Літературний редактор СТБ Віктор Кабак: «Свою мову треба вивчати все життя»

Телеканал СТБ

Мовна політика каналу СТБ — предмет давніх і бурхливих дискусій
серед телеглядачів. Є як нарікання, так і щира зацікавленість. Які ж
слова використовують у «Вікнах«
, навіщо, звідки вони взялися? Усе це
спробував пояснити літературний редактор каналу Віктор Кабак у нашому
інтерв’ю.

Як я розумію, у «Вікнах» використовують Скрипниківський
правопис?

Так, але не повною мірою. Його взято за основу. Ми намагаємося
використовувати всі доступні джерела, а надто до 32-33-го років, коли
українській мові завдано найбільшої шкоди. Тоді вона зазнала нищівного
удару. Починаючи з 33-го року і вже до 46-го українську мову підганяли
під російську. Ми намагаємося уникати таких слів. Харківським
правописом ми користуємося активно, багато беремо з тих словників.

Тобто ви справді досліджуєте всі ці джерела?

Авжеж.

Бо на форумі дуже багато нарікань і підозр, що люди, які за це
відповідають, навіть не заглядали в ті словники.

Я розумію, що на форумі багато людей щиро дивуються, щиро цим
переймаються, щиро висловлюються. Але це мовознавство, і воно, як і
будь-яка наука, потребує часу. Люди клали життя на те, щоб вивчати
мову. Згадаймо відому фразу Вольтера: «Чужу мову можна вивчити за шість
років, а свою треба вивчати все життя». Серед тих людей, які
критикують, є і багато фахівців — я певен. Але все одно цьому треба
присвячувати все життя. Треба дуже глибоко й аналітично підходити. Ми
понад 10 років намагаємося це робити. Ми — це літредактори каналу СТБ.
Ми все це вивчаємо, заглиблюємося, підходимо до цього дуже серйозно. Я
не кажу, що в нас усе одразу виходить. Усі ми поступово вчимося,
зазираємо дедалі глибше. Я не впевнений, що на це вистачить життя. Тому
що дуже багато всього знищено, дуже багато приховано, стерто,
спалено.

99-го року запропоновано схожий проєкт змін до правопису, але
його не ухвалили. Як ви гадаєте, чому?

Тому що суспільство ще не готове. Відтоді минуло 10 років, але
суспільство досі не готове. Це велика звичка. Але якщо вже за це
зачепився — воно як вірус. Дуже багатьом це подобається. Треба
розуміти, що мова — це живий організм, який повинен бути системним. Це
найголовніше. А що робили в ті відомі часи з мовою? Її позбавляли
системності. Але за ці 10 років дуже багато всього зроблено, дуже
багато людей, самі того не помітивши, вже сумирніше ставляться до
цього. Це використовують не тільки на нашому каналі. Уже здійснено
великий поступ. Багато каналів, які насміхалися з СТБ, поступово
тихенько, без зайвого галасу, теж ідуть за нами гарячим слідом. Так у
житті ведеться: все приховане рано чи пізно стає очевидним.

А хто ще користується Скрипниківським правописом в
Україні?

Був і є такий журнал — «Критика». А взагалі ним користуються багато
сучасних авторів.

Я бачила в Оксани Забужко щось схоже.

Так. А ще зараз перевидають багато книжок тих часів. Я гадаю, що якби
такий проєкт змін, як 99-го, запропонували тепер, то, можливо, він би і
пройшов. Такого галасу, такого несприйняття в суспільстві вже не було
б. Воно все одно до того йде — хочеш не хочеш. Люди звикають. Звичка —
дуже велика справа. Люди не вороги цього — вони просто звикли до
іншого.

Адже, щоб люди звикли до такого, треба, щоб якомога більше
телеканалів цим користувалися. А якщо тільки СТБ, чи буде
зиск?

Це треба робити поступово. Багато каналів активно намагаються йти в
тому самому напрямку, що й ми. Інша річ — що це дуже копітка робота.
Якщо ми понад 10 років це запроваджуємо на СТБ, то наші глядачі
підготовленіші до цього. А перейти одразу, в один день — це буде дуже
тяжко. Ми йшли до цього поступово і далі йдемо в цьому напрямку. Ця
робота триває. Але це — не справа одного дня. Та вже багато хто йде
саме туди. Хтось трохи попереду, хтось позаду. Але напрямок той самий —
відродження правдивої української мови.

