багато зусиль доклала до просування цієї реформи – більше, ніж будь-яка інша телевізійна група. При цьому дехто з ваших конкурентів уже експериментує з залученням держпідтримки. В чому ваша вигода і де ви себе бачите на цьому ринку? Напевно, ви зніматимете кіно…

Ми вже знімаємо фільми та телесеріали. І просто зараз разом із Film.ua Group продюсуємо «Сторожову заставу». Ми вважаємо, що майбутнє за контентом. Ми повинні виробляти якісний контент, який цікавий глядачам. Ми хочемо розвиватися в цьому напрямку і не бачимо жодних проблем у тому, щоб інші гравці – маленькі, великі – розвивалися разом із нами. Наша вигода в тому, щоб підняти ринок. А на ринку всі собі знайдуть місце.

До речі, деякі положення цього закону можуть бути або нецікавими нам, або навіть некомфортними. І якби цей закон розроблявся виключно під інтереси нашої групи, то він би виглядав по-іншому. Але чи вдалося б його прийняти? Мабуть, ні.

Потрібно створювати стабільну систему, а не під одного гравця, тоді вона працює і допомагає всім. І від цього виграє і держава, і учасники ринку, і споживачі.

Інші телегрупи теж почали активно знімати власний контент і говорити про те, що головне – контент для різних платформ. Поясність мені, будь ласка, бізнес-логіку: ось ви всі навиробляєте багато контенту, а де ви плануєте його окуповувати? Рекламного ринку не досить і кінотеатральних залів теж не досить.

Ми завжди оцінюємо перспективи і бачимо їх у виході на міжнародний ринок. Тому коли ми ухвалюємо рішення про запуск нових проектів, то завжди аналізуємо перспективи дистрибуції. В одному з інтерв’ю Володимир Бородянський уже говорив, що в нас є амбіції стати виробничим центром Європи. У нас є всі необхідні для цього ресурси і можливості.

Насправді, ми з вами зараз говоримо тільки про закон. Достеменно ми не можемо знати, як він вплине на ринок, які гравці як спрацюють. На вашу думку, через скільки років ви почнете заробляти на контенті достатньо, щоб окупити мовленнєвий бізнес?

Я би трохи по-іншому сформулював це запитання: через скільки років індустрія запрацює? Коли ми дискутували, то ставили планку, що десь протягом п’яти років індустрія мусить стати на ноги. А окуповуватися ми хочемо вже зараз. Тому де можемо, ми займаємося продажами на зовнішні ринки – успішно продали формати «Хата на тата» до Латвії, Естонії, Польщі, Киргизстану, «Ревізор» – до Росії та Азербайджану, «Аферисты в сетях» та «Страсти по “Ревизору”» – в Росію, та інші.максимчук-4

Існує чутка про те, що в однієї з медіагруп начебто є внутрішній план: половину кіносеріального контенту знімати з залученням держсубсидій…

Хороша стратегія, амбітна (сміється. – ДМ).

А у вас є подібний план?

Ми маємо стратегію: знімати за власні кошти та залучені (не державні). Але на першому етапі, враховуючи економічну ситуацію та стан ринку, без підтримки держави нам не обійтись.

Звичайно, ми подаватимемося на пітчинги за всіма процедурами, які є. І зараз ми в StarLightMedia провели великий відкритий пітчинг, отримали понад 300 заявок.

Коли ви почнете брати участь у пітчингах Держкіно?

Ми вже готуємось. Всьому свій час. Подаватися з чимось недостойним – це не наш рівень. Ми хочемо податися, виграти та реалізувати проект. Мабуть, нам шкодить наш перфекціонізм (сміється. – ДМ).

У законі є бальна система для національних фільмів, які претендують на пряму держпідтримку, і є культурно-виробничий тест для рібейтів. Також нещодавно окремо з’явився меморандум про російсько-українську копродукцію, де теж застосовується певна бальна система. Чи не виходить занадто складно: три бальні системи, які десь можуть перетинатися?

Ні, вони взагалі ніде не перетинаються, це різні сфери.

Що стосується меморандуму про російсько-українську копродукцію, то він є реакцією держорганів і ринку на ті прогалини, які з’явилися після прийняття закону про заборону частини російського контенту. Сфера копродукції з Росією залишилася «сірою»: можна трактувати, що вона заборонена, а можна навпаки. І ви бачили, що були випадки, коли хтось намагався адаптувати якийсь серіал…

Зараз є цікавий кейс про «Останнього копа» (серіал, який виходив на каналі «2+2» і в якого 26 жовтня Держкіно відкликало прокатне посвідчення. «2+2» заявив про намір оскаржити це рішення. – ДМ).

Так, він резонансний.