А ви не боїтеся, що так ви втратите східні реґіони? Адже вони
нічого не розуміють.

Це блеф, що вони не розуміють української мови. Инша річ — що їм
зручніше говорити так, як говорили їхні батьки. Якщо Україна
розвивається, українську мову все одно треба вивчати. То, можливо,
ліпше українську мову в східних регіонах одразу вивчати правильно?

Є ще такий закид, що вони в школі вчилися инакше. І що класики
писали иншою мовою. Люди наводять це як вагомий доказ, це для них
показово. Мовляв, Шевченко, Українка і Франко не писали
так.

З класиками не зовсім така справа. Якщо почитати класиків, виданих у
20-х роках або до революції, то твори було написано саме такою мовою.
Узяти хоча б Максима Тадейовича Рильського. У творах, написаних і
виданих у 20-ті роки, є всі ці слова.

Тобто потім усе це редагували?

Звичайно! За радянських часів редагували всю класику — це однозначно,
це відомий факт. Хто цікавиться, тому це відомо. Але були й недогляди
радянської влади. Я нещодавно бачив німецько-український словник. І там
проскакують слова за Скрипниківським правописом. Вони звідти не
видалені. Я бачив це на власні очі. От 46-го року був відомий один
словничок. Там була така схема — без перебільшення: було взято ті слова
із синонімічного ряду, які були найбільше схожі на російські, а якщо
таких не було, то їх вигадували. А 69-71-го років було видано тритомний
словник. Недарма автори й укладачі отримали Шевченківську премію. Річ у
тім, що вони дуже багато чого відродили, повернули дуже багато слів —
скажімо, в синонімічних рядах. Люди брали на себе таку
відповідальність, ризикували. Діставали слова зі словників 20-х років і
вставляли в ці синонімічні ряди. На жаль, у масовій свідомості
закладено: якщо слово незрозуміле, то воно одразу західнянське. Але
насправді багато наддніпрянських і полтавських авторів — тобто далеких
від Галичини, — вживають усі ці слова. Мова насправді дуже багата. Якщо
в Наддніпрянській Україні їх уже не вживали, почали викорінювати, то на
Галичину радянська влада прийшла тільки 39-го року. Тому до 39-го року
все це було в ужитку, багато чого збереглося. Але якщо тепер пошукати,
виявляється, що ці слова прийшли з так званої Великої України. Мабуть,
галичани тоді й вигадали цей термін — Велика Україна. Я вважаю, що вона
заслужила назву Велика своєю величчю і багатством мови. Ми і
намагаємося своєю щоденною копіткою працею це багатство
відроджувати.

Ще є такий закид, що некористування чинним правописом — це
порушення законодавства. Як ви це прокоментуєте?

Я прокоментую це так, що життя людині дано тільки раз. І сидіти й
чекати, доки чинний правопис вирівняється, немає часу. Багатьох
мовознавців було винищено, страчено по таборах, зламано морально.
Багатьом із них, читаючи їхні словники, я довіряю більше, ніж
сучасникам — хай вони мені пробачать. Я розумію цих людей —
мовознавців, які працюють над чинним правописом. Необов’язково це —
вороги української мови, ба навіть навпаки. Просто їх поставлено в ці
рамки, тому що дуже тяжіє така традиція.

Тобто ви вважаєте, що треба реформувати чинний
правопис?

Обов’язково. Хоча в ньому вже є багато українського. Але водночас дуже
багато треба змінювати. Не просто окремі слова, а всю систему. Таке
враження, що люди, які працювали над радянським правописом, так його
зумисно заплутували, щоб ніхто ніколи не розплутав. Коли організм
безсистемний, купи не тримається, то можна будь-якої миті сказати: «А
може, його й немає взагалі? Може, це вигадка? Жалкоє нарєчіє?» Тому
головне — щоб це був живий організм, щоб він мав свою систему.

Ще на форумі розгорнули бурхливу дискусію щодо слів
Севастопіль, Симферопіль. Мовляв, це грецький корінь «polis», то чому
закінчення стало «піль»?Якщо слова перероблені на кшталт слова
Тернопіль, то в ньому корінь український — «пілля», тобто «поле».
Поясніть, будь ласка.

Кожна мова переінакшує запозичене під себе. То що, від «поля» можна
зробити «піль», а від «polis» — не можна? Ми навіть не підозрюємо,
скільки в нашій мові запозичених слів. А в народній свідомості вони
давно вже, як свої. З німецької мови — страшенно багато слів. Але якщо
це слово вже прийшло, то носії мови вважають його своїм. А отже, і
поводяться з ним, як зі своїм. От дивіться: взяти два слова — «поле» і
«polis». Незалежно від їхнього походження. Є правило закритого і
відкритого складу: «школа», але «шкільний». То хто мені пояснить, чому
від слова «поле» можна утворити закритий склад «піль», а від слова
«поліс» — не можна? І там, і там склад закривається за однаковим
українським правилом. Я зробив для себе відкриття кілька місяців тому:
в німецькій мові слово «Константинополь» — не німецьке — закінчується
на «пель». І чомусь ніхто німцям не закидає, що вони грецьке походження
цього слова перекрутили на свій манір. Вони пишуть «пель», ми пишемо
«піль».

А чому Европа, Еспанія?

Слово пішло звідти, де казали «Европа». У нас до 20-х років теж казали
«Европа», і запозичено його було в такій формі. Традиція казати
«Европа» була, але її знищили. І взагалі, хоч мовою це слово напиши —
буква «е» на початку ніколи не йотується. І в слові «Египет» — не
йотується. От Ємен йотується, тому там спочатку буква «є». Ніякою мовою
«Европа» не йотується: ні французькою, ні чеською, ні польською.
«Европу» йотують тільки росіяни. Російська мова просто переінакшила під
себе. А чому ми повинні переінакшувати за Росією, якщо навіть
географічно ми ближче до Европи?

Етер, як я розумію, кажуть тому, що в слові — грецька
«тета».

Авжеж. Греки ніколи цю «тету» не віддавали як «ф». А росіяни її
запозичили як «фіту». Але ж називається вона «тета». Дуже багато слів
із нею навіть у російську мову проскочили, як «т». Наприклад, «театр».
Перша літера там саме «тета». Є ще два таких слова: «ортопедія» і
«орфоепія». У першому випадку залишилася «тета», а в другому туди
втулили «фіту». Якщо почати досліджувати це питання, то можна легко
довести, що традиція називати «тету» через «т» в Україні значно довша,
ніж оці 70 років, які її змінили на «ф».

Припустімо, люди захочуть користуватися цим правилом. Але як
вони знатимуть, де міняти цей звук, а де — ні? Адже мало хто знає
грецький алфавіт.

Розумієте, люди насправді не винні. Це мають робити фахівці. І своєю
працею ми хочемо спонукати фахівців, щоб вони справді впорядковували
це, приводили до ладу. Треба просто підняти ці старі словники. Тут не
треба навіть вивчати грецьку мову — досить узяти український словник
тих часів. Там можна прочитати, що насправді Феодосія — це Теодосія. У
перекладі це означає «місто, дароване богом». Бог — це Тео. І наука ж
теологія, а не феологія.

Мало хто так логічно прослідкує.

Зрозуміло. Тому має бути системність. Нехай це прослідкують фахівці й
відкинуть свої радянські правописи. Людині нема коли ставати
мовознавцем-філологом — вона має просто звертатися до фахівців. Людині
треба встигати просто жити.

Дуже вам дякую за відповіді.

Розмовляла Олена Колесник

Мова оригіналу

Для довідки:

Харківський (скрипниківський) правопис — правопис української мови,
прийнятий 1927 року демократичним шляхом голосування правил на
Всеукраїнській правописній конференції. Цей правопис затвердив 6
вересня 1928 р. Народний комісар освіти Микола Скрипник, через що його
інколи називають «скрипниківським правописом» або «скрипниківкою».

31 березня 1929 року його прийняла Українська академія наук, а 29
травня того ж року Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

Укладачами цього правопису були відомі українські мовознавці А.
Кримський, Л. Булаховський, О. Курило, О. Синявський, Є. Тимченко, М.
Грунський, В. Ганцов, М. Наконечний, Г. Голоскевич, Б. Ткаченко та
інші. Членами правописної комісії були також літератори М. Йогансен, С.
Єфремов, М. Хвильовий, М. Яловий. Більшість із них згодом репресував і
знищив сталінський режим.