Щоб виключати такі ситуації, коли намагаються показати копродукцію у випадку, де її насправді немає, придумана прозора система, яка закріплена в меморандумі.

Але «1+1 медіа» не приєдналася до вашого меморандуму?

Приєдналась. Він дискутується всією галуззю і знаходиться на фінальній стадії. Це складний процес, так само, як і законодавчий. Але мене радує те, що учасники ринку вже здатні домовлятися. І зауважте: старт цьому поклала саме «#КіноКраїна».

Щоб закон запрацював, потрібні ще й договори про копродукцію з іншими країнами. З якими? Часто можна почути про Канаду – що це може відбутися швидко…

Так, фіналізація угоди з Канадою перебуває на завершальній стадії. І я сподіваюся, що найближчим часом її буде підписано.

З ким іще потрібно укласти такі угоди? З Китаєм? І навіщо вам знадобилася Корея (під час Kiev Media Week – 2016 один із круглих столів був присвячений співробітництву з Кореєю. Тоді ж, у вересні, корейські дипломати та представники медіаіндустрії зустрічалися, зокрема, з членами Нацради, менеджментом Film.ua Group та StarLightMedia. А 2 жовтня в Києві відбувся спільний концерт українських та корейських поп-виконавців, організований каналом М1. – ДМ)?

Так, зокрема, і з Китаєм. Що до корейців, то вони дуже великі молодці. У них настільки якісний контент, що ми бачимо перспективи в обміні досвідом із цією країною. До речі, корейські серіали вже адаптуються в Україні (зокрема, «Королева игры», «Лестница в небеса», «Бессмертник», які виходили на каналі «Україна». – ДМ). Ми хочемо співробітництва, обміну експертизою з лідерами.

У законі є норма про те, що держава може фінансувати кіно за рахунок відрахувань із лотерей. Це рудимент, який залишився від перемовин із Миколою Княжицьким?

Залишити цю норму було позицією і бажанням Миколи Княжицького. Але це не рудимент, хоча поки й не робочий механізм. Як джерело фінансування кіно лотерея використовується в багатьох країнах. Є одна проблема: в нас відсутнє якісне законодавство про гральний бізнес. Мінфін ще за Яресько намагався ухвалити закон про гральний бізнес, який мав урегулювати сферу лотерей, тоталізаторів і казино. Мінфін його розробив і, здається, навіть зареєстрував. Але після зміни уряду всі ініціативи попереднього анулювалися. Ми до цього законопроекту не мали жодного стосунку.

Ця історія може запрацювати у випадку, якщо буде ухвалено спеціальне законодавство, що передбачатиме механізм відрахувань від лотерей.

Іноді можна почути про те, що від системи рібейтів виграють тільки великі гравці. Ви згодні?

Ні, це не так. Неважливий розмір компанії. Важливий розмір проекту та інші умови, яким він має відповідати, аби отримати рібейт. Я знаю приклади, коли маленькі рекламні продакшни привозили в Україну відомих режисерів і знімали круту рекламу з великими бюджетами. Вони самостійно займалися дозволами, забезпечували зйомки, шукали техніку тощо. І заробляли. Все залежить від того, наскільки продакшн розуміє потреби своїх іноземних колег, їхні стандарти та готовий цим стандартам відповідати. Одна з ключових складових цих стандартів – персонал.

Є ще багато роботи з запуску цієї реформи. Крім нормативних актів, є проблема низької якості професійної освіти і нестачі сучасних кадрів для кіновиробництва. І її ми теж хочемо вирішити. Ви, мабуть, перша, хто почує про цю ініціативу: ми всередині медіагрупи зараз обговорюємо, як покращити систему освіти в сфері кіно й медіа. Зараз держава витрачає досить великі гроші на профільні вузи, звідки виходить дуже багато людей, які потім не можуть знайти роботу. Тобто держава витрачає гроші – і нічого не відбувається. Паралельно існує багато освітніх програм, які організують учасники ринку, щоб виховати свої кадри. Чому б не об’єднати зусилля: взяти нашу сучасну експертизу, поєднати її з державною освітою і зробити якісний продукт?максимчук-5

Що конкретно ви хочете робити? Прийдете в університет імені Карпенка-Карого і запропонуєте їм спільні навчальні програми?

Я думаю, що нам потрібно буде спілкуватися на рівні Міністерства освіти. Ми повинні подискутувати, знайти спільні точки, розробити програму. Це поки ідеї, виписаної дорожньої карти ще немає. Але ми чітко розуміємо, що експертиза індустрії, якої зараз практично немає в вузах, дуже потрібна для підготовки спеціалістів: ми хочемо організувати системну взаємодію індустрії та освіти-науки. Від цього виграють усі.

Мова оригіналу

Джерело: detector.media

Автор: Галина Петренко

Фото: Роман Закревський